Бур’янами називають небажану трав’янисту рослинність, яка конкурує з культурними або місцевими рослинами за світло, воду й поживні речовини, а також сприяє поширенню шкідників і хвороб. Бур’яни супроводжують людство з часів осілого землеробства, тобто понад 10 тисяч років. На сьогодні світове землеробство налічує понад 200 видів небезпечних бур’янів, з яких 80 є особливо небезпечними. В Україні зі ста найбільш поширених видів бур’янів 20 мають економічне значення, а шість видів є особливо шкідливими. Загальна шкода, якої завдають бур’яни українському аграрному сектору, становить 2,0–2,5 млрд грн.
Карантинні бур’яни небезпечні через здатність швидкої акліматизації та значні економічні збитки, яких вони можуть завдати в разі свого поширення по території країни.
У Переліку регульованих шкідливих організмів, затвердженому наказом Міністерства аграрної політики України № 397 від 16.07.2019, налічується 14 видів і один рід бур’янів, що включені до списку А-1 (карантинні організми, відсутні на території України), та п’ять видів і один рід бур’янів зі списку А-2 (карантинні організми, обмежено поширені на території України).
Метою роботи було визначення динаміки й ареалу поширення карантинних видів бур’янів в Україні (крім територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, або тимчасово окупованих російською федерацією) впродовж 2015–2024 рр.
Упродовж 2015–2024 рр. на території України інспекторами Держпродспожвслужби було виявлено осередки розмноження видів бур’янів, що належать до списку А-2 Переліку регульованих шкідливих організмів.
АМБРОЗІЯ ПОЛИНОЛИСТА
Однорічний бур’ян із родини складноцвітих (Asteraceae), що походить із Північної Америки, звідки наприкінці XIX ст. поширився в країни Європи та Азії. Сьогодні цей вид рослин реєструється також у Південній Америці, Австралії та кількох країнах Африки (рис. 1). В Європі амброзія полинолиста зустрічається вздовж автомагістралей, залізничних шляхів, на землях сільськогосподарського використання, пустищах. Поширенню бур’яну сприяє діяльність людини, зокрема, він розноситься сільськогосподарською технікою, косарками, під час транспортування ґрунту, гравію, будівельних матеріалів тощо. Швидке охоплення видом території Європи є наслідком глобальних змін клімату. Небезпека поширення бур’яну також пов’язана з алергенністю його пилку для людини.
На території України амброзію полинолисту вперше виявили в 1914 р. Після 50-х років XX ст. вид почав активно поширюватися по території України. У 2015 р. бур’ян було виявлено в усіх областях України на загальній площі 3,136 млн га. Надалі, незважаючи на поширення в усіх областях країни, площі, на яких реєстрували вогнища амброзії полинолистої, поступово скорочувалися, і в 2024 р. вони становили 2,847 млн га (рис. 2).
Найбільші площі, засмічені бур’яном, у 2024 р. були в Миколаївській (816 679 га), Запорізькій (717 608 га) та Донецькій (609 455 га) областях (рис. 3).
ГІРЧАК ПОВЗУЧИЙ, АБО СТЕПОВИЙ ЗВИЧАЙНИЙ
Багаторічна коренепаросткова рослина з родини складноцвітих (Asteraceae), центром походження якої є Центральна Азія. Звідти вид поширився в інші країни Азії, Європу, Канаду, США, Аргентину, Австралію та ПАР (рис. 4). Бур’ян може засмічувати посіви всіх культур, проте ареал його шкідливості, зазвичай, обмежується регіонами зі спекотним, сухим кліматом із річною кількістю опадів не більше ніж 400 мм. В умовах помірного клімату, на зрошуваних землях, а також за інтенсивного ведення землеробства бур’ян не становить суттєвої загрози. Може засмічувати сади, виноградники, пасовища та узбіччя доріг. Небезпечно згодовувати рослини тваринам, оскільки для деяких із них, особливо коней, вони є отруйними.
Упродовж 2015–2024 рр. спостерігалося поступове зменшення засмічених гірчаком повзучим площ на території України (рис. 5). Якщо в 2015 р. бур’ян реєстрували на загальній площі 227,6 тис. га у шести східних і південних областях України, то з 2016 по 2020 р. площі, засмічені гірчаком повзучим, скоротилися на 9,2 тис. га, а з 2017 р. вид не реєструють у Луганській області. Упродовж 2021–2023 рр. бур’ян був офіційно зареєстрований у п’яти областях на загальній площі 220,1 тис. га.
У 2024 р. гірчак повзучий зареєстровано на загальній площі 220,2 тис. га у Донецькій, Запорізькій, Одеській, Харківській і Херсонській областях (рис. 3). Найбільші площі
під бур’яном відзначені в Херсонській області – 199,8 тис. га, або 90,8% від усієї засміченої видом площі.
ПАСЛІН КОЛЮЧИЙ
Однорічна рослина з родини пасльонових (Solanaceae), батьківщиною якої є Північна та Центральна Америка. Цей вид поширений на всіх континентах, крім Південної Америки. Бур’ян засмічує сільськогосподарські культури, росте на узбіччях доріг, пасовищах і необроблюваних землях. Рослини пасльону колючого не лише конкурують із культурними рослинами за воду та поживні речовини, а й становлять небезпеку для тварин, оскільки довгими шипами (рис. 6) можуть пошкоджувати слизові оболонки та травну систему, а листки пасльону містять отруйні алкалоїди. Крім того, паслін колючий є первинною рослиною-живителем колорадського жука, а також резерватором інших шкідників і збудників хвороб пасльонових культур.
З 2015 р. паслін колючий на території України зареєстровано в одному районі Херсонської області (Бериславський район, раніше – Великоолександрівський) на площі 134 га (рис. 3).
ЦЕНХРУС ДОВГОГОЛКОВИЙ
Однорічна або багаторічна з коротким періодом життя трав’яниста
рослина з родини тонконогових (Poaceae), центром походження якої є Північна Америка, звідки бур’ян поширився в Мексику, Аргентину, Венесуелу, країни ЄС, Австралію, Марокко, Ізраїль, Іран, Росію (рис. 7). В Україні вперше вид був виявлений у 1950 р. у Скадовському районі Херсонської області. Бур’ян віддає перевагу піщаним, добре осушеним ґрунтам, трапляється вздовж доріг, на перелогових землях, луках, пасовищах. Загалом види роду Cenchrus добре адаптовані до виживання в складних умовах навколишнього середовища. Ценхрус довгоголковий засмічує переважно просапні культури, особливо кукурудзу, соняшник, овочеві, баштанні культури та виноградники. Колючі колоски бур’яну ранять слизові оболонки тварин, шкіру ніг і рук людей.
У 2015–2016 рр. ценхрус довгоголковий було зареєстровано у східних і південних областях України: Дніпропетровській, Луганській, Миколаївській, Одеській, Харківській та Херсонській. Площа, засмічена бур’яном, зменшилася з 21 641 га у 2015 р. до 20 086 га у 2016 р. У 2017–2020 рр. площі, на яких реєстрували ценхрус довгоголковий, варіювали в межах 20 085–20 092 га, а надалі поступово збільшувалися від 20 129 га у 2021 р. до 20 132 га у 2023–2024 рр. (рис. 8). У 2017 р. із переліку областей, де зареєстровано вогнища розмноження бур’яну, було виключено Луганську область, у 2019 р. було додано Запорізьку область, у 2020 р. виключено Харківську область, а в 2023 р. до переліку засмічених додали Київську область.
Станом на 01.01.2025 ценхрус довгоголковий зареєстровано у шістьох областях України із переважаючими площами засмічення на Херсонщині – 20052 га, або 99,6% усіх засмічених бур’яном площ країни (рис. 3).
СОРГО АЛЕПСЬКЕ
Багаторічний коренепаростковий бур’ян із родини тонконогових, який походить із Середземномор’я та Близького Сходу, звідки поширився на всі континенти (рис. 9). У 1969 р. Holm і Herberger включили його до переліку найбільш злісних бур’янів світу. В Україні сорго алепське вперше було виявлено в 2003 р. в Одеській області на площі 55 га. Бур’ян віддає перевагу пухким і родючим ґрунтам. Засмічує сільськогосподарські культури, пасовища, трапляється на перелогових землях, узліссях, берегах річок, уздовж доріг. Рослини сорго алепського можуть бути отруйними для коней і великої рогатої худоби через накопичення ціаністого водню в листках, що піддалися впливу заморозків або посух.
Протягом 2015–2019 рр. сорго алепське було зареєстровано в Україні в шести районах Одеської області на площі 865 га. З 2020 р. засмічена бур’яном площа скоротилася до 841 га, а в 2021 р. з’явилися осередки розмноження бур’яну в Запорізькій області на площі 2 га (рис. 10).
Станом на 01.01.2025 сорго алепське в Україні зареєстроване в Запорізькій та Одеській областях на загальній площі 843 га (рис. 3).
ПОВИТИЦІ
Рід однорічних рослин із родини березкових (Convolvulaceae), який об’єднує близько 200 видів, що ведуть паразитичний спосіб життя на стеблах рослин-живителів. Рід походить із Північної та Південної Америки, де майже 75% видів повитиць повсюдно поширені. Ці паразитичні рослини пристосувалися до існування в різних умовах – від помірних до тропічних широт. Від 15 до 20 видів роду присутні як паразитичні бур’яни в посівах сільськогосподарських культур і в садах. У більшості країн світу ці види повитиць є карантинними. Масове ураження культурних рослин повитицями може призвести до їх повної загибелі, а згодовування засміченого цим бур’яном зеленого корму може спричинити хронічне отруєння і навіть загибель тварин.
Читати по темі: Біологічні фунгіцидні препарати
Упродовж 2015–2024 рр. на території України реєстрували розвиток таких видів: повитиця польова (Cuscuta campestris Yuncker), повитиця Лемана (Cuscuta lehmanniana von Bunge), повитиця одностовпчикова (Cuscuta monogyna Vahl) та повитиця хмелевидна (Cuscuta lupuliformis Krocker) (рис. 11).
Серед усіх виявлених видів повитиць упродовж 2015–2024 рр. в Україні найбільші площі були засмічені повитицею польовою: 22 153–23 610 га (рис. 12). Спостерігається зменшення кількості областей, де реєструють повитицю польову. Якщо у 2015–2016 рр. вид було ідентифіковано у 19 областях, то з 2022 р. його реєструють у 13 областях України. Станом на 01.01.2025 повитиця польова не зустрічається на заході країни, у Київській, Полтавській та Черкаській областях (рис. 3). Найбільш засмічені бур’яном землі Запорізької (8860 га), а також Миколаївської та Херсонської (5242–5596 га) областей.
Повитицю Лемана з 2015 р. реєструють у двох областях України: Дніпропетровській та Луганській. У період з 2015 р. по 2020 р. загальна засмічена бур’яном площа становила 1,21–1,26 га із переважанням у Дніпропетровській області, а з 2021 р. ареал поширення виду збільшився втричі за рахунок поширення в Луганській області (рис. 12). Станом на 01.01.2025 повитиця Лемана поширена на 3,76 га: 1,2 га – в Дніпропетровській області та 2,56 га – в Луганській (рис. 3).
Повитицю одностовпчикову упродовж досліджуваного періоду виявляли з 2015 р. у Запорізькій, Луганській та Харківській областях на загальній площі 3,54 га. До 2020 р. площі, засмічені бур’яном, суттєво не змінювалися, проте в 2019 р. до переліку заражених областей було додано Донецьку область. З 2021 р. вид не виявляють у Харківській області й ареал поширення бур’яну обмежується 2,57 га (рис. 12). Станом на 01.01.2025 повитицю одностовпчикову зареєстровано в Донецькій, Запорізькій та Луганській областях (рис. 3).
З 2019 р. в Березівському районі Одеської області фіксується повитиця хмелевидна на площі 1 га (рис. 3, рис. 12). Крім того, з 2021 р. почали реєструвати поширення повитиць спочатку в Миколаївській області (Баштанський р-н) на площі 626 га, з 2023 р. – у Львівській, а в 2024 р. – і в Черкаській (рис. 12). Станом на 01.01.2025 осередки розмноження повитиць зареєстровано в одному районі Львівської, одному районі Черкаської та чотирьох районах Миколаївської областей на площі 83 га, 60 і 5286 га, відповідно.
ВИСНОВКИ
В Україні найбільш засміченими карантинними видами бур’янів є південні й східні області. З переліку видів, що мають статус обмежено поширених на території України і реєструвалися Держпродспоживслужбою в 2015–2024 рр. (крім територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією), найбільш поширеним видом є амброзія полинолиста, вогнища розмноження якої фіксують в усіх областях країни.
Серед виявлених фітосанітарними інспекторами видів загальна тенденція до зменшення засміченої площі відзначається для всіх карантинних бур’янів, крім повитиць, зокрема, повитиці Лемана, а площі під пасльоном колючим залишаються незмінними впродовж останніх десяти років.
Для запобігання проникненню та поширенню карантинних видів бур’янів усі суб’єкти, господарська діяльність яких пов’язана з виробництвом та обігом рослин і рослинних продуктів, повинні неухильно дотримуватися законодавства у сфері карантину рослин, виконувати фітосанітарні заходи.
Ю. С. Голячук, Г. О. Косилович, кандидати біол. наук, Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Ґжицького
Опубліковано в журналі “Агроном”, 2025
