Науковці США провели кілька досліджень з тим, аби визначити, коли краще вносити сірку для сої.
В одному з дослідів сірку, в комбінації з азотом і фосфором, вносили під насіннєвим рядом і в смугу на відстані 5 см. Це викликало збільшення висоти рослин та біомаси. Однак надмірне нарощування біомаси призводить до прогресування хвороб через густіший полог і конкуренцію за ґрунтову вологу.
В іншому дослідженні обприскування по листу добривами з сіркою під час цвітіння сої призвело до поліпшення якості білка (подвоєння відсоткового вмісту метіоніну та цистеїну). А також – до збільшення врожайності на 5-10% при додатковій обробці гіпсом (сульфатом кальцію) або англійською сіллю (сульфатом магнію).
У третій науковій роботі випробування з різними рівнями, методами та термінами внесення сірки показали, що її внесення наприкінці вегетаційного періоду призводило до вищого рівня білка.
Одна з останніх наукових праць, яка присвячена сої та добривам із сіркою, була нещодавно завершена дослідниками Університету Пердью, США.
Про це розповідає учасник роботи Шон Кастіл: «Думка, що сої не потрібно багато сірки, виходить ще з тих часів, коли поля отримували сірку з опадів, забруднених промисловістю. Зараз, із покращенням екології, ситуація кардинально змінилася, і ми знаємо, що сірка має надходити з ґрунту, а не з атмосфери. Крім того, тепер ми знаємо, що сірка насправді є кофактором утворення бульбочок. І тому, якщо у вас немає сірки та бульбочки не розвинені, то соя не отримає хорошого живлення азотом. Також ми сіємо сою раніше. Грунти прохолодніші, тому мікробна активність обмежена. Сірка знадобиться, як тільки у сої з’являться кореневі волоски – для вузликів, які можуть колонізувати азотфіксуючі бактерії. За нашими дослідами, застосування сірки при більш ранньому посіві сої дає чудові результати».
На закінчення він додав, що хоча досліджень є багато і результати часом розходяться, фактично скрізь застосування сірчаних добрив збільшило концентрацію білка та олії, а також урожайність сої.
