Ретардантні програми рістрегуляції озимого ріпаку залежно від терміну сівби

ТЕРМІНИ ТА НОРМИ ВИСІВУ РІПАКУ

Гібриди озимого ріпаку, як правило, розвиваються швидше, ніж сорти, тому їх рекомендують висівати на 5–7 днів пізніше і з меншою нормою висіву. Озимий ріпак зазвичай висівають приблизно на місяць раніше озимих зернових культур.

Сорти рекомендують висівати 5–15 серпня, а гібриди – 15–20 серпня. Для північних регіонів найкращими строками сівби є 10–20 серпня, західного – з 20 по 30 серпня, південного – із 25 серпня по 5 вересня. Оптимальний строк сівби озимого ріпаку – за 15–25 днів до оптимальних термінів сівби озимих колосових культур відповідно до агрокліматичної зони.

Оскільки як за раннього, так і за пізніх строків сівби зимостійкість і продуктивність рослин знижується, розвиток рослини ріпаку має тривати не менш ніж 60 днів від появи сходів до закінчення осінньої вегетації з сумою температур 600–800°С. У більшості випадків найбільш оптимальним строком сівби для України вважається період від 15 серпня до 5 вересня. Для сортів, менше схильних до переростання, сівба розпочинається раніше, а для гібридів, особливо зі швидким розвитком, – із затримкою до другої-третьої декади серпня – першої декади вересня.

Останніми роками набула поширення рання сівба озимого ріпаку – в липні. Після збирання озимої пшениці відразу проводять обробіток ґрунту, а власне посів озимого ріпаку відбувається 20–30 липня, коли у ґрунті є волога. Рання сівба позитивно впливає на розвиток міцного кореня та окремої рослини. Втім, з іншого боку, надто рання сівба підвищує ризик вимерзання через буйний ріст посівів.

Період активної осінньої вегетації озимого ріпаку (до переходу середньодобової температури нижче ніж 2°С) для забезпечення формування оптимальних параметрів рослин становить 90–110 днів. Зазвичай оптимальні терміни сівби припадають на 15 серпня – 5 вересня.

Якщо сіяти після допустимих строків, у рослин недостатньо розвивається коренева система, вони мають низьку зимостійкість, нестійкі проти обривання кореневих волосків під дією замерзання-розмерзання. Крім того, генеративні органи закладаються на дуже малих рослинах, що обмежує гілкування та формування достатньої кількості стручків.

Найкращим способом сівби є рядковий з міжряддям 15, 25, 35 см, але можна висівати ріпак і на ширину 45 або 70 см (рис. 1). Після сівби обов’язково слід провести коткування. В окремих випадках рекомендується проводити коткування до сівби.

Урожайність озимого ріпаку залежить від регіону, ґрунтів на полі, вибору технології, помилок агронома тощо. Вагомий вплив на результат має вибір відповідного гібрида чи сорту. Зазвичай гібриди іноземної селекції демонструють кращу врожайність за сприятливих умов та інтенсивної технології вирощування. Щоправда, інколи сорти і гібриди української селекції можуть не поступатися урожайністю зарубіжним, при цьому вони коштують дешевше. Крім того, на «поганих», закисленних, малородючих ґрунтах, яких у країні з кожним роком стає дедалі більше, часто не важливо, до якої селекції відноситься гібрид чи сорт озимого ріпаку через приблизно однакову урожайність. В такому випадку має значення вартість посівної одиниці насіння.

Для іноземної селекції норма висіву озимого ріпаку залежно від сорту або гібрида становить 0,4–0,7 млн схожих насінин/га, а для вітчизняних – 0,6–1 млн схожих насінин/га.  Глибина загортання насіння при вологому ґрунті – 1,5–2 см, при сухому верхньому шарі – до 3 см. На легких ґрунтах насіння загортають на глибину 2,5–3,0 см, на важких – 1,5–2,0 см (табл. 1).

Ріпак потребує твердого ложа для насіння, яке якісно формують анкерні сошники. У разі збільшення глибини сівби понад 3–4 см схожість насіння зменшується на 25–30%. У разі запізнення зі строками сівби глибина загортання насіння має бути невеликою, близько 2 см.

Слід брати до уваги біологічну особливість рослин ріпаку: відсутність бокових корінців у перший період вегетації. Для заглиблення стержневого коріння потрібні добре розпушений ґрунт і ущільнення верхнього горизонту.

Оптимальна густота стояння залежить від розвитку рослини. В разі пізньої сівби або складних умов її проведення у рослини до завершення осінньої вегетації може розвинутися не більше ніж шість листків. Густота стояння має становити 40–50 рослин на м². За раннього висіву та оптимальних умов ріпак часто може розвинути понад 12 листків. Тому необхідно запобігати надмірному росту рослин. Цільова густота стояння не повинна перевищувати 35–40 рослин на м².

Занадто висока норма висіву призводить до витягування центрального стебла. При цьому рослини розвиваються дружно, їх регенеративні органи закладаються за меншої довжини стебла, що може спричинити некроз кореневої шийки, загибель рослин. Знижена норма висіву провокує підвищення забур`яненості, недостатню кількість рослин на одиниці площі.

Читати по темі: Чи потрібно займатися озимим ріпаком в умовах сезону 2022-2023?

Завдяки сильному гілкуванню ріпак може все ж досягти бажаної щільності стеблостою. Існує пряма залежність між строками посіву та густиною. Із запізненням термінів сівби густота має збільшуватись на 20–50%. Це пов’язано з тим, що за більш пізніх строків сходи трохи зріджені, рослини менш підготовлені до перезимівлі, формують менше бічних пагонів.

Для формування доброго врожаю достатньо, щоб до збирання на полі залишалось 20–50 рослин/м² за достатнього їх забезпечення поживними речовинами. Перед входом у зиму ріпак повинен сформувати близько 8–12 листків і мати діаметр кореневої шийки 8–12 мм. Пересіву підлягають площі, на яких густота рослин не перевищує 15 шт/м².

РОЗВИТОК КУЛЬТУРИ

Озимий ріпак – холодостійка культура, яка для свого розвитку потребує невисокої температури. Насіння здатне проростати при температурі 2–3°С, дружні сходи з’являються на 5–10-й день при температурі 12–18°С. Добре розвинені рослини формуються за оптимальних строків сівби і дотриманні норм висіву насіння.

Рослини ріпаку вегетують при температурі 5–6°С і здатні продовжувати осінню вегетацію при нічних приморозках. У період утворення листової розетки відбувається загартування рослин, яке складається з двох фаз: світлової й тіньової. Перша проходить восени при температурі 5–7°С і триває 14–20 днів. За цей час у рослині накопичується цукри. Потім вони зосереджуються у кореневій шийці та точці росту. Друга фаза загартовування триває 5–7 днів. Внаслідок відтікання вільної води з клітин у рослин підвищується стійкість до низької температури.

Під час відлиг і після початку весняного відростання зростає ферментативна активність всередині клітин і холодостійкість ріпаку знижується. Якщо потепління змінюється морозами, то рослини озимого ріпаку в цей період можуть загинути при температурі мінус 6…8°С.

Відновлення вегетації ріпаку навесні починається на 10 днів раніше за озиму пшеницю, зазвичай при середньодобовій температурі повітря близько 1,3°С і ґрунту 2,9°С. Через 10–15 днів настає фаза стеблування і бутонізація, а ще через 20–25 днів – цвітіння.

УДОБРЕННЯ БОРОМ

Удобрення посівів ріпаку для забезпечення потреби рослин в борі проводиться на стадії від 3–5 до 4–6 листків / ВВСН 13–15 – 14–16  спільно з обробкою регулятором росту (рис. 2). Для такого підживлення по листку зазвичай використовують від 50 до 150 г/л бору. Ця обробка сприяє підвищенню морозостійкості рослин та їх швидкому відновленню навесні.

Якщо навесні також спостерігається потреба у підживленні бором, його рекомендовано проводити у фазу росту в довжину бокових пагонів (бутонізація) з другою обробкою фунгіцидом (ВВСН 40–49 – ВВСН 50–59). В цей період по листку можна внести 300–600 грамів бору на гектар. В окремих випадках, зокрема, при дуже низькому забезпеченні бором та на полях із дуже високим рівнем рН і постійною сухістю ґрунту може проводитися удобрення бором на стадії цвітіння з третьою обробкою фунгіцидом / ВВСН 60–69.

Ознаки нестачі бору на рослинах ріпаку найчастіше спостерігаються на стадії 4–6 листків / ВВСН 14–16. Часто молоді листки набувають світлішого кольору з червонуватими краями, їхня форма деформується, пагін не розвивається.

При розрізі кореня зі стадії 6-го листка можна помітити зміну кольору на коричневий відтінок. Пізніше, після початку витягування стебла, на нижній частині черешка листків, стеблі та бокових відгалуженнях утворюються поперечні жолобки. Шийка кореня та нижня ділянка стебла значно потовщені порівняно з верхньою частиною та порожнисті при розрізі. Верхні стручки погано формуються й набувають червонуватого забарвлення. У стручках часто відсутні зерна.

Брак бору на ріпаку не лише знижує врожайність, а й перешкоджає синтезу олії, внаслідок чого спостерігається низький її вміст у насінні. Посіви ріпаку, яким не вистачає бору, частіше страждають від хвороб, зокрема, пероноспорозу, сірої гнилі, фомозу та склеротиніозу; їх частіше уражує кіла.

РЕГУЛЯЦІЯ РОСТУ РІПАКУ

Якщо ріпак висівали у ранні терміни, то при оптимальному перебігу осінньої вегетації (тепла і волога осінь) може знадобитися проведення трьох обробок регуляторами росту. Якщо сходи отримали в оптимальний період, то зазвичай проводиться 2 обробки. Якщо ж сходи з’явилися пізно, можна обмежитись однією обробкою.

В технології рістрегуляції озимого ріпаку особливо важливим моментом є перше внесення ретарданту. Для того щоб зрозуміти, вносити його чи ні, радять звертати увагу на фазу розвитку ріпаку. Стандартна рекомендація: вносити регулятори росту, коли ріпак досягне фази 4 або 5 листків. Це дуже добре спрацьовує, коли ріпак посіяно з оптимальною густотою. Однак якщо він буде загущений, потрібно звертати увагу на затінення рослини самого ріпаку. Якщо, наприклад, рослини посіяні рідше, ніж це було б оптимально, то вони можуть навіть до фази 6 листків не відчувати затінення одна одною. І навпаки: коли норма висіву буде вищою від оптимальної, то вже у фазі 3 листків рослини відчуватимуть конкуренцію. Тобто один листок ріпаку починає перекривати інший, і коли рослина відчуває, що її притіняють, вона різко перемикає процеси і починає витягуватись. Основне завдання внесення регуляторів на ріпаку – не дати рослині витягнутися і, відповідно, не винести дуже високо точку росту, яка потім у період перезимівлі загине.

Тож якщо визначати терміни першого внесення – це буде той час, коли рослини починають затіняти одна одну або починають затіняти бур’яни. Отже, перше внесення можливе у фазі як трьох листків, так і шести. Якщо дотримано оптимальної норми висіву, то, як правило, перша обробка якраз і припадає на фазу 4–5 листків.

Якщо ж посів буде загущеним, наприклад, 600–700 тис. рослин/га, тоді можна починати внесення і у фазі 3 листків. А якщо він буде зрідженим, то внесення доцільно виконати трохи згодом. Тобто доки рослина не затінюватиметься іншою рослиною, в неї не буде причин для того, щоб витягуватися вгору і, відповідно, виносити свою точку росту занадто високо.

Після проведення першого внесення зазвичай відраховують 2–2,5 тижні й  виконують повторне внесення, при цьому беручи до уваги те, які умови складаються для росту та розвитку ріпаку. Інакше кажучи, мають бути оптимальні ґрунтово-кліматичні умови. Якщо, наприклад, у нас настало похолодання, спостерігається відсутність опадів, можливо, друге внесення вже не потрібне.

Обробка регуляторами росту восени перешкоджає переростанню рослин і захищає їх від хвороб. Для цієї мети застосовують препарати, наведені в табл. 2. На ринку дуже поширені препарати, що мають водночас фунгіцидну активність і рістрегулюючі властивості. Це речовини хімічного класу триазолів. Вони починають працювати за середньодобової температури від 10°C і мають системну дію.

Оптимальний строк обробки фунгіцидами-ретардантами – коли листя покриває 80% ґрунту. В фазу 4–6 листків (ВВСН 14–16) для першої обробки можна використати 1 л/га хлормекват хлорид, 750 г/л + 0,5 л/га тебуконазол, 500 г/л.

Якщо озимий ріпак переростає, то для другої обробки в фазу 6–8 листків (ВВСН 16–18) використовують 1 л/га хлормекват хлорид, 750 г/л + 1 л/га метконазол, 60 г/л + 0,5–0,8 л/га тебуконазол, 500 г/л або 1,4 л/га метконазол, 30 г/л, + мепікват–хлорид, 210 г/л + 1 л/га хлормекват хлорид, 750 г/л.

Для другої обробки при не перерослому ріпаку в фазу 6–8 листків (ВВСН 16–18) застосовують 0,5–0,8 л/га тебуконазол, 500 г/л. Після 8–10 листків (ВВСН 18–20) ретардантами на ріпаку не працюють.

У табл. 3 наведено одну із систем захисту класичного озимого ріпаку від бур’янів, хвороб і шкідників за інтенсивної технології вирощування для Лісостепу і Полісся з раннім висівом (20–30 липня) і з 3 ретардантними обробками восени. Важливо додати, що у комбінації з гербіцидами ростового типу, інгібіторами ALS (в основному сульфонілсечовини) необхідно зменшувати норму витрати регулятора росту на 10–15%, а з фунгіцидами із групи триазолів – на 20–30%.

ПІДСУМОВУЮЧИ

Період вегетації у ріпаку від висіву до входження в зиму дуже розтягнутий і триває близько трьох місяців. За цей період рослини ріпаку можуть досягати висоти 40 см і утворювати до 10–14 великих розвинених листків / ВВСН 10–14. У такому стані рослини мають мало шансів на сприятливе перезимування. Велика площа листкової поверхні під снігом внаслідок зайвого дихання посилює небезпеку випрівання або вимерзання. Коренева шийка сильно виступає над поверхнею ґрунту і легко уражується ранніми заморозками за відсутності снігового покриву.

Озимий ріпак, що формує розетку з 6–8 листків, переносить температури на рівні кореневої шийки до мінус 16–17°С. Добре розвинені, загартовані рослини ріпаку можуть витримувати температури до мінус 21–22°С. Рослини ріпаку з недорозвиненою розеткою – 4–5 листків (мінімально можливий розвиток), кореневою системою, яка сягає менше ніж 90 см (головний стрижень 7–9 см), можуть загинути за температури повітря мінус 10–12°С. Найбільш уразлива до низьких температур коренева шийка.

Сергій Хаблак, агроном, д-р біол. наук, Інститут харчової біотехнології та геноміки

Опубліковано в журналі “Агроном”, 2022