Кукурудза належить до рослин із дуже високим потенціалом врожайності. З високопродуктивної ділянки можна отримати приблизно 16–20 тонн сухої біомаси, що відповідає 45–60 тоннам зеленої маси. На жаль, Польщі, як і Україні, ще далеко до повного використання виробничих можливостей цієї рослини. Це зумовлено браком теоретичних знань або практичних навичок, а часто пов’язано з недооцінкою значення своєчасності та правильності виконання основних агротехнічних заходів.
Багатьом здається, що, починаючи вирощувати кукурудзу, фермер обирає лише між двома варіантами: вирощування на силос або на зерно. Але це далеко не так, адже кожен із цих напрямів передбачає низку певних модифікацій виробництва, що дає змогу повною мірою використати виробничий потенціал цієї рослини та краще адаптувати отриманий продукт до потреб господарства.
Для потреб великої рогатої худоби зазвичай виробляють універсальний силос, придатний як для молочного тваринництва, так і для екстенсивної відгодівлі. Однак слід пам’ятати, що для високомолочних корів потрібно обирати високоенергетичний силос (крохмаль), а для корів у період сухостою або на відгодівлі підбирати технології вирощування кукурудзи з метою отримання високого врожаю сухої маси.
Нові дослідження, що враховують енергетичні потреби великої рогатої худоби, вказують на те, що її раціон повинен базуватися переважно на кукурудзяному силосі через його відносно низьку ціну, хороші властивості та перетравність, а також позитивний вплив на метаболізм тварин.
ОПТИМІЗАЦІЯ ГУСТОТИ ПОСІВУ ЯК КЛЮЧОВИЙ ЕЛЕМЕНТ ТЕХНОЛОГІЇ
Одним із найважливіших елементів правильної агротехніки кукурудзи, що вирощується на силос, є визначення правильної густоти посіву. Від неї залежить забезпечення рослин водою, поживними речовинами, а також доступ світла до окремих рослин, що має значення для процесу фотосинтезу.
Оптимальна густота посіву забезпечує максимальну кількість качанів із повністю заповненими зернами, що сприяє підвищенню врожайності або поліпшенню енергетичної цінності силосу. Слід також брати до уваги, що неправильну густоту посіву вже не можна виправити за допомогою інших агротехнічних заходів.
Правильно підібрана густота посіву на одиницю площі – це рекомендована селекціонерами кількість рослин, а також їх рівномірне розміщення в ряду. Рівномірна густота посіву, крім того, забезпечує високу врожайність кожної окремої рослини.
Дотримуючись вимог щодо точного посіву кукурудзи, фермер сприяє раціональному використанню врожайного потенціалу гібрида, а отже, покращує економічну ефективність польових культур. Діапазон оптимальної густоти посіву також значною мірою залежить від погодних умов.
Читати по темі: Формування врожайності зерна кукурудзи залежно від строку сівби
Кукурудза – це культура, яка ефективно використовує воду. На кілограм сухої маси кукурудза споживає лише близько 250 літрів води. Інші сільськогосподарські культури в цьому плані є менш ефективними. Однак дуже висока врожайність кукурудзи призводить до того, що вирощування цієї культури споживає великі обсяги води на одиницю площі, які можуть сягати навіть 16 млн л/га. З огляду на періоди посухи, що повторюються майже щороку, слід припустити, що менша, ніж рекомендована досі, кількість рослин на одиницю площі матиме сприятливі умови для росту та врожайності. Отже, виявлення різної реакції сортів кукурудзи на різну густоту посіву може сприяти збільшенню врожаю кукурудзи – культури, особливо чутливої до відхилень від оптимальної густоти посіву.
УМОВИ ТА МЕТОДИ ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ
У двох місцевостях було проведено польові дослідження, що мали на меті вивчення реакції гібрида ES Kurant на різну густоту посіву та умови вологості протягом вегетаційного періоду. Дослідження проводилися на полях Куявсько-Поморського центру сільськогосподарського консультування в Мінікові (зрошувана плантація) та в Дослідно-навчальному центрі землеробства і рослинництва в Гожині, філія у с. Злотники, що належить до Познанського університету природничих наук (Uniwersytet Przyrodniczy w Poznaniu).
Слід зазначити, що вегетаційний період для кукурудзи у Злотниках характеризувався сумою атмосферних опадів на рівні 234,8 мм при середній добовій температурі повітря понад 23°C. Було показано, що незалежно від місця проведення дослідів збільшення густоти рослин на одиницю площі призводило до зменшення врожаю сухої маси, призначеної для силосування (рис. 1), та врожаю сухої маси качанів (рис. 2). Слід зазначити, що за оптимальних умов вологості (Мініково) врожайний потенціал цього сорту у багато разів вищий, ніж у посушливих умовах.
ВПЛИВ СТРОКІВ ЗБИРАННЯ НА ЕНЕРГЕТИЧНУ ЦІННІСТЬ СИЛОСУ
В останні роки виробники прагнуть отримати якомога більший вміст сухої маси кукурудзяного силосу на момент збирання. Часто це пов’язано з надмірним запізненням терміну збирання. Наслідком цього є також значне погіршення аеробної стабільності силосу та збільшення втрат внаслідок його нагрівання. Підвищення температури лише на 10°C призводить до щоденних втрат у силосі на рівні близько 0,1 МДж чистої енергії для лактації (NEL) на кожен кілограм сухої маси. Наслідком цього є втрати енергії навіть до 25%. Потім часто виникає дуже негативний вплив на якість корму та зниження його споживання тваринами.
Варто підкреслити, що визначення оптимального терміну збирання кукурудзи на силос ускладнюється також відмінностями у перебігу та зупинці процесу дозрівання між різними типами сортів. На практиці визначення оптимального терміну збирання кукурудзи на силос пов’язане з досягненням відповідного вмісту сухої речовини в рослинах. Більшість виробників прагнуть досягти рівня 30–34%, хоча деякі з них вважають, що оптимальним є 38%. Однак у цьому випадку існує ризик нагрівання занадто сухого силосу.
Слід пам’ятати, що вміст сухої речовини в процесі ферментації зростає на 1–2 процентні пункти. Оптимальний момент збору кукурудзи на силос слід визначати не лише з огляду на загальний вміст сухої речовини, а насамперед на основі ступеня розвитку зерна. Залежно від сорту та погодних умов, цей термін може припадати на період від пізньої воскової стиглості до початку фізіологічної стиглості. У цей період зерно містить від 55 до 60% сухої речовини (табл. 1). Подальше відтермінування збору не дає ніяких переваг, навіть якщо листя та стебло ще зелені.
Підвищити врожайність кукурудзяного силосу можна лише за умови збільшення в ньому вмісту крохмалю, і насамперед – стійкого до розщеплення в рубці (резистентного), який не розкладається і не перетравлюється мікроорганізмами рубця.
Стабільний крохмаль характеризується тим, що майже на 50% проходить шлях румінної ферментації, а його перетравлення відбувається лише в тонкій та товстій кишках тварин. У підсумку значно зростає його енергетична цінність, що має величезне значення для виробництва молока.
Вміст резистентного крохмалю збільшується у міру дозрівання зерна. Годування зеленою масою з кукурудзи, зерно якої ще не наповнилося крохмалем (ранній збір), є недоцільним, оскільки вона має низьку енергетичну цінність.
Високий вміст води в зелені також обмежує її споживання, а отже, тварина не в змозі покрити свої енергетичні потреби. Особливо несприятливо це для високопродуктивних корів, що виявляється у зниженні надоїв молока. Із проведених польових досліджень однозначно випливає, що збільшення густоти висіву кукурудзи на одиницю площі призводить до зменшення вмісту крохмалю в біомасі кукурудзи, призначеній для силосування (табл. 2, 4).
Крім того, дуже важливу роль у визначенні вмісту крохмалю в сировині для силосування відіграють умови вологості. Незалежно від густоти посіву, кукурудза, вирощена в Мінікові, відрізнялася на більш як 73% вищим вмістом крохмалю в біомасі, призначеній для силосування.
Цінність корму значною мірою визначає також вміст фракції клітковини та целюлози, що утворюють стінки рослинних клітин. Вирізняють кислотно-детергентну клітковину (ADF), лігнінову фракцію кислотної клітковини (ADL) та нейтральну детергентну клітковину (NDF). У проведених дослідженнях не було виявлено значного впливу густоти висіву кукурудзи на вміст окремих фракцій клітковини в сировині, призначеній для силосування. Натомість було виявлено негативний вплив дефіциту води (Злотники) у період вегетації кукурудзи, що призвело до значного зростання структурних вуглеводнів, у тому числі фракцій клітковини NDF та ADF (табл. 3, 5).
СОРТИ З ЕФЕКТОМ STAY-GREEN
Щоб не спричинити надмірного зростання вмісту сухої речовини в силосі, краще використовувати сорти типу stay-green, у яких рослини залишаються зеленими й продовжують засвоювати поживні речовини ще довгий час після накопичення крохмалю (фото 1). Однак існує небезпека, що подовження процесу асиміляції призведе до надмірного накопичення додаткової енергії. Як наслідок, дуже високий вміст цукрів у надто сухому, погано ущільненому силосі робить його чудовим живильним середовищем для дріжджів та цвілевих грибків.
Варто зазначити, що хоча сорти staygreen довше залишаються зеленими, вміст сухої речовини в решті маси рослини практично не змінюється з моменту досягнення молочної стиглості. Натомість збільшення загального вмісту сухої речовини в рослині відбувається за рахунок збільшення сухої речовини в зерні. У зв’язку з цим сорти цього типу мають без проблем піддаватися силосуванню на початковій стадії повної стиглості, тобто при вмісті сухої речовини в зерні на рівні 60–62%.
У разі, якщо метою є отримання вищого вмісту крохмалю, збір сортів типу staygreen слід на певний час відкласти. Варто підкреслити, що занадто високий вміст сухої речовини в зерні призводить до того, що дозріле зерно стає твердим і важче подрібнюється в подрібнювачі, внаслідок чого тварини можуть гірше засвоювати крохмаль, що міститься в ньому.
Пьотр Шульц, професор, почесний д-р наук, Університет природничих наук, Познань, Польща
Опубліковано в журналі “Агроном”, 2026
