Як відомо, здоров’я рослин в першу чергу обумовлене генотипом самого організму – сукупністю матеріальних структур клітини, які виконують функції спадковості, а саме, носія генетичної інформації організму, що передається з покоління в покоління і контролює сукупність його ознак – розвиток, будову та життєдіяльність. В результаті взаємодії генотипу з навколишнім середовищем формується фенотип організму, що змінюється в процесі онтогенезу. Кукурудза не є винятком із цього правила.
Існування організму, тобто нормальний ріст і розвиток кукурудзи визначається впливом як сукупних абіотичних факторів середовища неживої природи – клімат, повітря, вода, температура, вологість, вітер, світло, ґрунт, рельєф місцевості, радіоактивне випромінювання, інші фактори фізичної та хімічної дії, так і сукупністю біотичних (живих організмів) – рослинного і тваринного світу, комах, грибів, бактерій, вірусів, фітоплазм, антропогенного впливу тощо. Якщо взаємодія цих факторів складається сприятливо протягом вегетації кукурудзи, рослини формують максимальну продуктивність від вихідної потенційної, обумовлену генотипом і набутими фенотиповими ознаками гібриду чи сорту.
Завдання сучасної селекції полягає у виведенні високопродуктивних гібридів кукурудзи, стійких до несприятливих факторів зовнішнього середовища, які характеризуються високою потенціалом врожайності.
Кукурудза формує добре розвинену по площі живлення мичкувату кореневу систему, яка поширюється в ґрунті діаметром близько 1 м навколо стебла і пронизує як верхню частину ґрунту, так і на глибину 2,5-3 м. Проте, мичкувата коренева система повністю займає ґрунт навколо рослини лише у фазі 6-8 листків, а максимальної глибини сягає лише у період викидання волоті. Неглибокий розподіл коренів у молодих рослин є великою загрозою їх ушкодження робочими органами просапних агрегатів, що сприяє швидкому проникненню через ранки ґрунтової інфекції і розвитку кореневих і стеблових гнилей. Крім того, на ранніх фазах розвитку молодих рослин ріст і розвиток кореневої системи відбувається повільно, що є основною причиною їх слабкого засвоєння поживних речовин, особливо фосфору, і зниження опору рослин до інфекційних захворювань.
Повільний ріст рослин на початку розвитку сприяє забур’яненості поля, оскільки змикання рядів в посівах кукурудзи відбувається пізно, лише у фазу 5-6 листків при висоті рослин 50-60 см. Тому в ці фази розвитку посіви кукурудзи потребують своєчасного і ретельного проведення агротехнічних і хімічних заходів боротьби з бур’янами.
Відомо, що кукурудза є світлолюбною культурою, інтенсивність асиміляції знаходиться в тісній залежності від інтенсивності освітлення рослин. При затемненні листків вона суттєво знижується, листкові пластинки більш інтенсивно уражуються гельмінтоспоріозом, цефалоспоріозом, іржею. Тому розміщення листків на рослині і площа живлення мають велике значення.
Оптимальний індекс листкової поверхні для кукурудзи, яка вирощується на зерно, повинен знаходитись в межах 3-4.
Кукурудза – рослина короткого дня, найшвидше вона переходить у генеративну фазу розвитку при тривалості світлового дня в 8-9 годин. При більшій тривалості світлового дня вегетація рослин подовжується, при цьому вони більш інтенсивно уражуються стебловими гнилями, пухирчастою сажкою, склероспоріозом, септоріозом, сірою плямистістю. Тому щоб зменшити негативний вплив цих факторів на рослини гібриди кукурудзи для північних регіонів повинні бути генетично пристосованими до умов довгого дня.
Кукурудза – теплолюбна культура, вона добре росте і розвивається при температурі 12-250С, оптимум 22-250С вдень і 180С вночі. Високу потребу кукурудзи в теплі слід враховувати при визначенні строків сівби й збирання. Біологічний мінімум температури для проростання насіння в ґрунті знаходиться в межах 8-100С, а оптимальний режим – в межах 12-150С.
Сівба насіння у холодний ґрунт призводить до інтенсивного його ураження пліснявими грибами, що є причиною суттєвого зниження польової схожості. Прохолодна погода у фазі 1-2 справжніх листків у кукурудзи сприяє масовому ушкодженню рослин личинками шведської мухи. Такі рослини залишаються низькорослими, сильно кущаться, інтенсивно уражуються пухирчастою сажкою, септоріозом. Тепла волога погода сприяє інтенсивному розвитку і розмноженню попелиць на рослинах кукурудзи, які являються переносниками вірусної інфекції.
Під час сівби вологість ґрунту на глибині загортання насіння є достатньою для набрякання й проростання насіння. При дефіциті вологи в ґрунті зростає ушкодження насіння і проростків дротяниками (нерідко за сильного пошкодження стебел молоді рослини гинуть), а також личинками кукурудзяного жука, які живляться тоненькими корінцями, згодом пошкоджують стрижень кореня, сприяють інтенсивному розвитку кореневих гнилей, пошкоджені рослини часто полягають.
Вибагливість кукурудзи до вологи на початку вегетації невисока, вона повністю забезпечується у вигляді атмосферних опадів біля 30 мм на місяць.
Найбільша потреба у волозі рослин спостерігається в період інтенсивного росту і накопичення сухої речовини за 1-2 тижні до викидання волоті і триває протягом 1 місяця (настання молочної стиглості). Дефіцит вологи в цей критичний період супроводжується в’яненням рослин. В’янення у цей період спостерігається в першу чергу на площах, де вносили в ґрунт при сівбі великі дози мінеральних добрив. При цьому в ґрунтовому розчині зростає концентрація елементів живлення, що є причиною інтоксикації рослин, які швидко в’януть, зупиняються в рості й розвитку, а при тривалій нестачі вологи гинуть. Крім того такі рослини інтенсивно уражуються цефалоспоріозом. В свою чергу надмірне зволоження ґрунту в цей період призводить до ураження рослин бурою плямистістю, аскохітозом, диплодіозом, склероспорозом, ураження качанів фузаріозом, червоною, сірою, білою, головчатою сірою гниллю, сприяє пошкодженню стебел і качанів рослин гусеницями кукурудзяного метелика. Пошкоджені стебла часто ламаються, через уражені тканини дуже легко проникає інфекція збудників стеблових гнилей і пліснявіння насіння, викликаючи інтенсивний розвиток хвороб.
Кукурудза, як відомо, не є дуже вибагливою до розміщення в сівозміні і жорстких вимог до попередника не пред’являє. У сівозмінах, насичених зерновими колосовими культурами, після кукурудзи, як попередника, суттєво знижується чисельність зернових нематод, проте наростає ураженість рослин пшениці, жита, ячменю, тритикале фузаріозною кореневою гниллю і фузаріозом колоса, так як збудники цих захворювань розвиваються на коренях, стеблах і качанах кукурудзи і післяжнивні рештки культури являються основним джерелом зберігання інфекції.
Посіви кукурудзи є також резерватором вірусної інфекції – збудників жовтої карликовості ячменю, штрихуватої мозаїки ячменю, які інтенсивно уражують також пшеницю, жито, овес, просо, різні види злакових трав і злакових бур’янів. Тому при розміщенні зернових колосових культур після кукурудзи слід враховувати фітосанітарний стан кукурудзяного поля, який визначається рівнем чисельності шкідливих організмів та потенційними загрозами їх негативного впливу на культуру.
Читати по темі: Який гібрид кукурудзи обрати для сівби зі змінною нормою?
При виборі кукурудзи в якості попередника цукрових буряків слід особливо враховувати двоякий вплив цієї культури на фітосанітарний стан поля, тому що вона відіграє як позитивну роль – кореневі виділення рослин достовірно знижують чисельність бурякової нематоди в ґрунті, так і негативну – сприяє більш інтенсивному ураженні коренеплодів буряків бурою гниллю, тому що збудник цього захворювання розвивається інтенсивно і на рослинах кукурудзи.
Кукурудза для свого росту і розвитку потребує добре окультурений ґрунт, який дозволяє провести якісну сівбу й отримати дружні сходи, завдяки формуванню потужної кореневої системи як в орному, так і підорному шарах. При здійсненні обробітку ґрунту та інших польових робіт слід уникати його переущільнення, проводити необхідні ґрунтообробні операції з мінімальною негативною дією на структуру ґрунту. Рослини на таких ґрунтах розвиваються здоровими і майже не уражуються збудниками кореневих і стеблових гнилей, септоріозом, альтернаріозом.
Способи обробітку ґрунту (традиційний, ґрунтозахисний, нульовий) в господарстві необхідно вибирати залежно від конкретних ґрунтових і погодних умов року, наявності водної і вітрової ерозії, фітосанітарного стану поля, попередника, форми органічного добрива, ступеня і глибини ущільнення ґрунту, наявності післязбиральних рослинних рештків і їх кількості тощо. При цьому слід зауважити, що вирощування кукурудзи при безплужному способі основного обробітку ґрунту і особливо за No-till технології потребує постійного контролю за фітосанітарним станом поля і своєчасного проведення хімічних захисних заходів, щодо обмеження поширення і розвитку шкідників, хвороб і бур’янів.
Вибір густоти стояння варіює залежно від ґрунтово-кліматичних умов, групи стиглості гібрида, висоти росту, вологості ґрунту. Ранньостиглі гібриди сіють густіше, ніж пізньостиглі. Норма висіву високорослих гібридів значно нижча в порівнянні з низькорослими гібридами. Підвищена густота стояння рослин має негативний вплив на ріст і розвиток рослин, тривалість вегетаційного періоду, формування качанів і їх дозрівання, так як підвищується конкуренція між рослинами за вологу, поживні речовини і сонячну енергію. За несприятливих зовнішніх умов середовища у вигляді температурного, водного, поживного або світлового стресу суттєво скорочується кількість і маса зерен, починаючи з верхівки качана, зростає ураженість зернівок бактеріозом, біллю, фузаріозом.
В загущених посівах посилюється дія стресових факторів. За таких умов у верхній частині качана не утворюються зерна, вони стають дуже сприйнятливими до ураження нігроспорозом, фузаріозом.
Оптимальне забезпечення рослин поживними речовинами підвищує стійкість кукурудзи до інфекційних захворювань (набутий імунітет), гарантує отримання високого і якісного врожаю. На ранніх фазах росту й розвитку із-за повільного формування кореневої системи слід забезпечувати рослини легкорозчинними формами добрив. Максимальну кількість 70-80% поживних речовин рослини кукурудзи споживають у період від викидання волоті до 3-4-х тижнів після цвітіння. При дефіциті в ґрунті азоту, фосфору, калію, магнію, сірки та мікроелементів – цинку, марганцю, міді та бору порушуються фізіологічні і окисно-відновні біохімічні процеси, що призводить в кінцевому результаті до суттєвого зниження стійкості рослин до хвороб.
Рослини кукурудзи до фази 2-3-го справжнього листка малочутливі до бур’янів. Проте висока засміченність посівів кукурудзи у наступні фази до появи 8-10 листків суттєво знижує врожайність. У цей період посіви мають бути вільні від бур’янів. Шкідливий вплив бур’янів на рослини кукурудзи відчутний і у пізніші фази розвитку. Висока забур’яненість кукурудзяного поля сприяє масовому розмноженні і пошкодженню сходів гусеницями озимої та окличної совок, південним сірим довгоносиком. Для ефективного захисту культури від бур’янів встановлені економічні пороги шкідливості, які означають рівні засміченості посівів по фазам розвитку рослин, протягом яких доцільно проводити захисні, в більшості випадків, хімічні, або поєднання механічно-хімічних заходів.
Основними заходами профілактики масового розмноження шкідників, інтенсивного поширення хвороб на кукурудзі є переведення захисту культури на агроценотичну основу, тобто на науково-обґрунтоване управління фітосанітарним станом кукурудзяних полів за максимального використання природних регулюючих факторів агроценозу посівів. При цьому інсектициди, фунгіциди, гербіциди мають використовуватися не просто для знищення шкідливих організмів, а як засіб управління процесом саморегуляції організмів. Від тотальної боротьби з шкідниками і хворобами в сучасних умовах відбувається стрімкий перехід до інтегрованого захисту, застосування якого дозволяє регулювати чисельність шкідливих організмів на економічно невідчутному рівні шкідливості, правильно і економно застосовувати пестициди, суттєво покращити екологію довкілля.
Марков І.Л., к.б.н., професор НУБіП України
Опубліковано в журналі “Агроном”
