Світовий ринок добрив може залишатися під тиском щонайменше до 2027 року, а окремі фактори ризику здатні підтримувати високі ціни й у 2028-му.
Для України це особливо важливо, оскільки значна частина потреби аграрного сектору в мінеральних добривах покривається імпортом. А вартість продукції залежить не лише від світових цін, а й від логістики, енергоносіїв та ситуації на внутрішньому ринку.
За оцінкою CoBank, основними причинами тривалого цінового тиску залишаються війна на Близькому Сході, перебої з постачанням сировини та обмежена пропозиція фосфатних добрив.
Особливе значення має Ормузька протока: через неї проходить близько 30% світової торгівлі добривами, а країни Перської затоки є ключовими постачальниками азотних і фосфатних добрив.
Для українського агросектору цей фактор уже став відчутним. На початку 2026 року через перебої з міжнародними поставками в Україні виник дефіцит азотних добрив.
За оцінками українських експертів, дефіцит аміачної селітри становив 150–170 тис. тонн, а частину потреби довелося компенсувати імпортом.
Показовою була ситуація з карбамідом: у березні його ціна на українському ринку зросла приблизно до $850/т і більше проти $450–500/т до початку загострення на Близькому Сході.
Через різке подорожчання добрив частина українських фермерів навіть притримувала продаж зерна, очікуючи більшої визначеності з витратами на наступну виробничу кампанію.
Україна залежить від імпортного ресурсу
Власне виробництво добрив залишається важливим для України, але внутрішній ринок значною мірою залежить від імпортних поставок. У 2024 році Україна імпортувала близько 1,45 млн тонн азотних мінеральних добрив. Серед основних постачальників були Польща, Азербайджан, Китай, Туркменістан і Болгарія.
Тому будь-яке скорочення світової пропозиції або подорожчання сировини швидко відбивається на собівартості українського виробництва. Додатковим фактором залишаються воєнні ризики та логістика.
Аграріям доведеться точніше рахувати кожну тонну
Високі ціни вже змінюють підхід до використання добрив. Господарства дедалі більше уваги приділяють агрохімічному аналізу ґрунтів, диференційованому внесенню та точному землеробству, щоб не витрачати дорогі добрива без економічної віддачі.
Водночас надмірне скорочення живлення створює інший ризик. За тривалого дефіциту фосфору, калію та інших елементів потенціал урожайності може поступово знижуватися.
Тому стратегія «внести якомога менше» не завжди буде оптимальною — важливіше вносити стільки, скільки необхідно конкретному полю і культурі.
Для українських господарств це означає, що добрива й надалі залишатимуться одним із ключових факторів формування собівартості.
За прогнозом CoBank, швидкого повернення світового ринку до дешевих добрив очікувати не варто. А отже, планування закупівель, диверсифікація постачальників і точне управління живленням можуть стати важливою умовою збереження рентабельності українського рослинництва.
