Для аграрного сектору України ріпак озимий залишається стратегічною культурою та лідером експорту. Ціна на ріпак завжди приваблива і має істотно вищий рівень порівняно з низкою традиційних зернових і зернобобових культур. Такі чинники формують постійний інтерес до цієї культури, інвестиції у наукову сферу розробки ефективних та адаптованих технологій її вирощування, селекцію сортів і гібридів, розвиток інновацій у сфері адаптації рекомендованих технологій вирощування ріпаку озимого, орієнтованих на конкретні генотипи.
Внаслідок цього рівень біологічної продуктивності лінійки сортів і гібридів ріпаку озимого, рекомендованих для вирощування у різних регіонах світу, перевищує показник в 6–7 т/га. Втім, на жаль, фактична урожайність вирощуваних сортів і гібридів у середньому вимірі наближається у кращому випадку до 55–60% реалізації відміченого урожайного потенціалу.
Причини цього варіюють залежно від країни та ґрунтово-кліматичної зони, ресурсного забезпечення території та застосованої технології вирощування ріпаку озимого. При цьому на рівень відміченої реалізації насіннєвої продуктивності помітно впливає система удобрення, яку застосовують за вирощування цієї культури. Її частка у детермінації зазначеного показника для ріпаку озимого перевищує 35–40%. З огляду на це оптимізація системи удобрення рослин в умовах конкретного господарства формує позитивні та стійкі передумови для забезпечення галузі ріпаківництва в Україні відповідним рівнем адекватної продуктивності посівів цієї культури.
ОСОБЛИВОСТІ ЖИВЛЕННЯ РІПАКУ ТА РОЛЬ СІРКИ
Відомо, що ріпак озимий – досить вибаглива до системи живлення культура з огляду на наявний поділ вегетації на два життєво важливих періоди (осінній та весняно-літній), що потребують окремих, але збалансованих тактик ґрунтового живлення з використанням адаптивного додаткового живлення та позакореневих корекцій.
Крім того, наявність періоду перезимівлі вимагає балансування удобрення певним комплексом мікроелементів, які формують умови успішної перезимівлі та забезпечують оптимізовані варіанти відновлення вегетації навесні, особливо за умови складного періоду перезимівлі. З огляду на чутливість рослин ріпаку озимого до низки мікроелементів, таких як бор, сірка, молібден, а також до важливих катіонів базового фізіологічного обміну, як-от як кальцій та магній, важливим є збалансований варіант системи удобрення, який поєднував би застосування макро- та мікроелементів в єдиному комплексі у періоди, які на певні терміни передують критичним з позиції забезпечення відповідними елементами живлення.
Важливо пам’ятати, що сірка для рослин ріпаку озимого є важливим елементом, який формує фізіологічні процеси, спрямовані на гармонізацію обміну рослин, зокрема азото-білкового. Сірка також сприяє формуванню адаптивного комплексу реакцій пристосованості до негативних чинників довкілля, особливо у період перезимівлі. Цей елемент – активний компонент імунітету та комплексу імунологічних реакцій при відповідних ураженнях. Сірка відповідає за важливу функцію формування жирно-кислотного складу насіння, загальний вміст у ньому олії тощо.
Важливість сірки як для ріпаку озимого, так і для озимих культур в цілому зумовлює активне дослідження варіантів удобрення із включенням до їхніх структури сірковмісних добрив. Такі дослідження спрямовані на оптимізацію сіркового живлення шляхом використання базових мінеральних добрив, які у своєму дієвому складі містять доступну сірку, або ж дослідження системи мікродобрив за їх листкового внесення. У цій науковій дискусії активно вивчається ефективність різноваріантного застосування сірковмісних азотних добрив.
З огляду на відмічені аспекти актуальним буде вивчення конкретної форми сірковмісного азотного добрива з позиції його ефективності за різноваріантних систем застосунку в технології вирощування ріпаку озимого в умовах конкретного ґрунтово-кліматичного регіону.
МЕТА ТА УМОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Метою досліджень було вивчення ефективності та доцільності застосування відомого добрива сульфату амонію за вирощування високоінтенсивних гібридів ріпаку озимого в умовах нестійкого зволоження на сірих лісових ґрунтах, які загалом мають ознаки помірного дефіциту рухомих форм сірки, що впливає на рівень біопродуктивності вирощуваних культур, чутливих до її нестачі, до яких відносять і ріпак озимий.
Дослідження проведено за період трьох вегетацій ріпаку озимого (2022–2025 рр.) в умовах НДГ «Агрономічне» Вінницького національного аграрного університету (ВНАУ) на сірих лісових ґрунтах із таким середньозваженим агрохімічним потенціалом (за результатами аналізу зразків ґрунту в сертифікованій Науковій вимірювальній агрохімічній лабораторії ВНАУ відповідно до стандартних протоколів визначення): вміст гумусу – 2,72%; легкогідролізованого азоту – 80,9 мг/кг ґрунту; рухомого фосфору (за Чиріковим) – 146,5 мг/кг ґрунту, обмінного калію (за Чиріковим) – 105,9 мг/кг ґрунту; рНКCl – 5,8.
Програма досліджень передбачала загальну схему, яка представлена в табл. 1, та включала накладення даних технологічних варіантів на агроценози двох гібридів ріпаку озимого компанії Декалб, які різнились за базовими (стартовими) рекомендованими технологіями ви
рощування ріпаку озимого – ДК Експовер (традиційна за ресурсною місткістю технологія вирощування) та ДК Іммінент КЛ.
Попередником у досліді була пшениця озима. Після збору попередника було проведено дискування у два сліди на 6–8 см з подальшою оранкою на глибину 23–25 см. Строк сівби відповідав періоду першої декади вересня з нормою висіву 500 тис. насінин/га (за ширини міжрядь 35 см) у комплексі з післяпосівним коткуванням. Всі інші елементи технології, за винятком поставлених на вивчення, відповідали зональним рекомендаціям вирощування ріпаку озимого в зоні Лісостепу правобережного і були однотипними для всіх дослідних варіантів, передбачених схемою досліду.
У досліді було використано мінеральні добрива класичного типу, які відповідають технічним умовам і сертифікатам якості. Водні розчини сульфату амонію приготовлено з класичного гранульованого сульфату амонію шляхом розчинення його у воді перед внесенням з інтенсивним перемішуванням розчину. Концентрація розчину застосування представлена у загальній схемі досліду (табл. 1). Внесення добрив проводилось із розрахунку визначеної норми та її пропорційного співвідношення на площу ділянки. Для фенологічної ідентифікації розвитку рослин ріпаку було застосовано періодизацію за міжнародною шкалою ВВСН для ріпаку озимого.
Нижче наведено коротку характеристику гібридів ріпаку, які були використані у дослідженнях.
ДК Експовер – високопластичний ранньостиглий гібрид, який має високі темпи динаміки росту після відновлення вегетації навесні за рахунок здатності ефективного використання ґрунтової вологи та позитивного відклику на осіннє удобрення. Має комплексну стійкість до основних фітопатогенів (наявний у транскрипті геному ген стійкості RLM7). Високостійкий (8–9 балів) до осипання та розтріскування стручків. Загальна висота рослин в межах 150–160 см при масі 1000 насінин в межах 4,8–5,7 г за рівня олійності насіння 47–48%. Урожайний потенціал на рівні 4,5–5,5 т/га.
ДК Іммінент КЛ – високопластичний середньостиглий гібрид ріпаку озимого з інтегрованою стійкістю (7–8 балів) до комплексу основних хвороб та пізніми строками цвітіння. Має виражені ознаки компенсаторного характеру зі здатністю до інтенсивного бічного галуження, особливо за оптимізації умов мінерального живлення. Має анатомічне розвинене стебло висотою в інтервалі 170–190 см і глибокопроникну кореневу систему, а також високу стійкість до розтріскування стручків та осипання насіння. Маса 1000 насінин в інтервалі 4,7–5,5 г, олійність насіння у межах 47–49%. Урожайний потенціал на рівні 5,5–6,5 т/га.
Морфометричні та вагові параметри рослин визначали у період входження рослин у зиму (ВВСН 17–18) та у період фенологічної фази початку утворення стручків (ВВСН 71–73). Морфологічні параметри, які обліковувались у перший період: діаметр кореневої шийки (см), кількість листків на рослині (шт.), висота розміщення точки росту над поверхнею ґрунту (см). У другий період обліковано такі показники: висота рослин (від кореневої шийки до верхівки головного стебла, см), сформована маса рослин у сухій речовині (г/м2), ступінь полеглості рослин (%).
Для оцінки перезимівлі рослин гібридів ріпаку озимого було оцінено показник перезимівлі рослин як співвідношення густоти стояння після відновлення вегетації рослин на початку весни до густоти їх стояння перед входженням у зиму, виражене у %.
Збереженість рослин визначали як відношення густоти стояння рослин на період дозрівання насіння (ВВСН 80–82) до аналогічного показника на період весняного відновлення вегетації рослин (ВВСН 20–22), виражене у %.
Додатково для оцінки впливу варіантів удобрення на показники феритизації генеративної частини рослин ріпаку було оцінено показник абортивності квіток, який визначали на 25 типових рослинах як відношення кількості квітконіжок без сформованої квітки у межах головної осі суцвіття до загальної кількості квіткоелементів та виражали у %.
Облік урожайності у межах варіантів досліду проводили методом поділянкового обмолоту в кожному повторенні та наступного зважування отриманого насіння після очищення із калькуляцією урожайності у переведенні на гектарну площу та стандартну вологість (12%).
Вміст олії в насінні дослідних зразків проводили в умовах лабораторії якості та сертифікації продукції ПРАТ «Вінницький ОЖК» (м. Вінниця) відповідно до стандартних протоколів визначення лабораторними методами.
ПОГОДНІ УМОВИ ТА ВЕГЕТАЦІЯ РІПАКУ
Гідротермічний режим за вегетаційні періоди ріпаку озимого у період досліджень характеризувався як відносно сприятливий для забезпечення як ростових, так і продуктивно-формувальних процесів і мав певні відмінності.
Погодні умови 2022/2023 осіннього періоду вегетації ріпаку озимого відмічено з режимом надмірного зволоження при загальній сумі опадів 309,4 мм, рівневі середньодобових температур –9,9°C та ГТК (2022 р., IX–X місяці) – 4,07. Такі умови були сприятливими для інтенсивного вегетативного розвитку рослин і створювали ризики для перезимівлі. Навпаки, період активної весняної вегетації характеризувався оптимальними умовами гідротермічних режимів за загальної суми опадів на рівні 238,1 мм, середньодобової температури – 15,5°C та середнього показника ГТК (2023 р., IV–VI місяці) – 1,08.
Зафіксовано, що водні розчини за швидкодією як мінімум на 15–25% перевищують класичний варіант застосування сипучих гранульованих форм добрив
Погодні умови 2023/2024 вегетаційного періоду відмічено як сприятливі для успішної перезимівлі рослин за середньодобової температури в період активної осінньої вегетації на рівні 13,9°C, суми опадів – 168,8 мм та середньому за період ГТК (2023 р., IX–X місяці) – 1,02. На противагу осінньому періоду, весняно-літній період вегетації визначено як відносно сприятливий за рахунок нерівномірного розподілу опадів, інтенсивного наростання температури до середньодобового значення 19,2°C за період травня – середини червня. Проте в цілому відмічено задовільний рівень атмосферного зволоження та гідротермічних умов (сума опадів за період активної весняно-літньої вегетації – 262,1 мм, середньодобова температура – 16,3°C при середньому за період ГТК (2024 р., IV–VI місяці) – 1,833)).
Гідротермічний режим 2024/2025 вегетації характеризувався посушливим періодом осінньої вегетації на фоні інтенсивного зниження температур (середні за період параметри ГТК (2024 р., IX–X місяці) – 0,81, середньодобова температура – 14,2°C, сума опадів – 107,2 мм). Період весняної вегетації також характеризувався несприятливими ознаками за рахунок тривалого періоду аномально низьких температур, які тривали аж до початку бутонізації ріпаку озимого на фоні нерівномірного атмосферного зволоження з короткочасним періодом випадання значної частини місячної норми опадів. За цей період ГТК (2025 р., IV–VI місяці) становив 2,92 за середньодобової температури 14,4°C та суми опадів 337,4 мм. Такий характер спричинив найнижчий рівень продуктивності гібридів ріпаку в межах варіантів досліду.
РЕАКЦІЯ РІПАКУ НА ВАРІАНТИ СІРКОВМІСНОГО ЖИВЛЕННЯ
Результати вивчення варіантів застосування сульфату амонію засвідчили різнорідний їх вплив на морфологічний стан рослин ріпаку озимого для обох гібридів перед входженням у зиму, що сформувало істотно відмінні передумови для успішної перезимівлі та відповідних стартових умов у період відновлення вегетації та активних ростових процесів навесні (табл. 2).
Максимально позитивного ефекту впливу на процес проходження перезимівлі було отримано у варіанті застосування дробового внесення водних розчинів сульфату амонію у фазу 4 та у фазу 67 листка (варіант II). Саме для цього варіанту в середньобагаторічній оцінці відмічено формування рослин з максимально розвиненою архітектонікою, яка за своїми параметрами не перевищувала загальновизнаний оптимум морфологічного стану рослин ріпаку озимого перед входженням у зиму для гарантованої перезимівлі.
У порівнянні значень морфологічного розвитку рослин ріпаку озимого гібрида ДК Експовер для варіанту ІІ до контролю (варіант І) визначено абсолютний приріст за параметром діаметра кореневої шийки 57,75%, висотного розміщення точки росту над поверхнею ґрунту 55,56% та кількості листків на рослині 45,93%. Це додатково забезпечило зростання загальної збереженості рослин після відновлення вегетації у вказаному порівнянні на 14,50%, а відсотку перезимівлі – на 14,92%.
Читати по темі: Оптимізація технології вирощування ріпаку озимого
Аналогічна динаміка визначена і для гібрида ДК Іммінент КЛ, де вказаний приріст мав такі послідовні значення: 64,93; 49,67; 25,16; 26,50 та 23,50%.
Наступним за ефективністю із близьким значенням показників були варіанти ІІІ та V, де практикувалось внесення сульфату амонію повною дозою відповідно до регламенту по варіанту в передпосівний обробіток. За збереження прирістного характеру формування показників як морфометрії самих рослин, так і індикаторів успішної їх перезимівлі власне значення приростів було у середньому меншим в 1,10 раза для гібрида ДК Експовер та в 1,14 – для гібрида Іммінент КЛ.
При цьому за близьких та неістотно відмінних значеннях позитивної корекції показників загальний абсолютний приріст показника перезимівлі в середньому для цих варіантів був 7,17% для гібрида ДК Експовер та 12,31% для гібрида ДК Іммінент КЛ.
Підтверджено також висновки щодо ефективності застосування рідких форм добрив з позиції швидкості морфорегуляції та фізіологічного стану рослин порівняно з ефективністю застосування кристалічних (гранульованих) форм добрив, відміченої в низці досліджень. Зокрема, зафіксовано, що водні розчини за швидкодією як мінімум на 15–25% перевищують класичний варіант застосування сипучих гранульованих форм добрив, а можливість їх точкового дробового внесення у відповідно фізіологічно критичні фенофази гарантує надійність та агротехнологічну доцільність їх застосування.
Позитивним вважається також зниження залежності застосування добрив у рідкій формі від рівня зволоження ґрунту, оскільки сама система внесення ґрунтується на листковій формі застосування з меншими обмежувальними ризиками та лімітами, що дає змогу додатково оптимізувати та модернізувати варіанти застосування добрив з огляду на гідротермічні умови територій. Крім того, визначено, що одноразове внесення всієї норми сірки у формі різних добрив не завжди має позитивний вплив на ростові процеси та процеси формування продуктивності ріпаку озимого, оскільки є низка обмежувальних чинників, які формують передумови як до міграції сполук сірки в ґрунтовому профілі, так і процеси її біологічної іммобілізації, що особливо відчутно на ґрунтах з невисоким запасом доступних форм сірки.
ВПЛИВ СІРКИ НА РОСТОВІ ТА ПРОДУКТИВНІ ПРОЦЕСИ
Позитивний вплив застосування сірковмісних форм добрив з огляду на формування як динаміки ростових процесів, так і формування продуктивності рослин відмічено у застосуванні варіантів досліду в період після відновлення вегетації для обох гібридів ріпаку озимого (табл. 3).
Встановлено вплив застосування сірки на результативність лінійних ростових процесів за ознакою довжини стебла для обох гібридів ріпаку озимого з характером сталого зниження показника, яке позитивно корелювало із нормою внесення сірки.
Так, для гібрида ДК Експовер за норми внесення сірки (у діючій речовині) 40 кг/га (варіант ІІ) у порівнянні з варіантом за повної відсутності сірки у технології вирощування (варіант І) відмічено у середньобагаторічному виразі зниження показника на 7,09%, за норми сірки 50 кг/га (варіант ІІІ) – зниження на 5,90%, за норми внесення 60 кг/га (варіант ІV) – 1,31% та за норми 70 кг/га (варіант V) – зниження на 3,23%.
Для гібрида ДК Іммінент КЛ аналогічні показники становили 8,90; 7,43; 3,83 та 6,14%. На підставі цього можна стверджувати, що зниження показника співвідношення S/N у формуванні габітусу стебла ріпаку озимого позитивно впливає на формування рослин нижчої конструкції, що сприяє зниженню ризику вилягання рослин, а також, з огляду на встановлені кореляції у співвідношенні векторів росту рослин ріпаку озимого (співвідношення вертикального та радіального росту), формує рослини з оптимізованим галуженням, інтенсифікацією росту загальної біомаси.
При цьому, крім значення згадуваного співвідношення S/N в ефективності застосування сірки в корекції довжини стебла, відмічено, знову ж таки, позитивне дробове застосування водних розчинів сульфату амонію (варіант ІІ), що додатково підтверджено у низці досліджень коректування системи удобрення за рахунок застосування мікроелементів у конструюванні системи удобрення ріпаку озимого. Зроблене узагальнення підтверджено результатами обліку сформованої загальної біомаси рослин у сухій речовині, де варіант одноразового внесення S60 (варіант IV) продемонстрували вищі значення цього показника, сформувавши приріст до контролю (варіант І) на рівні 22,21% для гібрида ДК Експовер та 25,23% для гібрида ДК Іммінент КЛ. Другим за ефективністю був варіант комплексного дробового внесення сірки у формі водного розчину сульфату амонію як в осінній, так і весняний періоди (варіант ІІ, внесення в весняний період S28) з аналогічним приростом для гібридів 20,44 та 22,39% відповідно.
Такий характер дає можливість узагальнити, що оптимізації ростових процесів рослин ріпаку озимого можна досягти варіантом дробового застосування азоту і сірки у критичні ростові періоди ріпаку озимого за використання водних розчинів сульфату амонію або ж одноразовим внесенням більш високої норми у період початку активних ростових процесів.
Проміжний варіант формування показника для обох гібридів відмічено за варіанту внесення S48 у весняно-літній період вегетації гібридів (варіант V). В підсумку взаємодія морфологічного і вегетативного розвитку в розрізі варіантів, що вивчалися, забезпечила зниження загального відсотка полеглих рослин в агроценозі порівняно з контролем без застосування сірки у середньому на 6,53% у гібрида ДК Експовер та 9,48% у гібрида ДК Іммінент КЛ.
Відмічено певні особливості: з одного боку оптимізація зі зростанням дози сірки в період активного весняного росту сприяла подовженню стебла та збільшенню загальної маси рослин на одиниці площі агроценозу ріпаку, проте за рахунок позитивного впливу сірки на анатомічні особливості стебел культури (а саме: потовщення стебла, підвищення його механічної міцності, формування більш компактної вагової (щільної) морфоструктури) визначено оптимальний інтервал застосування сірки у межах 28–48 кг/га, який забезпечує мінімізацію ризиків полягання посівів з огляду на досить високий рівень азотного живлення у схемі досліду у значенні 120 кг/га.
За критерієм полеглості мінімальне значення відмічено у варіанті комплексного дробового внесення водного розчину сульфату амонію (варіант ІІ) – зі зниженням показника полеглості порівняно з контролем (варіант І) на 8,2% для гібрида ДК Експовер та 12,2% для гібрида ДК Іммінент КЛ. Мінімальну стійкість до вилягання за цим же показником полеглості обліковано у варіанті внесення S60 у період активного відростання рослин ріпаку озимого (варіант IV), де різниця до контролю (варіант І) була найменшою – 4,0% для гібрида ДК Експовер та 6,6% для гібрида ДК Іммінент КЛ.
Певні особливості ефективності сірковмісних добрив за вирощування ріпаку озимого відмічено і з позиції аналізу рівня абортивності квіток, як один із показників реалізації рівня насіннєвого потенціалу генотипу. Вважається, що сірка сприяє оптимізації процесу фертизації рослин ріпаку озимого з позиції рівномірності формування квіток та інтенсивності пилоутворення. Проте є і застереження, що надмірне внесення сірки може спричинити певну асинхронізацію у кількості сформованих квіток та фізіологічними можливостями до здатності рослини забезпечити оптимальну тривалість цвітіння та супутні процеси запилення і запліднення.
При цьому важливо пам’ятати, що збільшення норми внесення сірки до 60–90 кг/га зумовлює інтенсивне подовження періоду цвітіння рослин, формування певної ярусності, що у підсумку може мати зворотний процес зростання абортивності, особливо на фоні високих доз азоту в системі живлення. Такі особливості було підтверджено результатами досліджень, де на фоні загального позитивного впливу додаткового застосування сірки (середнє по варіантах ІІ–V) порівняно з контрольним варіантом без сірки (варіант І) отримано середній показник редукції абортивності квіток на 7,73% для гібрида ДК Експовер та 11,15% для гібрида ДК Іммінент КЛ. При цьому для обох гібридів ріпаку озимого мінімальна абортивність відмічена саме у варіанті комплексного дробового внесення сульфату амонію як в осінній, так і весняний періоди, а максимальна серед варіантів застосування сірки – за внесення 60 кг/га сірки у загальній кількості за період вегетації культури.
РОЛЬ СІРКИ У ФОРМУВАННІ МАСИ НАСІННЯ, ОЛІЙНОСТІ ТА ВРОЖАЙНОСТІ
Відомо, що показник маси 1000 насінин у більшості культурних рослин, у тому числі й у ріпаку озимого, залежить від збалансованого забезпечення рослинного організму мікроелементами. Сірка у цьому плані належить до важливих елементів з позиції жирово-білкового обміну у процесах формування і наливу зерна, що у підсумку визначає загальну крупність насіння, його фізіологічну внутрішню щільність, а отже, і вагові показники.
Загальний позитивний вплив сірки визначено порівнянням норм і способів застосування сірковмісних добрив за технології вирощування ріпаку озимого. При цьому відмічено, що істотність позитивного впливу в формуванні показника маси 1000 насінин досягалась за рахунок перенесення системи позакореневого підживлення сірковмісними добривами у період від початку цвітіння до початку формування стручків на головній осі суцвіття, а внесення високих доз сірки на початку ростових процесів мало нижчий ефект в оптимізації величини показника і залежало від гідротермічних умов, які складались у період від бутонізації до початку утворення стручків.
За умови достатнього зволоження на фоні помірного температурного режиму відмічено переваги внесення сірки одноразово на початку активного росту рослин за умови нестійкого зволоження та інтенсивного наростання середньодобових температур особливо у період формування стручків і насіння – перевагу мало застосування сірки у формі позакореневих підживлень мікродобривами.
Що ж до олійності насіння, то її залежність від оптимізації живлення сіркою рослин олійної групи вже доведено. Дискусійними залишаються питання величини приростів залежно від застосованих норм сірки, яка з позиції отриманих результатів коливається у межах від 0,7 до 3,5% вмісту олії. Такі результати підтверджено і результатами проведених обліків, де відмічено загальну оптимізацію цього показника за застосування сірковмісних добрив у формі сульфату амонію (варіанти ІІ–V) із середнім приростом до контролю без сірки (варіант І) на рівні 1,78% для гібрида ДК Експовер та 2,21% для гібрида ДК Іммінент КЛ. Максимальне значення олійності у середньому за період досліджень було зафіксовано у IV варіанті досліду дозування сірки за весняного внесення всієї норми сірки (S60) після відновлення вегетації з приростом до контрольного варіанту для тих же самих гібридів у значенні 2,27 та 2,74% відповідно.
Закономірно, що позитивне поєднання факторів оптимізації ростових та фізіологічних процесів гібридів ріпаку озимого, відмічене раніше, знайшло відображення у показниках сформованого урожаю насіння. Максимальний рівень урожаю при цьому для обох гібридів було зафіксовано у варіанті все того ж комплексного дробового застосування сульфату амонію у формі водних розчинів з позакореневим підживленням із приростом до контролю 0,85 т/га у гібрида ДК Експовер та 0,92 т/га у гібрида ДК Іммінент КЛ.
Що ж до варіантів класичного застосування сульфату амонію у формі гранульованого добрива, то тут відмічено переваги застосування сульфату амонію в осінній період вегетації ріпаку озимого (S22) та весняний – в період відновлення вегетації рослин (S48) (варіант V), що дає можливість поєднати позитивні сторони впливу сірки на оптимізацію морфологічного розвитку рослин та успішної перезимівлі й активізацію росту у період активної його вегетації. Цей варіант забезпечив приріст урожайності у середньому по гібридах на рівні 0,67 т/га.
ВИСНОВКИ
Таким чином, оптимальним варіантом застосування сульфату амонію за вирощування високоінтенсивних та адаптивних гібридів ріпаку озимого на сірих лісових ґрунтах в умовах нестійкого зволоження є застосування водних розчинів сульфату амонію з їх дробовим внесенням у відповідні критичні періоди росту і розвитку рослин ріпаку озимого, який передбачає технологічну схему із загальною нормою добрив N120Р90К90 із таким розподілом:
- Р90 (суперфосфат подвійний) + К90 (калій хлористий) – під основний обробіток;
- N10 (аміачна селітра) – під передпосівний обробіток;
- N5 (водний розчин 1,67% сульфату амонію) у фазу 4 листки (ВВСН 14);
- N5 (водний розчин 1,67% сульфату амонію) у фазу 6–7 листків (ВВСН 16);
- N40 (аміачна селітра) – на початку відновлення вегетації (ВВСН 20–22);
- N10 (водний розчин 2,85% сульфату амонію) в фазу початку росту головного пагона (ВВСН 29–30);
- N35 (аміачна селітра) – у період активного росту бокових пагонів (ВВСН 40–42);
- N10 (водний розчин 2,85% сульфату амонію) в фазу початку бутонізації (ВВСН 50–51);
- N5 (водний розчин 1,67% сульфату амонію) в фазу середини цвітіння (ВВСН 62–63).
Застосування такого варіанта удобрення дає можливість отримати урожай гібридів ріпаку озимого на рівні 4,61 т/га при олійності насіння 46,90%, що на 0,89 т/га і 1,91% вище, ніж на контролі без застосування сірки.
Для варіанта традиційного внесення сульфату амонію в гранульованій формі перевагу слід віддавати варіанту з розподілом не менше ніж 30–40% внесення у передпосівний період для оптимізації осіннього періоду вегетації рослин ріпаку озимого, а решту – в період початку відновлення його весняної вегетації.
Я. Г. Цицюра, канд. с.-г. наук, О. П. Ткачук, д-р с.-г. наук, професор, Вінницький національний аграрний університет
Опубліковано в журналі “Агроном”, 2026
