Головною перевагою рідких добрив з міддю є легка доступність цього елемента для швидкого поглинання рослинами з ознаками дефіциту. Це допомагає знизити ризики вилягання та сприйнятливості до ріжків.
Так, гострий дефіцит міді може призвести до серйозних втрат урожаю та слабких рослин. Ця проблема актуальніша для полів з інтенсивним вирощуванням зернових. Оскільки винесення поживних речовин з урожаєм зростає кожного року.
Вважається, при ґрунтовому внесенні мідь зберігається у землі довго – протягом багатьох років залежно від норми внесення та характеру ґрунту для «закріплення» міді.
При цьому мідь, як і цинк, є нерухомою у ґрунті, і її рух через дифузію до коріння обмежений. Поглинання міді із ґрунту рослиною значною мірою також залежить від того, як коріння «шукають» її у ґрунті (перехоплення коренів).
На практиці це означає, що мідне добриво та насіння повинні знаходитися в безпосередній близькості – в межах двох сантиметрів. Також ґрунтові умови мають відповідати сприятливому поглинанню, тобто, гарне зволоження ґрунту без посухи чи заболочування.
Сезонні умови, як посушливі, так і дуже вологі, можуть суттєво вплинути на поглинання міді з ґрунту.
Програма живлення також має значення. Наприклад, якщо культура має дефіцит азоту – важливий фактор транслокації, то ефект поширюється і на мідь. Це через погане перенесення міді зі старих тканин у молоді.
Посушливі умови часто пов’язані з обмеженим доступом міді. Особливо у верхніх шарах ґрунту, схильних до висихання. Недолік ґрунтової вологи обмежує надходження міді в корені (шляхом дифузії) та активність коренів у пошуках цього елемента.
Зернові культури, такі як пшениця, ячмінь та овес, чутливі до дефіциту міді. Але візуально це діагностується, як правило, вже у важких випадках.
Серйозні симптоми дефіциту міді у злаків зазвичай викликають відмирання кінчиків листя та його скручування. Затримка колосіння, порожні або частково заповнені колоски та раннє старіння вказують на те, що збитки вже завдано.
Найпоширеніший, легкий або помірний дефіцит міді найчастіше упускають з уваги. А проблеми зі зростанням або порушенням фотосинтезу (знебарвлення кінчиків листя) пов’язують із погодними умовами чи хворобами. Проте прихований «мідний голод» у зернових, хай і в легкій формі, може призвести до недобору врожаю до 20%.
Тому, якщо бачите, що врожаю не вистачає кольору та зростання, оперативне тестування тканин листа дозволить визначити наявність дефіциту.
Листове тестування можна застосовувати регулярно для підтвердження будь-якого «прихованого голоду» у сільськогосподарських культурах. Особливо у тих, що мають високий потенціал урожайності. Рекомендується проводити тестування тканин зернових із середини стадії кущіння (стадія з п’ятого по восьмий лист).
При підтвердженому дефіциті міді час внесення підживлення по листку важливий. Наприклад, для пшениці рання стадія виходу в трубку є критичною для постачання міддю, тому що на стеблі потім формується пилок. Мідь забезпечує високий рівень фертильності пилку, зводячи до мінімуму ймовірність зараження ріжками.
Для лікування важкого дефіциту міді можуть знадобитися три позакореневі обробки міддю. Одна – при пізньому кущінні, інша – перед виходом у трубку. Третя – через 7-10 днів після другого застосування, коли йдеться про серйозну ситуацію.
Рідкі листові добрива можна поєднувати з пестицидами для обробки за один прохід по полю, що зручно. Але для системного вирішення проблеми потрібно вносити гранульоване мідне добриво для врожаю наступного року.
Листові підживлення, хоч і ефективні для негайного усунення будь-якого дефіциту, краще застосовувати у правильно складеній комплексній програмі добрив.
