Як стверджують сучасні науковці, для підтримки сталого розвитку територій необхідно, щоб співвідношення площ між природними екосистемами, сільгоспугіддями та урбанізованими територіями становило 60% : 30% : 10%. А що ми маємо зараз? Загальна площа сільгоспугідь в Україні дорівнює 71%! Це більше ніж удвічі перевищує норми. Наприклад, у Харківській області площа тільки ріллі становить 75%. Все це, разом із різким підвищенням температур повітря та зменшенням кількості опадів, робить нашу країну зоною екологічного лиха. Посилюється ерозія, падає родючість ґрунтів, що приводить до зниження врожайності сільськогосподарських рослин і зменшення біорізноманіття в цілому на такій великій території, якою є Україна.
Всім відомо, і це доведено наукою, що життя на Землі можливе тільки у вигляді різних екосистем, стабільність і тривалість існування яких підтримується високим рівнем їх біорізноманіття. А нині в Україні природні екосистеми займають менше ніж третину площі. Рівень біорізноманіття в сучасних агроландшафтах України не в змозі підтримувати стале існування та стабільний розвиток. Ми спостерігаємо поступове опустелювання нашої країни.
Вирішення цієї проблеми – дуже складне завдання, що має багато складових: соціальних, правових, фінансових, наукових та інших. Але вже зараз можливо і потрібно її вирішувати. І насамперед за рахунок збереження та збільшення біорізноманіття в агроландшафті. Відповідна робота ведеться за багатьма напрямами. Один із них – створення на залишках природної рослинності мікрозаказників і мікрозаповідників.
Мікрозаказники та мікрозаповідники – це відносно невеликі ділянки, в тому числі й серед сільгоспугідь, на яких заборонено господарську діяльність з метою створення численних осередків збереження і відтворення біорізноманіття. Як правило, це схили балок, яруг, смуги відчуження поблизу доріг, межі – різноманітні ділянки місцевості, непридатні для сільгоспвиробництва, площею 0,1–10 га. Мікрозаказники передусім призначені для охорони залишків природної степової та лісової рослинності, дрібних тварин – павуків, комах, молюсків, жаб, ящірок, маленьких видів ссавців та пташок.
Перші мікрозаказники та мікрозаповідники в нашій країні з’явилися ще в 70–80-х роках ХХ століття. Але, з відомих причин, ідея їх створення не набула достатнього розвитку. На сьогодні природоохоронним законодавством України офіційно передбачено таку форму охорони довкілля, як мікрозаказник і мікрозаповідник. Для їх створення обов’язкова наявність на цій території «червонокнижних» видів рослин і тварин, проведення відповідних досліджень, прийняття рішень на рівні районних і обласних рад для офіційного затвердження. Тому їх кількість у сотні разів менша, ніж це потрібно. Але для збереження біорізноманіття в цілому, а не тільки охорони «червонокнижних» видів, не обов’язкове офіційне рішення. В межах свого господарства кожен сільгоспвиробник може обмежити господарську діяльність на придатних для мікрозаказника землях.
Такі «неофіційно» створені охоронні території різко збільшують загальне біорізноманіття прилеглої території, гальмують процес його зменшення в агроландшафті та країні в цілому.
У 2019 році, згідно із програмою «План успішного зростання» Syngenta Group, у ФГ «Широкоступ» Кагарлицького району Київської області було створено один із таких неофіційних мікрозаказників. Для нього відвели ділянку, на якій складали брухт. Ділянку очистили, для приваблення комах і створення додаткової кормової бази на частині площі висіяли пилко- та нектароносні рослини (рис. 1). Результати не змусили довго чекати. Проведені в нинішньому році дослідження показали, що загальна кількість видів тільки комах у мікрозаказнику перевищила кількість їх видів на сільськогосподарських полях навкруги більше ніж у 10 разів. Хоча площа мікрозаказника в тисячі разів менша.
Від зменшення площ під природними екосистемами потерпають усі живі організми. Але особливо катастрофічне становище спостерігається зі станом комах-запилювачів. До того ж він загострюється різким скороченням чисельності медоносної бджоли у світі та Європі. Стан настільки важкий, що в 2018 році ЮНЕП (Програма ООН із навколишнього середовища) ухвалила спеціальні рекомендації для всіх урядів та організацій щодо збереження і використання запилювачів як обов’язкову умову збереження біорізноманіття на планеті.
На сьогодні на Землі відомо понад 20 000 видів бджіл, більшість із яких веде усамітнений спосіб життя (поодинокі бджоли). Вони є основними запилювачами квіткових рослин, в тому числі сільськогосподарських. Для їх існування необхідна відповідна кормова база (рослини, що квітнуть весь теплий період року) та місця для гніздування (переважно не розорані ділянки ґрунту). І в цьому сенсі мікрозаказники – майже єдина можливість зберегти цю важливу для природи та сільського господарства групу тварин. Особливо зростає роль комах-запилювачів у тих господарствах, де вирощують ентомофільні культури: соняшник, ріпак, люцерну, конюшину, баштанні та плодові культури. При недостатньому запиленні такі культури майже не плодоносять або ж різко зменшують кількість і якість отриманого урожаю.
Ще одним прикладом успішного використання мікрозаказників для збереження біорізноманіття і збільшення урожайності ентомофільних культур може слугувати мікрозаказник, розташований у СВК «Восток» Ізюмського району Харківської області. В ньому охороняються залишки колись багаточисельних степових рослин і комах-запилювачів (рис. 2). На схилах степової балки площею кілька гектарів живуть близько 100 видів поодиноких бджіл і джмелів (рис. 3). Завдяки їх роботі як запилювачів урожайність насіннєвої люцерни на сусідніх полях була на рівні 6–11 ц/га (рис. 4). Для порівняння: середня урожайність віддалених від мікрозаказника полів люцерни не перевищувала 1,5 ц/га.
Наведені приклади наочно свідчать про те, що створення в господарствах таких невеликих мікрозаказників на непридатних для сільгоспвиробництва землях не тільки гальмує зменшення біорізноманіття в агроландшафті, а й приносить фінансову вигоду сільгоспвиробникові.
М. О. Філатов, канд. біол. наук, І. П. Леженіна, канд. біол. наук, Харківський національний аграрний університет ім. В. В. Докучаєва
Опубліковано в журналі “Агроном”, 2020
