Італійські науковці досліджують можливості вирощування цукрового буряку в озимій культурі, прагнучи адаптувати виробництво до змін клімату в Середземноморському регіоні.
Причиною пошуку нових підходів стали дедалі частіші літні посухи, високі температури та зростання поширення хвороб, зокрема церкоспорозу, які ускладнюють традиційне весняне вирощування культури.
Дворічне дослідження проводилося в районі Леньяро поблизу Падуї на північному сході Італії. У випробуваннях брали участь дев’ять сортів цукрового буряку, які висівали в різні строки — від кінця вересня до початку листопада. Метою було визначити оптимальний період сівби для забезпечення високої зимостійкості та врожайності.
Результати показали, що успішна перезимівля культури значною мірою залежить від ступеня розвитку рослин до настання холодів. Найкращу зимостійкість продемонстрували посіви, проведені у вересні та на початку жовтня. Натомість за сівби на початку листопада втрати рослин могли сягати 80%.
Разом із тим надто ранні строки сівби виявилися не без ризиків. У таких посівах зростала ймовірність стрілкування рослин, що негативно позначається на формуванні врожаю та цукристості коренеплодів.
За оцінками дослідників, найбільш перспективним виявився посів наприкінці жовтня. Саме в цей період вдалося досягти оптимального поєднання зимостійкості, низького рівня стрілкування та високої продуктивності окремих сортів.
У ході випробувань деякі генотипи за умов пізньоосінньої сівби сформували врожайність коренеплодів на рівні 81–84 т/га, що свідчить про значний потенціал озимої технології за правильного підбору сортів. Вчені також відзначили вплив погодних умов на якість урожаю: у посушливі роки вміст цукру в коренеплодах був вищим.
Науковці наголошують, що озиме вирощування цукрового буряку може стати одним із напрямів адаптації галузі до кліматичних змін.
Наступним етапом досліджень стане порівняння економічної ефективності озимої та традиційної весняної технологій вирощування культури.
