Поліпшити родючість ґрунтів за допомогою вапнування

Одним лише вапнуванням можна покращити врожайність сільгоспкультур більше ніж на 20%. Вапно поліпшує структуру ґрунту, робить доступними для культур елементи живлення, підтримує гігієну ґрунту і позитивно позначається на його родючості. У цій статті експерт дає десять порад щодо вапнування ґрунтів.

Вапнувальні матеріали – мульти­функціональні добрива. Вони забез­печують надходження у ґрунт іонів кальцію (Са2+) і магнію (Мg2+) – хімічних елементів, які є одними з основних в живленні рослин. Але цінність їх полягає насамперед у тому, що вони регулюють рівень кислотності ґрунтів, знижуючи її, впливають на ґрунтову струк­туру, а відтак – на врожайність культурних рослин.

ЗАБЕЗПЕЧИТИ СТРУКТУРУ

Ґрунт має надавати рослинам не лише поживні речовини, а й, насамперед, чудову можливість для розвитку коренів, а також га­рантувати доступ води. Він також вирішує завдання щодо забезпе­чення киснем кореневих систем і ґрунтової біоти – організмів і мікроорганізмів. Тільки той ґрунт, який відрізняється постійністю своєї структури, є оптимальним для проростання коріння, відведення опадів, збереження доступної для рослин вологи та забезпечення повітрообміну.

Найкращою ґрунтовою структу­рою вважається та, що утворена агрегатами, які з’явилися внаслідок процесів життєдіяльності у ґрунті. Для отримання такої структури ґрунтовій біоті необхідно чимось живитися, і тут стають у пригоді залишки рослинної маси та коре­нів. Сприяє процесу захисний «по­крив» із рослин або шару мульчі.

І те й інше доступне після зби­рання зернових за умови, що солома не буде заорюватися і просто по ній посіють проміжну культуру. Якщо до цього додати вапнування і тим самим посилити концентрацію кальцію в ґрунті, то формування дрібноагрегатної структури гарантоване: при до­статній кількості іонів кальцію в ґрунті будуть утворюватися необ­хідні комплекси частинок глини та гумусу.

ОЦІНИТИ ПОТРЕБУ

Лабораторний аналіз ґрунтів надає інформацію про їх забез­печеність елементами живлення. При цьому також вимірюється рівень кислотності – оцінюється концентрація іонів водню, після чого робиться висновок про ґрун­тову реакцію – кислотну або лужну. Виходячи з отриманого значення pH, а також типу ґрунтів, розра­ховується потреба у вапнувальних матеріалах (табл. 1). У німецькій системі класифікації ґрунтів за рівнем їх забезпеченості елемен­тами живлення і потреби в до­бривах еталоном виступає клас С (всього класів п’ять – від А до Е, табл. 2). Саме для цієї категорії характерний оптимальний рівень насичення колоїдного розчину на 70–85% іонами кальцію (Са2+) і на 10–15% – іонами магнію (Мg2+), решта припадає на іони калію (К+) і водню (Н+). До цих показ­ників слід прагнути. Оптималь­ним (збалансованим) вважається рівень кислотності pH = 7,0, але для кожного типу ґрунтів оптимум усе ж свій (табл. 3).

НА ПЕРЕУДОБРЕНИХ ҐРУНТАХ

У більшості випадків втрати кальцію в ґрунті пов’язані з при­родними процесами утворення вуглекислоти. Кальцій витрачаєть­ся і при нейтралізації кислот, що утворюються з хімічних елементів атмосфери, а також у результаті розщеплення сечовини або сірковмісних добрив. Якщо в результаті обстеження ґрунтів виявляється надлишок калію і магнію (класи ґрунтів D і Е), то ґрунти вважа­ються переудобреними, і в цьому випадку вапнування необхідно проводити тільки для оптимізації ґрунтової структури.

Доза внесення вапна розрахову­ється на три роки і визначається в центнерах оксиду кальцію на гектар (ц СаО/га). Один центнер СаО відповідає приблизно центнеру негашеного вапна, двом центнерам карбонату кальцію або чотирьом центнерам дефекату (відходи цу­крової промисловості). Емпіричним шляхом було встановлено, що щорічна доза внесення карбонату кальцію на здорових ґрунтах має становити тонну з розрахунку на гектар. Якщо вапнування прово­диться один раз у кілька років, відповідно збільшують кількість внесеного вапна.

ПОВЕРНУТИ ЗДОРОВ’Я КИСЛИМ ҐРУНТАМ

Якщо говорити про кислі ґрунти, то тут вапнування проводиться в оздоровчих цілях. Із внесенням вапнувальних матеріалів необхідно прагнути досягти нейтрального рівня pH. Нейтралізуючи кисле середовище ґрунтів, можна збіль­шити врожайність сільгоспкультур більше ніж на 20%. Однак слід не забувати, що ґрунтова кислотність не зникає після одноразового вапнування. Процедуру слід пе­ріодично повторювати залежно від конкретних ґрунтово-кліма­тичних умов.

ВИЯВИТИ НЕЗВ’ЯЗАНЕ ВАПНО

Важкі ґрунти, що характе­ризуються рівнем кислотності pH = 7, вирізняються вмістом в них незв’язаного вапна. Його наявність можна встановити на ґрунтовій пробі за допомогою використання розчину соляної кислоти. Якщо колоїдний розчин насичений каль­цієм та магнієм і незв’язане вапно присутнє в надлишку, то вони вступлять з кислотою в реакцію, що супроводжується спінюванням (кипінням) з виділенням газу або хоча б потріскуванням. Якщо ґрунтова проба сильно покрива­ється піною, як шипуча таблетка аспірину, – перед вами ґрунт, на­сичений вапном, що не потребує додаткового вапнування.

ОБРАТИ ПРАВИЛЬНИЙ ЧАС

Якщо за результатами лабора­торних досліджень встановлено, що ґрунти потребують вапнування, то період відразу ж після збирання зернових є найбільш оптимальним часом для внесення вапнуваль­них матеріалів. Поверхня ґрунту в цей період має хорошу несучу здатність, а вапно може бути закладене разом із пожнивними залишками при лущенні стерні.

ЗНАЙТИ ПОТРІБНИЙ МАТЕРІАЛ

Карбонат кальцію (СаСО3) містить від 40 до 50% оксиду кальцію і рекомендується для легких і се­редніх за своїм складом ґрунтів. Наскільки швидко вапно вступає в реакцію – залежить від його походження і ступеня подрібнен­ня. Швидкість вступу в реакцію оцінюється у відсотках при зна­ченні pH = 2. Якщо при цьому рівні кислотності за 10 хвилин розчиниться 80% вапнувального матеріалу, то можна говорити про нього, як про «легкооборотний». Така, наприклад, крейда, яка буває в формі гранульованого порошку.

Якщо ґрунтам необхідний маг­ній, слід скористатися доломітом (карбонат кальцію і магнію). Тут особливо важливий дрібний помел.

На середніх і важких за складом ґрунтах рекомендується застосо­вувати негашене вапно із вмістом СаО 80–90%. Його пропонують у вигляді гранул і порошку. Останній добре вносять розкидачі зі шне­ковими розподільниками.

ЗРОБИТИ ДОСТУПНИМИ АЗОТ І ФОСФОР

Вапнуванням кислих ґрунтів можна домогтися перетворення недоступних фосфатів заліза і алюмінію в доступні для рослин фосфати кальцію.

Оптимальний рівень кислот­ності сприяє покращенню стану ґрунту, нормою якого є мінера­лізація органічної субстанції з вивільненням азоту, фосфатів і сірки. Господарства, які мають здорові ґрунти, майже завжди відзначають негативний баланс по азоту поряд із високими вро­жаями, оскільки здорові ґрунти краще трансформують поживні речовини, ніж кислі або ґрунти з поганою структурою.

НАРОЩУВАТИ ГУМУC

Пожнивні залишки, органічні добрива та проміжні культури жив­лять ґрунтову біоту і є «базовими елементами» для утворення гумусу. На легких ґрунтах наявність гумусу особливо важлива для накопичення поживних елементів і вологи.

У випадку з гумусом важлива не його кількість, а якість. Хороший гумус утворюється при pH ґрунту 6–7,5, оскільки при цій реакції дотримується баланс бактерій і грибів у ґрунті. В умовах кислих ґрунтів розкладання органічної маси відбувається переважно під дією грибів, які «постачають» менш цінний гумус. Але з проведенням вапнування і тут можна домогтися утворення якісного гумусу. На до­сягнення цієї мети також має бути спрямований обробіток ґрунту з подальшим прикочуванням.

ДОТРИМУВАТИСЬ ГІГІЄНИ ҐРУНТУ

Ґрунти вважають здоровими, якщо всі форми ґрунтової біо­ти – бактерії, гриби, комахи, як корисні, так і шкідники, – врівно­важені. І на цю рівновагу можна впливати безпосередньо за допо­могою вапнування. Наприклад, при вирощуванні ріпаку негашене вапно запобігає появі капустяної кили. Воно здатне це зробити і на кислих ґрунтах: дозування тут має бути 2–4 т/га. Лужна реак­ція ґрунтового розчину (ґрунту з pH > 7) стримує проростання спор, а доступність кальцію по­ряд з підживленням бором робить клітинні тканини міцнішими, в результаті чого рослина ріпаку відрізняється стійкістю.

Негашене вапно, внесене до посіву, в окремих регіонах може вирішити проблему з польовими слимаками.

Макс Шмідт, фахівець із вапнування та ґрунтової родючості, Німеччина

Опубліковано в журналі “Агроном”, 2019