Позакореневе підживлення водними розчинами КАС

Зазвичай необхідність у проведенні позакореневого підживлення виникає за стресових ситуацій (дефіцит вологи, посуха, низькі температури, приморозки, вирощування сільськогосподарських культур на ґрунтах із високим або, навпаки, низьким показником рН тощо), коли завдяки їм засвоєння елементів живлення кореневою системою є недостатнім і спостерігається уповільнення росту та розвитку рослин.

Дуже часто такий критичний стан настає під час інтенсивного наростання вегетативної маси рослин, коли у ґрунті запаси легкодоступних елементів живлення вичерпуються, а їх поповнення «не встигає» і сильно відстає від темпів розвитку рослин. Це часто відбувається у критичні фази розвитку рослин внаслідок інтенсивного та швидкого наростання площі асиміляційної поверхні. У цьому разі поліпшити живлення рослин можна за допомогою позакореневих підживлень.

Внесення елементів живлення через листкову поверхню – це корисне доповнення до мінерального живлення рослин. Раціональне листкове підживлення не тільки доповнює кореневе живлення, а й корегує живлення культур у критичний період їх онтогенезу. Листкове підживлення – ідеальний спосіб стимуляції фізіологічних процесів у рослині, відповідальних за підвищення якості урожаю, підвищення стійкості рослин до шкідників і захворювань. Слід зауважити, що такий спосіб внесення добрив є допоміжним і не може замінити основного внесення.

Для того, щоб цей агрозахід дав позитивний результат, потрібно виконати цілу низку необхідних умов, однією з яких є вибір азотного мінерального добрива. Так, наприклад, при використанні сульфату амонію, селітри аміачної та аміачної води якість зерна поліпшується, проте ці добрива негативно впливають на листя та колоски пшениці, обпікаючи їх.

Використовувати аміачну селітру для проведення цього заходу недопустимо, оскільки це добриво швидко розчиняє восковий наліт і відкриває вільний доступ до листка ультрафіолетовому промінню, яке викликає опіки на його поверхні. Наслідком є зменшення урожаю.

Для проведення позакореневого підживлення найліпшими є два види азотних добрив: карбамід із низьким вмістом біурету і КАС, виготовлений індустріальним способом.

НАЙКРАЩИЙ ВАРІАНТ ДЛЯ ПОЗАКОРЕНЕВОГО ПІДЖИВЛЕННЯ

Виробнича практика переконливо продемонструвала, що карбамід і КАС індустріального виробництва є найоптимальнішим вибором серед усіх існуючих азотних мінеральних добрив для позакореневого підживлення. Чому? По-­перше, розчин карбаміду і КАС виявляють нейтральну реакцію у воді навіть при підвищеній концентрації. По­-друге, за оптимальних концентрацій вони не залишають опіків на листі та стеблах культур і, по-­третє, мають здатність до швидкого засвоєння рослинами. Концентрат цих добрив (5% розчин), потрапляючи в клітину, спричиняє плазмоліз, внаслідок якого не відбувається некроз тканин.

Слід звернути увагу товаровиробників на те, що для виконання цього агрозаходу КАС є значно технологічнішим, ніж карбамід: його не потрібно перед використанням розчиняти у воді, бо він постійно знаходиться в рідкому агрегатному стані й при виливанні у воду швидко з нею змішується, утворюючи розчин необхідної концентрації. КАС – це передусім дуже гнучкий додатковий інструмент живлення сільськогосподарських культур в умовах високоефективного виробництва. Він дає змогу скорегувати підживлення в ключові фази розвитку рослин, посилити дію недостатньо ефективних чинників для отримання необхідних біохімічних характеристик товарної продукції, наприклад, збільшити вміст у зерні білка та клейковини. Вище вже відмічалося, що для виконання цього агрозаходу потрібно використовувати КАС лише заводського виробництва, у складі якого витримано стандартизоване співвідношення між нітратним, амонійним та амідним азотом.

ПРОБЛЕМИ КАС, ВИГОТОВЛЕНОЇ НЕ ІНДУСТРІАЛЬНИМ СПОСОБОМ

У разі використання для виконання цього агрозаходу КАСів, виготовлених без дотримання стандартизованої технології, тобто кустарним способом, на оброблених рослинах завжди будуть виникати некрози. Справа тут ось в чому. Сам процес виготовлення КАСів неіндустріальним методом зводиться до виконання таких технологічних операцій:

• у воді проводиться розчинення суміші карбаміду й аміачної селітри шляхом простого перемішування висипаних компонентів;
• процес розчинення виконують при температурі всього лише 70–75°С, при якій домогтися необхідної концентрації нітратного азоту неможливо;
• в отриманих таким способом КАСах присутні залишки нерозчинного компонента антизлежувача;
• у таких КАСах не проводиться регулювання рН отриманого розчину, що сприяє виникненню опіків на поверхні листків;
• для доведення вмісту в КАСах азоту до необхідної концентрації часто використовується сульфат амонію, який нерідко буває коксохімічного виробництва і містить у своєму складі шкідливі домішки;
• заміна аміачної селітри на сульфат амонію в КАСах, виготовлених неіндустріальним шляхом, пов’язана з високою його розчинністю у воді (при 25°С в 100 мл води розчиняється 75,4 г (NH₄)₂SO₄);
• така заміна призводить до підкислення водних розчинів КАСів, оскільки сульфат амонію – більш фізіологічно кисла сіль, ніж аміачна селітра;
• у КАСах, виготовлених неіндустріальним способом, міститься дуже мала частка нітратного азоту і завищена частка амонійного азоту, що приводить до отруєння клітин і виникнення на поверхні листків некротичних плям.

Із чого зазвичай роблять КАС неідустріальним способом? Із карбаміду, який має підвищений вміст біурету. Із сульфату амонію та аміачної селітри, які вже так залежалися у складських приміщеннях, що будь-­який товарний вигляд втратили. Використовують для цього ще й будь-­які інші азотовмісні добрива, що з якихось причин намокли та не можуть бути продані до використання в такому вигляді. Для збільшення щільності розчину вводять бішофіт.

У тому ж випадку, коли такі КАСи використовують для проведення прикореневих та позакореневих підживлень, на поверхні рослин з’являються опіки, які виникають з таких причин:

• у КАСах, виготовлених неіндустріальним способом, підвищений вміст амонійного азоту, який у високих концентраціях здійснює токсичний вплив на клітини рослин, руйнуючи їх;
• у цих КАСах спостерігається відхилення показника рН у бік підкислення;
• проникаючи через продихи листків, аміак, який міститься в цих КАСах, приводить до руйнування рослинних тканин;
• КАСи, виготовлені неіндустріальним способом, непридатні для проведення позакореневого підживлення рослин, бо під впливом аміаку, який у них міститься в підвищених концентраціях, викликають пошкодження клітин і тканин листків – некрози;
• амонійний азот у цих КАСах легко переходить в аміак.

ПЕРЕВАГИ І НЕДОЛІКИ ПОЗАКОРЕНЕВОГО ПІДЖИВЛЕННЯ

Агрозахід позакореневе підживлення, як і інші елементи системи удобрення, має свої переваги і недоліки. У багатьох випадках позакореневе підживлення має цілу низку переваг порівняно з кореневим:

• насамперед воно дає змогу в потрібний час забезпечити рослини необхідними поживними речовинами, причому своєчасно доставити їх у вегетативні органи, які їх потребують. Цей шлях засвоєння елементів живлення значно коротший, ніж через кореневу систему;
• елементи живлення, внесені у ґрунт, рослинами засвоюються далеко не повністю (азот – близько 50%). Частина їх перетворюється на недоступні для рослин сполуки. Цього не відбувається при позакореневому підживленні;
• позакореневе підживлення можна проводити в різні періоди росту та розвитку рослин;
• у періоди з низькою кількістю опадів ефективність кореневих підживлень низька, оскільки добрива вносяться в сухий ґрунт, а за позакореневого підживлення їх ефективність не зменшується;
• ступінь (відсоток) і швидкість засвоювання елементів живлення з добрива КАС через листкову поверхню значно вищі, ніж із добрив, внесених у ґрунт. Для цього найкраще підходить розведений водою розчин КАСу. Амідна форма азоту швидко проникає через листкову поверхню зернових колосових та інших культур. Листкове живлення доцільно поєднувати з внесенням регуляторів росту рослин, мікродобрив, засобів захисту рослин;
• важливою властивістю КАСу є агрегатний стан, який дозволяє застосовувати для внесення цих добрив будь­-які оприскувачі (за їх часткової переукомплектації).

До недоліків такого способу живлення рослин через листок можна віднести те, що недостатня кількість поживних речовин не зможе подолати їх дефіциту, а передозування небезпечне тим, що може попалити листки рослини. Тому для оптимізації позакореневого підживлення важливо дотримуватися принципу «золотої середини», знати процеси позакореневого живлення рослин і параметри їх управління.

Читати по темі: Види і хімічний склад органічних добрив

Варто пам’ятати, що будь­-яка рідина, потрапивши на поверхню листка, проникає всередину. І якщо швидкість проникнення є високою і несумісною з обміном речовин рослини, то листок зазнає опіків. Саме тому потрібно застосовувати оптимальну дозу корисних речовин, щоб виправити чи попередити дефіцит поживних сполук і водночас не провокувати опіки на листку. Відсоток продихових клітин, які беруть участь у листковому поглинанні, найчастіше буває замалим. Незважаючи на це, кількісний внесок цих клітин у загальному поглинанні корисних сполук може бути досить високим. Дані, оприлюднені різними експертами, засвідчують, що для мінеральних поживних речовин продихи є одним із найголовніших каналів поширення в рослинному організмі поживних речовин, нанесених на листок. На нижній поверхні листка продихів значно більше, ніж на верхній, тому при проведенні позакореневого підживлення необхідно забезпечити охоплення підживлювальним розчином всіх сторін листка.

ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ КАСІВ

Найкращий час для позакореневого підживлення добривами КАС – ранкові (за відсутності роси) та вечірні години. У прохолодну і похмуру погоду цю роботу можна проводити протягом дня. Не слід підживлювати рослини мінеральними добривами КАС при температурі вище 20°С, за низької відносної вологості повітря, у сонячний день, оскільки в цих випадках можливі опіки листкової поверхні рослин.

Найбільш схильні до опіків молоді листки рослин. У всі фази розвитку рослин мінеральне добриво КАС, навіть при дозі 10 кг азоту на 1 га, викликає незначні опіки рослини, однак вони не призводять до зниження врожаю.

Слід звернути увагу на те, що вода та її розчини завдяки доволі високому поверхневому натягу, тобто здатності рідини до скорочення своєї поверхні, збираються
на поверхні листка у вигляді краплі. Великі краплі під впливом гравітаційних сил тяжіння скочуються з поверхні листка, а маленькі швидко висихають, утворюючи плями за рахунок компонентів, розчинених у воді. Як у першому, так і в другому випадку не вдається досягти позитивного результату – проникнення поживних речовин у листок. Для того, щоб таке проникнення все ж таки відбулося, потрібно зменшити поверхневий натяг рідини і дати їй змогу рівномірно розтектися по поверхні листка, змочивши її. Для проведення цього агрозаходу потрібно використовувати м’яку воду. Тверду – в жодному разі! За використання твердої води ефективність цього агрозаходу знижується.

Твердість води (англ. hardness of water, water hardness) – сукупність властивостей, зумовлених вмістом у воді катіонів кальцію та магнію. Якщо вода містить значні кількості таких солей, то таку воду називають твердою, а коли цих солей немає або вони містяться в незначних кількостях, –  м’якою.

Твердість природної води коливається у широких межах; вона неоднакова в різних природних водах, в одному і тому ж водному об’єкті величина її змінюється за порами року. В поверхневих водах переважає карбонатна твердість, частка якої від загальної досягає 70–80%. Магнієва твердість води рідко перевищує 30% від загальної. Твердість підземних вод, особливо в артезіанських колодязях, впродовж року змінюється менше. Твердість річкових вод України, як і мінералізація води, зростає з північного заходу на південний схід. У річкових водах Полісся твердість становить 2–3 ммоль/дм³, у Дніпрі – 4–5 ммоль/дм³, а в малих і середніх річках Приазов’я – 15–30 ммоль/дм³, що обмежує можливості використання місцевих водних ресурсів.

Вода не повинна бути надмірно жорсткою! Вода з сумарним вмістом іонів кальцію, магнію і натрію нижче за 180–200 мг/л, а заліза – нижче за 1 мг/л може використовуватися без ускладнень процесу позакореневого підживлення і не може істотно знизити ефективність використання КАСів. Бажано, щоб цей показник не перевищував 350 мг/л (ррm). Для зниження жорсткості води в робочий розчин можна додавати сульфат амонію, сульфат двовалентного і тривалентного заліза. Норма застосування сульфату амонію в фізичній вазі становить 1–2% від об’єму робочого розчину. Загальна рекомендація щодо температури води для приготування розчинів агрохімікатів проста: не низька (не менше 10°С), але й не дуже висока. Зазвичай оптимальною вважають температуру води від +12°С до +16°С (+15…+20°С).

Для зменшення поверхневого натягу до складу бакової суміші вводять поверхнево-активні речовини. Введення до складу розчинів КАС поверхнево­-активних препаратів дає змогу зменшити поверхневий натяг і забезпечити рівномірне розтікання рідини по поверхні, збільшивши при цьому площу змочування листка. Завдяки цьому проникнення поживних речовин у листок буде проходити значно інтенсивніше.

Поряд із поверхнево­-активними речовинами до складу бакової суміші вводять мікроелементи в хелатній формі, регулятори росту рослин і прилипачі. Комплексне використання таких препаратів дає змогу рівномірно розтектися по поверхні листка розчину, зосередженому в краплині, й міцно приклеїтися до нього, завдяки чому нанесені компоненти будуть поступово проникати всередину цитоплазми клітин листка. Кожен із нанесених на листок компонентів буде поступово виконувати притаманні лише йому функції і сприятиме росту та розвитку рослини.

За високої концентрації водний розчин КАСів може спричинити опіки. Внесення одночасно з розчинами КАСів сірчанокислого марганцю у 5% концентрації зменшує небезпеку виникнення опіків від КАСів і забезпечує ефективне використання азоту. Експериментальним шляхом визначено оптимальні концентрації водних розчинів КАСів, за яких на листках опіки не виникають.

Для кожної фази розвитку рослин озимих зернових колосових культур визначені свої, притаманні лише їм оптимальні концентрації водних розчинів КАСів. Поряд із поверхнево-­активними речовинами, прилипачами та мікродобривами в хелатній формі до складу водних розчинів КАСів можна вводити гербіциди, інсектициди, фунгіциди, ад’юванти. Це відкриває широкі можливості для їх застосування в інтенсивних технологіях вирощування сільськогосподарських культур і знижує затрати на їх внесення, також зменшує стресовий вплив засобів захисту рослин на культурні рослини, підвищує ефективність їх дії.

Бакові суміші з КАСом готують за такими правилами. Бак наповнюють наполовину КАСом, додають заздалегідь змішаний із водою гербіцид, доводять до необхідного об’єму водою. Змішувач має бути постійно увімкненим. До отриманої бакової суміші вводять мікродобрива в хелатній формі й регулятори росту рослин.

До складу бакової суміші, якою будуть проводити позакореневе підживлення, важливо вводити ад’ювант. Завдяки ад’юванту зменшується поверхневий натяг робочого розчину, збільшується змочуваність та площа охоплення поверхні внесеними компонентами, зростає контакт із КАСом на воскових і опушених поверхнях, збільшується проникнення цього добрива в тканини рослин і підвищується стійкість нанесених на листок туків до змивання їх дощем із поверхні листка.

Під час проведення позакореневого підживлення пшениці озимої в різні фази розвитку  вміст КАСів у робочому розчині має бути не більшим ніж:

• на початку кущіння – 15%,
• кінець кущіння – 12%,
• початок виходу в трубку – 10%,
• кінець виходу в трубку – 6%.

Останнє позакореневе підживлення, яке проводиться в фазі молочної стиглості, поліпшує біохімічні показники якості зерна. У проведенні позакореневого підживлення спостерігається така закономірність: чим пізніше воно проведено, тим менше азот впливає на врожайність зерна і більше – на його якість.

Кожна сільськогосподарська культура проявляє різну чутливість до впливу водних розчинів КАС при проведенні позакореневого підживлення. Допустимі такі концентрації водних розчинів КАС, які не пригнічують розвитку рослин і не викликають виникнення некрозів (опіків) на поверхні листків:

• кукурудза – 0,5%;
• соняшник – 0,3%;
• буряк – 1,5%;
• картопля – 0,7%;
• яблуня, слива, вишня – 0,5%.

Для того, щоб уникнути опіків на поверхні листків сільськогосподарських культур, потрібно за дві­-три доби до проведення позакореневого підживлення провести тестування на невеликій ділянці. Об’єм робочого розчину, яким проводять позакореневе підживлення, має бути не меншим за 250–300 л/га.

У системі удобрення сільськогосподарських культур тісно пов’язаними мають бути всі її елементи (основне, припосівне удобрення, прикореневе і позакореневе підживлення). Попри те, що позакореневе підживлення не може забезпечити велику кількість поживних речовин, цей вид підживлення є своєрідною «швидкою допомогою» рослинам, яким у критичні фази їх розвитку необхідні ті чи інші елементи.

С. М. Крамарьов, О. С. Крамарьов, В. Г. Демиденко, К. О. Хорошун, С. С. Пісоцький, В. Ю. Бондар, С. М. Рубан, К. П. Цуркан

Опубліковано в журналі “Агроном”, 2025