Дефіцит мікроелементів у ґрунтах України відіграє не останню роль у недоотриманні врожаїв та зниженні показників якості сільськогосподарських культур. Так, завдяки внесенню добрив із мікроелементами можна отримати додатково до 5–10% врожаю зернових, овочевих та олійних культур і фруктів, а також підвищити їхню якість.
Мікроелементи покращують поглинання основних елементів живлення із ґрунту та внесених макроелементів (NPK), посилюють метаболічні процеси всередині рослини і, як наслідок, – виробничий потенціал сільськогосподарських культур.
Проте «їжею» для рослин їх назвати не можна. Це швидше стимулятори для більш ефективного «споживання» основних елементів живлення. Рослини їх, звичайно, потребують, але не в першу чергу, і приріст врожаю завдяки внесенню лише мікроелементів може бути економічно невиправданим. Що ж стосується якості продукції, то в цьому випадку застосування мікроелементів більш критичне. Їх ефект полягає в підвищенні класу пшениці, отриманні ячменю з пивоварними якостями, збільшенні цукристості буряків, покращенні смакових і поживних цінностей овочів та фруктів. Все це, без сумніву, призводить до збільшення ринкової вартості отриманої продукції та, крім науково доведеної фізіологічної потреби рослин в мікроелементах, підтверджує економічну доцільність і стимулює сільгоспвиробників застосовувати мікродобрива.
Однак в умовах нестачі фінансових ресурсів, що склалися в Україні впродовж останніх кількох років, і, за прогнозами, така ситуація зберігатиметься й у 2017 році, аграрії змушені або відмовлятися від придбання мікроелементів взагалі, або ж робити вибір між моно- та полікомпонентними добривами. Ми спробуємо викласти всі «за» і «проти» використання комплексних і моноелементних добрив, а також запропонувати алгоритм вибору між ними для отримання якнайкращого агрономічного й економічного ефекту.
Монохелатні добрива містять один мікроелемент у підвищених дозах (цинк, залізо, бор тощо) і створені спеціально для корекції гострого дефіциту. Вони є швидше ліками порівняно із полікомпонентними мікродобривами, що мають профілактичну дію й не дають змоги повністю забезпечити культуру тими чи іншими мікроелементами.
Отже, застосування монокомпонентних добрив рекомендується у випадках, коли:
– існує дефіцит того чи іншого мікроелемента, про що свідчить аналіз ґрунту чи листова діагностика. Тут також є певні мінуси: додаткові кошти на проведення аналізу ґрунту чи рослин, а також «маскування» симптомів дефіциту мікроелементів під хвороби при візуальній діагностиці;
– доречна профілактика під культури, дуже чутливі до певного (одного!) мікроелемента. Недоліком є можливе порушення співвідношення елементів живлення. Важливо також враховувати антагонізм елементів живлення, адже, кардинально усуваючи дефіцит одного мікроелемента, ми можемо спричинити нестачу інших;
– внесення на фоні удобрення органікою (наприклад гноєм), мінералізація якої забезпечить інші необхідні мікроелементи для рослин, а лімітуючий мікроелемент буде внесено додатково.
Внесення монокомпонентних добрив обґрунтовано, якщо існують реальні передумови для дефіциту того чи іншого мікроелемента, або якщо дефіцит вже був виявлений
У свою чергу, «коктейль» із мікродобрив краще вносити, коли:
– основне удобрення проводиться лише мінеральними добривами. При такому типі удобрення всі мікроелементи надходять виключно із ґрунту. Високий винос їх з врожаєм з часом спричиняє дефіцит більшості з них;
– існує «прихований» дефіцит – симптомів візуально не виявлено, але застосування мікродобрив дає позитивний результат. Цей прийом можна назвати ще «страховим внесенням»;
– існує потреба позакореневого підживлення культур макроелементами на певному етапі органогенезу. Внесення коктейлю з макро- та мікроелементів у цьому випадку покращить поглинання основних елементів і дасть змогу отримати економічний ефект.
Впродовж останніх трьох років в Україні спостерігається співвідношення між полі- та монокомпонентними мікродобривами у пропорції 3:1. Тобто близько 25% ринку займають монокомпонентні добрива, а решту 75% – полікомпонентні. Це досить логічно, оскільки спрямована корекція дефіциту, що здійснюється монокомпонентним добривом, має бути продуманою, науково та економічно обґрунтованою, як і будь-яке лікування. Внесення ж коктейлю з макро- та мікроелементів ми б радше назвали профілактикою дефіциту, що може бути доречною без жодних показань. Слід пам’ятати, що в останньому випадку приріст врожаю та покращення якості обумовлені не стільки поглинанням рослиною самих мікроелементів, як їхнім опосередкованим впливом на засвоєння макроелементів.
Ринок мікродобрив в Україні представлений переважно продуктами з Iспанії, Туреччини, Iзраїлю, Франції, Німеччини. Слід брати до уваги, що якість і природна родючість ґрунтів у цих країнах поступаються українським. Тому на найкращих типах вітчизняних чорноземів ефект від внесення мікроелементів у низьких дозах (як це представлено в «коктейлях») може бути мінімальним. Отже, в ситуації, коли потрібно економити і застосовувати все лише необхідне та дієве, при плануванні внесення мікродобрив слід звернути увагу на чинники, що спричиняють дефіцит мікроелементів:
– карбонатні ґрунти (СaCO3 >10%); мікроелементи утворюють малорозчинні солі – карбонати, знижуючи цим самим їх доступність. Найбільш дефіцитними є Mn і Fe;
– лужні ґрунти (рН>7,5); мікроелементи в більшості випадків малодоступні. Гострий дефіцит спостерігається для Fe, Mn, B та Cu;
– органічні ґрунти (наприклад торф’яні); велика ймовірність адсорбції всіх мікроелементів органічною речовиною ґрунту;
– піщані ґрунти; вимивання значної кількості мікроелементів (Fe, Mn, B та Cu) з дощовими водами, оскільки кислотність спричиняє їхню вищу лабільність (розчинність). На кислих (!) піщаних ґрунтах, крім вищезгаданих елементів, додається ще й гострий дефіцит Mo;
– ґрунти важкого гранулометричного складу – схильні до запливання, поганого дренажу та ущільнення. Може бути дефіцит кожного з мікроелементів;
– штучні субстрати (інертні); резерви мікроелементів зовсім відсутні, потрібно вносити повністю всю необхідну кількість;
– чутливі до дефіциту певних елементів культури (наприклад, кукурудза, гречка, хміль – Zn; буряки та інші коренеплоди, картопля – Mn; цукрові буряки, соняшник, картопля та овочі – B; виноград, плодові – Fe; злакові – Cu; бобові, цвітна та брюссельська капуста – Mo);
– радіоактивно забруднені ґрунти (за даними академіка I. М. Гудкова, внесення мікродобрив знижує накопичення радіонуклідів у сільськогосподарській продукції). В Україні ґрунти забруднених територій є в більшості випадків піщаними і на них актуальним буде внесення Fe, Mo, Mn, B та Cu;
– ущільнені ґрунти (важкою технікою). Будь-який мікроелемент може бути дефіцитним;
– потреба у коригуванні якості з підбором мікроелементів відповідно до етапів органогенезу (наприклад, В – для кукурудзи на 4 та 6 етапах органогенезу, Сu – у фазах кущіння та колосіння пшениці, Zn – фаза «ялинки» у льону).
Використання «коктейлю» рекомендовано під всі сільськогосподарські культури як запобіжний захід проти нестачі елементів живлення в критичні періоди росту і розвитку рослин
Щоб допомоги агроному в прийнятті рішення щодо внесення мікродобрив взагалі та виборі між монокомпонентним мікродобривом і «коктейлем» зокрема ми пропонуємо такий алгоритм дій:
1) Визначитись, чи входить територія вирощування, умови та культура до зони ризику дефіциту мікроелемента (див. чинники, що спричиняють дефіцит);
2) Якщо входить, зробити аналіз ґрунту для встановлення ступеня забезпеченості культур критичними мікроементами і планувати внесення відповідного монокомпонентного добрива, який за результатами досліджень є лімітуючим (закон Лібіха, або мінімуму);
3) Якщо не входить до зон ризику та немає підтвердженого дефіциту, краще вносити «коктейль» з мікроелементів в невеликих кількостях для профілактики. Причому виробники мікродобрив пропонують продукти з підвищеним вмістом окремих мікроелементів у багатокомпонентних продуктах (цинк для кукурудзи, залізо для фруктових дерев, бор для цукрових буряків тощо). Такі рішення не спричинять негативного ефекту, як це буває при застосуванні лише одного мікроелемента в підвищеній дозі, але можуть бути більш цільовим видом профілактики.
Важливо пам’ятати, що необґрунтоване застосування монокомпонентного добрива може спричинити не лише економічні втрати, а й навіть екологічну шкоду.
Отже, внесення мікроелементів – це потрібний і дуже відповідальний агрономічний захід. Правильне його проведення дає змогу отримати додатковий врожай і покращити якість продукції, а нераціональне може спричинити негативні наслідки (в тому числі накопичення мікроелементів, що є важкими металами, у високих дозах). Тому до вибору стратегії між «лікуванням» монокомпонентним мікродобривом і «профілактикою» полікомпонентним добривом слід підходити виважено і враховувати всі аспекти. Адже лише ті рослини, які гармонійно забезпечуються всіма необхідними елементами, віддячують нас щедрим врожаєм.
Наталія Білєра, канд. с.-г. наук, Національний університет біоресурсів і природокористування України
Опубліковано в журналі “Агроном”, 2017
