Грибні хвороби зернових культур

1021
Грибні хвороби зернових культур

Отримання високого і водночас якісного врожаю – результат успішного вирощування зернових культур. Коли урожай зернових опиняється під загрозою через небезпеку виникнення грибних захворювань, ключем до ефективної боротьби стає рання діагностика.

Мета нашої статті – допомогти хліборобам швидко і правильно визначати захворювання за описаними симптомами. Поряд із визначенням хвороб і схожих симптомів їх прояву ми детально опишемо біологію збудників захворювань і епіфітотію хвороби, запропонуємо способи боротьби з цими захворюваннями в рамках програми інтегрованого рослинництва.

Знайти правильну стратегію в застосуванні фунгіцидів – завдання, що завжди залишається актуальним з огляду на різноманіття варіантів вирішення проблем, пов’язаних із хворобами зернових.

ГРИБ ЯК КОНКУРЕНТ В ОТРИМАННІ ПОЖИВНИХ РЕЧОВИН

Заселення листя і колосків зернових культур патогенними грибами, як правило, призводить до серйозного втручання в фізіологічну продуктивність рослини.

Дуже часто в рослинах відбувається так зване перекидання поживних речовин, коли основною метою потоку асимілятів стають вже не вище розташовані органи, наприклад, молоде листя або колос­ся, а уражені грибом листки чи інші зелені частини рослини.

Облігатним паразитам (як-от збудникам борошнистої роси або іржі) для формування спороутворюючих органів необхідний асимілюючий рослинний матеріал рослини-господаря. Отже, такі гриби неабияк «зацікавлені» в максимально довгому житті заселених ними органів рослин. Тому вони часто викликають переспрямування потоку асимілятів шляхом зниження його споживання навколо ураженої ділянки. На інфікованих частинах рослини це проявляється в тому, що, наприклад, навколо іржі пустули протягом тривалого періоду залишається так званий «зелений острів», в той час як розташована на віддалі тканина вже переходить у стадію всихання.

Численні збудники хвороб здатні виділяти токсини, що призводять до некротизації й загибелі рослинних тканин. Щоб мати можливість і далі поширюватися в посівах, факультативні патогени (види Septoria, Drechslera і ін.) утворюють в ураженій тканині спорулюючі органи, наприклад пікніди.

Внаслідок зменшення асиміляційної листкової поверхні порушується вуглецевий баланс. При штучному інфікуванні в контрольованих умовах в уражених органах рослини водночас можна спостерігати значні зміни й азотного балансу.

У роботах Верреета (Verreet) (1985), Кремера (Кremer) і Хоффманна (Hoffmann) (1993) з одиничним інфікуванням грибами Septoria nodorum і Drechslera tritici-repentis, яке проводили з інтервалами в добре контрольованих умовах, було показано наявність їх впливу на азотний баланс і формування сухої маси рослини.

Результати показали, що масове ураження Septoria nodorum у фазі колосіння, особливо починаючи зі стадії ES 39, призводить до значного зниження врожаю. При інфікуванні повністю сформованого листкового апарату тривала взаємодія патогенного гриба і рослини спричиняла різке зниження врожайності (на 43% порівняно з контролем). Інфікування листя без зараження колосу зумовлювало зниження вмісту вуглеводів на 35% (стадія ES 59).

Схожі результати було отримано і в дослідах на Drechslera tritici-repentis, проведених за цією ж методикою. Вже починаючи зі стадії ES 31, зараження листя призводить до явного зниження утворення сухої маси.

Водночас на прикладі з Septoria nodorum і Drechslera tritici-repentis було підтверджено значний вплив зараженого листя на перенесення азоту всередині рослин. Так, незважаючи на майже ідентичне сумарне поглинання азоту інфікованими і здоровими рослинами, детальні результати щодо листя, стебел і зерна дали змогу виявити підвищений вміст азоту в уражених вегетативних органах. Знижений вміст азоту в зернах корелював із його помітно підвищеним вмістом у листках і стеблах, тобто ураження грибом перешкоджало перенесенню азоту з листя в колос.

СНІГОВА ПЛІСНЯВА (Microdochium nivale)

Значення. Колишня назва – збудник снігової плісняви Fusarium nivale. Надалі цей збудник було віднесено до роду Microdochium. Снігова пліснява зустрічається насамперед на озимих житі та пшениці, а в найбільш схильних до цього захворювання регіонах – на озимих ячмені та тритикале. Снігова пліснява може стати причиною значних втрат при перезимівлі.

Джерело зараження. Зараження рослин відбувається передусім через ґрунт, оскільки збудник може зберігатися на пожнивних рештках, але можливе також інфікування з посівним матеріалом.

Поширення інфекції. У сильно розкущених посівах поширенню інфекції найбільше сприяють висока вологість повітря і низькі температури, близькі до нуля. Якщо посіви на незамерзаючому ґрунті тривалий час покриті снігом (низька освітленість і високий вміст СО2), створюються особливо сприятливі умови для розвитку гриба.

Ураження листя, а пізніше й колосків відбувається аскоспорами та конідіями, які поширюються вітром і дощем.

Діагноз. Перші результати інфікування спостерігаються вже восени. На посівах у межах плішин виявляють спіралеподібно викривлені сходи або рослини, що відстають у рості й мають білувато-рожевий ватоподібний міцелій.

Молоді рослини з міцелієм збудника снігової плісняви
Молоді рослини з міцелієм збудника снігової плісняви
Типовий прояв снігової плісняви – пляма на листку, уражена тканина рівномірно забарвлена в жовтий колір
Типовий прояв снігової плісняви – пляма на листку, уражена тканина рівномірно забарвлена в жовтий колір

Але добре помітною хвороба стає лише навесні після танення снігу. В цей час хворі рослини зазвичай покриті міцелієм, що має забарвлення від брудно-білого до світло-рожевого, яке зникає при сонячній і вітряній погоді. На інфікованих тканинах пізніше виникають чорно-коричневі плодові тіла – перітеції.

Уражені рослини, конус наростання яких сильно пошкоджений або знищений інфекцією, гинуть. Ті ж із них, які вижили, можуть відставати у розвитку, а в їхніх колосках часто формується неповноцінне зерно.

Microdochium nivale уражує, поряд зі сходами, колосся, пазухи листя та листові пластинки.

У цьому випадку виникають типові окремо розташовані великі овальні плями. Спочатку тканини листка рівномірно забарвлюються у блідо-жовтий колір, потім стають коричневими.

Хвороби зі схожими симптомами. Симптоми, схожі на ураження сніговою пліснявою, має тифульоз (Турhulа incarnata), однак при більш детальному розгляді у піхвах листків, на пластинках і основі коренів виявляють склероції гриба, що є найбільш характерною ознакою тифульозу.

Некрози листя дуже схожі з ознаками ураження Septoria tritici. Розрізнити їх можна тільки за наявністю пікнід Septoria tritici, які видно неозброєним оком: вони мають вигляд чорних цяток, розташованих безпосередньо на некротизованій тканині.

ЗАХОДИ БОРОТЬБИ

Профілактичні агротехнічні заходи:

  • ретельний обробіток ґрунту;
  • використання здорового посівного матеріалу;
  • для запобігання появі снігової плісняви не допускати сильного розростання озимих хлібів у перед­зимовий період розвитку;
  • своєчасне внесення навесні азотного добрива.

Обробка фунгіцидами. Зараження сходів можна знизити протруюванням насіння. Для боротьби з інфікуванням листя і колосків ефективні фунгіциди зі вмістом стробілуріну.

ОФІОБОЛЬОЗ (Gaeumannomyces graminis)

Значення. Досить поширене захворювання основи стебла при надто насиченій зерновими сівозміні (пшениця по пшениці, пшениця по ячменю тощо), при неправильному обробітку ґрунту і рясних опадах. Типовий осередковий прояв у посівах. Найпомітніші завчасне дозрівання і білоколосиця, які проявляються в суху погоду.

Хвороба з’являється в зонах помірного клімату на ґрунтах середньої або низької якості, переважно в посівах пшениці. Озимі зернові культури, як правило, більше схильні до зараження, ніж ярі. Офіобольоз частіше зустрічається при насиченій сівозміні, коли частка озимих перевищує 66%, в роки з великою кількістю опадів і при ущільненні ґрунту. Обробіток ґрунту в умовах надто високої вологості (навіть на найкращому для пшениці ґрунті) може призвести до серйозних втрат врожаю.

При значному ураженні пшениці можлива загибель до 70% врожаю, в основному через шкоду, заподіяну передчасним дозріванням (дуже знижена маса тисячі зерен), і абсолютну пустозерність колосу.

Джерело зараження. Із уражених післяжнивних решток гриб спочатку проникає на дрібне коріння зернових злаків. Поширення інфекції відбувається міцелієм, за допомогою якого гриб може долати у ґрунті лише незначні відстані. Джерелом інфекції можуть також бути заражені зерно і бур’яни (в основному пирій), які осипались на землю. Значення у цьому процесі статевої стадії досі не з’ясоване. Спори можуть переноситися на ще не заражені площі.

Поширення захворювання. Міцелій проникає у тканини кореня і потім у провідну систему рослини пшениці. Gaeumannomyces graminis найкраще розвивається у вологому ґрунті з рівнем pH > 7 при температурі ґрунту 12–20°С. Низький вміст кисню в ґрунтовому повітрі майже не впливає на збудника, однак у цих умовах сама рослина-господар часто страждає більше, ніж гриб. Збудник уражує кореневу систему рослини і викликає порушення водного балансу та балансу поживних речовин.

Білоколосиця, викликана Gaeumannomyces graminis
Білоколосиця, викликана Gaeumannomyces graminis
Основи стебел із характерними симптомами потемніння внаслідок ураження Gaeumannomyces graminis
Основи стебел із характерними симптомами потемніння внаслідок ураження Gaeumannomyces graminis

Через певний час окремі рослини можуть загинути, ріст інших затримується. Вся коренева система уражених рослин різко зменшується і чорніє. На більш пізній стадії гриб уражує також додаткові корені й основу стебла, що надалі призводить до характерних симптомів у вигляді почорнілої кореневої шийки. Коріння хворих рослин відмирає, тому стебла легко витягти з землі, потягнувши за них.

На ранньому етапі ураження інфікована рослина намагається компенсувати втрачену частину коріння шляхом утворення додаткових коренів, що значною мірою залежить від сорту пшениці. Це слід брати до уваги при вирощуванні пшениці після пшениці.

Для ступеня ураження вирішальне значення має час інфікування.

Чим раніше відбувається зараження, тим раніше патогенний гриб досягає основи стебла та додаткових коренів.

Внаслідок цього рослина відчуває гостру нестачу поживних речовин і води. Високий ступінь ураження часто досягається до стадії молочної стиглості, коли у рослин припиняється формування нових коренів.

Діагноз. Сильне потемніння основи стебла через ураження офіобольозом відрізняється від викликаного видами Fusarium, Rhizoctonia або Helminthosporium забарвлення стебла в коричневий колір: симптоми ураження Gaeumannomyces graminis проявляються і на основі стебла, й на корінні. Водночас у разі значного ураження характерним симптомом є почорніння й інших органів рослини. Діагностика полегшується, якщо кореневу систему уражених рослин добре помити.

ЗАХОДИ БОРОТЬБИ

Профілактичні агротехнічні заходи:

  • внесення добрив: підкислення ґрунту азотно-аміачним добривом;
  • обмеження частки зернових у сівозміні;
  • застосування заходів, що сприяють збереженню структури ґрунту, оперативна обробка стерні шляхом внесення органіки для активізації ґрунтових організмів;
  • уникнення ущільнення ґрунту, оскільки воно негативно впливає на розвиток коріння й ослаблює відновлювальні здатності рослин. Мінімальний обробіток ґрунту стримує поширення збудника Gaeumannomyces graminis у ґрунті;
  • постійна увага до забезпечення поживними речовинами;
  • проведення заходів боротьби з пирієм повзучим.

Застосування всіх агротехнічних заходів сприяє швидкому та інтенсивному розвитку рослини на ранньому етапі, непрямим чином знижує збитки, яких завдає збудник хвороби.

Обробка фунгіцидами. В розпорядженні є фунгіцидні протруйники для зменшення ймовірності зараження Gaeumannomyces graminis.

Оскільки рішення про цілеспрямовану обробку протруйником слід прийняти вже перед сівбою, критеріями необхідності застосування можуть бути такі чинники:

  • вирощування після зернового попередника;
  • ранній початок сівби;
  • на передбачуваному місці сівби в останні роки спостерігалося захворювання.

ЛАМКІСТЬ СТЕБЕЛ / ЦЕРКОСПОРЕЛЬОЗ (Pseudocercosporella herpotrichoides)

Значення. З господарської точки зору це найбільш поширена хвороба основи стебла посівів озимої пшениці в умовах м’яких вологих зим і типова хвороба сівозміни з переважанням високої частки зернових.

Можливе зниження продуктивності до 30% залежно від ступеня ураження в результаті прямого (внаслідок пошкодження провідної тканини) і непрямого впливу (вилягання пшениці, викликаного захворюванням). Економічних втрат слід очікувати, якщо на стадії молочної стиглості (ЕS 75) у більшості рослин стебла на 50% набули коричневого забарвлення або ж третина стебел згнила.

Джерело зараження. Недостатньо оброблені пласти з пожнивними рештками, на яких гриб може зберігати патогенність до трьох із половиною років (у формі міцелію), оскільки заселені збудником рослинні рештки розкладаються повільніше за наявності гриба.

Поширення захворювання. Умови, що сприяють споруляції, – прохолодна і волога погода з температурою +5…+15°С, оптимально +10°С. Часто при такій температурі спостерігається достатній рівень вологості. Спори поширюються на невеликі відстані з опадами і вітром.

Із решток соломи спори можуть поширюватися впродовж усього вегетаційного періоду, кульмінаційні моменти – восени й навесні (жовтень-листопад і березень-квітень). Після зараження міцелій поступово проростає через листові піхви в напрямку стебла, утворюючи при цьому типові інфекційні структури (інфекційні подушки).

Симптоми ураження основи стебла з різним ступенем розвитку церкоспорельозу
Симптоми ураження основи стебла з різним ступенем розвитку церкоспорельозу

Вирішальне значення для швидкості впровадження має температура. При температурі нижче ніж 0°С і понад +25°С настає повне припинення росту.

Зниження врожаю внаслідок зменшення кількості зерен на один колос і маси тисячі зерен слід очікувати лише при заселенні грибом стебла.

У разі сильного ураження пошкоджується основа стебла, що викликає припинення перенесення поживних речовин і води в розташовані вище частини рослини (білоколосся, щупле зерно, завчасне дозрівання, вилягання).

Розрізняють такі патотипи збудника: тип W і тип R. Тип W уражує переважно пшеницю і ячмінь, а тип R, крім того, ще й жито. У частоті виникнення існують регіональні та сезонні відмінності.

Діагноз. Оскільки симптоми на листковій піхві, які можна виявити у важливий для боротьби з хворобою період (ЕS 29–37), недостатньо визначені, постановка однозначного діагнозу для проведення обробки фунгіцидами можлива тільки за допомогою спеціальних методів виявлення. Відправною точкою може стати регіональна система прогнозів, створена з урахуванням метеоданих.

Залежно від погодних умов, що сприяють розвитку хвороби, збудник уже зі стадії 3–4-го листка близько до поверхні ґрунту утворює неспецифічні некрози, які невдовзі захоплюють і піхви листя центральних стебел. Відрізнити їх від подібного забарвлення стебла в коричневий колір, викликаного фузаріозом, септоріозом або абіотичними причинами, неможливо. Тільки на пізніших стадіях розвитку рослини (починаючи з ES 34–37) на стеблі утворюються типові овальні світло-коричневі плями (очкова плямистість), які без чітко окреслених меж переходять у здорову тканину.

Хвороби зі схожими симптомами. Збудник яскраво вираженої очкової плямистості (Rhizoctonia сеrеalis) викликає на стеблі пшениці (до третього вузла) некрози, чітко відділені від здорової тканини темно-коричневим краєм. Світлі плями часто містять невеликі коричневі міцеліальні ущільнення (склероції), які можна легко стерти без пошкодження поверхні листової піхви.

Види Fusarium і збудник офіобольозу (Gaeumannomyces graminis) викликають появу неспецифічних плям коричневого кольору на листкових піхвах і стеблі. Однак для діагностики ці симптоми можна використовувати лише обмежено.

Обробіток ґрунту в умовах дуже короткої зернової сівозміни призводить до неможливості впливу на ймовірність захворювання або урожайність. Запізніла сівба обмежує час перебування рослини-господаря в уразливому стані по відношенню до патогену. До того ж невелика ймовірність переважання погодних умов, що стимулюють розвиток зараження.

Менша щільність стеблостою забезпечує краще провітрювання посівів, що призводить до сповільненого росту міцелію при прискореному природному старінні листкових піхв (вони швидко висихають і відмирають), що знижує захворюваність ламкістю стебел.

ЗАХОДИ БОРОТЬБИ

Профілактичні агротехнічні заходи:

  • рівень інфекційного фону можна суттєво знизити введенням у сівозміну культур, окрім зернових;
  • пізній строк сівби знижує осіннє інфікування.

Обробка фунгіцидами. У важливий для боротьби із хворобою період (ЕS 29–37) оцінка необхідності обробки можлива тільки при використанні спеціальних методик, оскільки в цей час одного тільки забарвлення листкових піхв у коричневий колір недостатньо для діагностування ламкості стебел.

Якщо на час застосування фунгіцидів на листках вже зустрічаються інші хвороби, то слід віддати перевагу фунгіцидам широкого спектра дії, що знищують і ці захворювання, і збудника ламкості стебел.

У деяких регіонах вирощування зернових виявлено стійкість Pseudocercosporella herpotrichoides до фунгіцидів на основі бензімідазолу. Це необхідно брати до уваги при виборі препаратів.

СПРАВЖНЯ БОРОШНИСТА РОСА (Erysiphe graminis f. sp. tritici)

Значення. Величина втрат врожаю при захворюванні борошнистою ро­сою варіюється в залежності від часу початку епіфітотії, особливостей її перебігу та інтенсивності й може перевищувати 25%. Ураження на ранній стадії може призводити до зрідженості стеблостою. Відомі випадки недобору врожаю при значному інфікуванні тих листків, які суттєво впливають на формування врожаю.

В цьому випадку негативні наслідки виникають через зменшення кількості зерен у колосі, а також зниження маси тисячі зернин.

Втрати врожаю зернових неминучі в разі інфікування прапорцевого, а також підпрапорцевого листка. Як причина зниження урожайності розглядається зменшення інтенсивності фотосинтезу після цвітіння. Водночас зменшується і асимілююча поверхня листка. Інфікування листків призводить до активної фіксації асимільованого вуглецю і меншого перенесення його в кореневу систему. Зміни в фізіології обміну речовин після зараження борошнистою росою можуть стати причиною зменшення утворення коренів.

Джерело зараження. Збудник борошнистої роси – це облігатний паразит, який зустрічається здебільшого на листках у вигляді білого борошнистого, а потім схожого на павутиння нальоту – міцелію, що утворює численні зібрані в ланцюжки конідії, за допомогою яких відбувається поширення інфекції.

Пізніше міцелій ущільнюється і набуває вигляду ватоподібних подушечок, на яких далі формуються плодові тіла – клейстотеції, що мають вигляд чорних цяток, які видно неозброєним оком. Аскоспори, що достигають у них, також інфікують різні частини незаражених рослин. Збудник зимує у вигляді міцелію на уражених рослинах. Навесні епіфітотія починається з вегетативних спор. Таким чином, яра пшениця заражується від інфікованої озимої.

Поширення захворювання. Конідії борошнистої роси легко відділяються один від одного, і вітер розносить їх по всьому полю. Формування конідій відбувається при температурі +5…+28°С. Оптимальною температурою є +20°С. Висока вологість сприяє утворенню спор. У цих умовах кількість конідій збудника борошнистої роси може зростати лавиноподібно. Дощ і зволожене листя, навпаки, перешкоджають споруляції.

Масове ураження посівів пшениці борошнистою росою
Масове ураження посівів пшениці борошнистою росою
Окрема подушечка борошнистої роси. Чітко видно ланцюжки спор
Окрема подушечка борошнистої роси. Чітко видно ланцюжки спор

Залежно від погодних умов розвиток епіфітотії може навіть припинитися. Конідії зберігають життєздатність лише впродовж кількох днів. Ранньовесняна сівба, а також загущеність посіву створюють сприятливі умови для потужного розвитку популяції на початку фази активного росту рослин.

Щільний стеблостій створює сприятливий мікроклімат (підвищена вологість) для розвитку борошнистої роси. При температурі +15°С період від початку зараження до утворення конідій становить близько п’яти днів.

У теплу весняну або осінню погоду слід очікувати інтенсивного зараження борошнистою росою (активне утворення і поширення спор). Стимулюючий вплив на розвиток і поширення інфекції мають висока вологість повітря, температура +18…+22°С і чергування теплих та вологих днів. Це спостерігається, наприклад, у захищених від вітру місцях: заплавах річок, низинах, які заповнюються туманом. Гриб, що викликає борошнисту росу, утворює свій міцелій на поверхні листка (зовнішній паразит). На кінчиках гіф утворюються апресорії у вигляді пласких потовщень для кріплення на листковій поверхні. Від апресорій відходять гаусторії, що проникають усередину клітин рослини-господаря. За допомогою гаусторій гриб-паразит всмоктує поживні речовини.

Внесення надмірної кількості азотних добрив призводить до зростання захворюваності борошнистою росою. Це також стосується і активного притоку азоту із ґрунту, викликаного погодними умовами.

Діагноз. Симптоми ураження борошнистою росою – утворення борошнистих подушечок білястого або світло-сірого кольору – добре видно неозброєним оком. На більш пізній стадії розвитку подушечки перетворюються в наліт, що має забарвлення від білого до коричневого, де утворюються плодові тіла (клейстотеції) темно-коричневого або чорного кольору розміром близько 0,2 мм. Раннє візуальне розпізнавання перших симптомів ураження борошнистою росою нескладне. Однак на практиці ураження, що виявляється на ранніх стадіях, як правило, залишається непоміченим. Тому рекомендується проводити ретельне обстеження окремих рослин.

ЗАХОДИ БОРОТЬБИ

Профілактичні агротехнічні заходи:

  • ретельний і своєчасний обробіток ґрунту з пожнивними рештками (знищення клейстотецій), а також постійний обробіток ґрунту для запобігання проростанню падалиці зернових;
  • використання стійких сортів;
  • внесення добрив: збалансоване забезпечення рослин поживними речовинами; внесення кремнієвих добрив (наприклад, вапняного доменного шлаку) стимулює засвоєння силікатів клітинами епідермісу листка, що ускладнює проникнення гіфів гриба до тканин рослини;
  • достатнє забезпечення калієм, оскільки калійне голодування знижує стійкість рослини до борошнистої роси.

Обробка фунгіцидами. На практиці ураження борошнистою росою часто виявляють занадто пізно. З точки зору динаміки розвитку хвороби, застосування ефективних фунгіцидів проти борошнистої роси на пізній стадії ураження здебільшого зумовлює використання незначної частини потенціалу цих препаратів. Найкращих результатів у боротьбі з захворюванням можна досягти, коли збудник переходить із початкової фази поступового поширення в фазу лавиноподібного наростання масштабів захворювання.

ЖОВТА ІРЖА (Puccinia striiformis)

Значення. Жовта іржа – хвороба, найбільш характерна для прохолодно-вологих погодних умов північних областей, вологих умов височин тощо. Якщо в окремі роки схожі метеорологічні умови проявляються в інших регіонах вирощування зернових, то в цьому випадку також доводиться очікувати значного ураження посівів.

З господарської точки зору, жовта іржа має значення, головним чином, для пшениці. Насамперед заражаються верхні листки і колоски (на стадії молочної стиглості ураження прапорцевого листка і колоскових лусок спричиняє найбільш відчутні втрати врожаю). Наслідком масового ураження посівів є зниження маси тисячі зернин.

Недобір урожаю внаслідок зниження інтенсивності асиміляції та посилення дихання визначається в обсязі 40–50%. Зараження жовтою іржею призводить до зміни обміну речовин в уражених тканинах. Безпосередній результат проявляється у вигляді локальних слабо або більш помітно виражених хлоротичних світлих плям і некрозів листя. Транспірація посилюється, особливо коли розкриваються пустули, дихання активізується, вміст хлорофілу й інтенсивність асиміляції знижуються. Перенесення асимілятів з уражених тканин зменшується. Рослини тією чи іншою мірою відстають у своєму розвитку залежно від періоду та ступеня важкості захворювання.

Джерело зараження. Збудник жовтої іржі – облігатний паразит. Відтак ураження можна побачити тільки на живих рослинах. Зимує гриб у вигляді уредоспор або міцелію на падалиці зернових чи на озимих зернових, які навесні стають джерелом зараження ярих.

Поширення захворювання. Уредоспори розносяться вітром. Зараження відбувається в темряві й залежить від наявності крапельно-рідкої вологи на рослинах. У разі м’якої зими або ж ранньої весни зараження може розпочатися вже при температурі від +3°С. Мінімальний період для інфікування листя становить 3 години, оптимальний – 8 годин. Перші уредоспори з’являються при температурі +10…+20°С через 11–15 днів (при +5°С – приблизно через 25 днів). Оптимальний температурний діапазон для епіфітотії: +9…11°С при високому рівні вологості. При низьких зимових температурах і низькому рівні інсоляції латентний період може становити 60 і більше днів (зараження восени, симптоми навесні). Епіфітотійний розвиток відбувається найчастіше лише у травні.

Характерні симптоми ураження збудником жовтої іржі – яскраво-жовті скупчення пустул у вигляді смуг, що йдуть паралельно прожилкам листка
Характерні симптоми ураження збудником жовтої іржі – яскраво-жовті скупчення пустул у вигляді смуг, що йдуть паралельно прожилкам листка

Високої ймовірності зараження жовтою іржею слід очікувати, якщо в попередньому році посіви були інфіковані іржею при осінньому зараженні сходів зерна, що обсипалося, при прохолодно-вологих погодних умовах, а також при вирощуванні чутливих сортів. У теплу зиму жовта іржа починає активно розвиватися.

Збудник проникає в листя через продихи. Через кілька днів у міжклітинному просторі формуються гіфи. Таким чином, гриб дифузно поширюється у тканини листка. Тому для виникнення серйозних масштабів зараження достатньо навіть невеликої кількості уредоспор. Гриб утворює вздовж жилок листка уредопустули з уредоспорами, які виступають з епідермісу в вигляді пустул іржі, розташованих смугами.

Діагноз. Типовим для ранніх стадій епіфітотії жовтої іржі є її осередковий прояв. На поверхні листя з’являються уредопустули – від яскраво-помаранчевих до лимонно-жовтих. На листках виникають типові для жовтої іржі поздовжні смуги уредопустули довжиною 7–11 см. Смуги утворені розташованими впритул одна до одної пустулами і хлоротичними плямами.

ЗАХОДИ БОРОТЬБИ

Профілактичні агротехнічні заходи:

  • не висівати надто рано озимі зернові;
  • віддавати перевагу сортам із високим рівнем стійкості.

Обробка фунгіцидами. Якщо ураження жовтою іржею виявляється, починаючи зі стадії ЕS 31 (необхідно ретельно стежити за виникненням вогнищ зараження), слід негайно розпочати обробку фунгіцидами.

БУРА ІРЖА (Puccinia recondita)

Значення. На пшениці бура іржа з’являється насамперед у місцевостях із теплим кліматом або в теплі роки. Внаслідок високої інтенсивності рослинництва і широко використовуваних при цьому пізніх, а також не стійких до захворювання сортів значення хвороби зростає.

Масове ураження бурою іржею посівів пшениці
Масове ураження бурою іржею посівів пшениці
Нерівномірно розподілені по листку уредопустули іржі
Нерівномірно розподілені по листку уредопустули іржі

Початок захворювання ще тільки на стадії розвитку ЕS 71 може призвести до помітних втрат урожаю. Поряд із негативним впливом на врожайність ураження бурою іржею завдає шкоди і якості зерна (зниження вмісту білка). Чинниками зниження врожайності є, насамперед, порушення показників кількості зерен у колосі та маси тисячі зернин. Гриби іржі знижують фотосинтез і активізують дихання, а також випаровування. Тим самим вони негативно впливають на розвиток зернової культури.

Джерело зараження. Як і збудник справжньої борошнистої роси, збудник бурої іржі – облігатний паразит, тому для живлення і розмноження йому необхідна жива рослина.

Патоген зимує у вигляді міцелію на сходах падалиці та на озимих. Спори розносяться вітром.

Поширення захворювання. Бура іржа може розвиватися в широкому температурному діапазоні. Для розвитку їй насамперед необхідне тепло. Сонячні дні з температурою +20…+25°С і теплі ночі (оптимально +15°С) з випаданням роси або опадами ближче до вечора сприяють поширенню інфекції.

Загроза виникнення бурої іржі серйозніша при активізації інфекційного фону та за наявності сприятливих можливостей для перезимівлі (м’яка осінь і зима, тепла весна, захворювання бурою іржею в попередньому році).

Діагноз. Буро-іржаві овальні пустули (уредопустули з уредоспорами) виникають, починаючи з фази стеблування, нерівномірно розподіляючись по верхній стороні листкової пластинки, рідше – також і на її нижній стороні, листкових піхвах і колосках. Пустули часто оточені світлим ореолом («зелені острови»). Незадовго до цвітіння коричнево-чорні пустули можна виявити на нижній стороні листкової пластинки.

Хвороби зі схожими симптомами. Схоже забарвлення іноді можуть мати пустули жовтої іржі, щоправда, в цьому випадку хвороби завжди можна розрізнити за формою пустул.

ЗАХОДИ БОРОТЬБИ

Профілактичні агротехнічні заходи:

  • вирощувати стійкі, а також ранні сорти;
  • не висівати надто рано озиму пшеницю через небезпеку осіннього зараження;
  • стежити за збалансованим внесенням азотних добрив.

Обробка фунгіцидами. Оскільки при більш високій температурі ураження бурою іржею може дуже швидко набути значного масштабу, необхідно стежити за появою перших пустул, особливо починаючи з фази колосіння.

При виявленні перших ознак зараження (при ураженні близько 30% посівів) слід негайно застосувати ефективний фунгіцид із вираженою пролонгованою дією.

СЕПТОРІОЗ ЛИСТЯ (Septoria tritici)

Значення. В останні роки можна спостерігати значне поширення цього захворювання майже повсюди в Європі – навіть у регіонах з континентальним кліматом.

Перші симптоми ураження на кінчиках листків навесні
Перші симптоми ураження на кінчиках листків навесні
Septoria tritici на листку пшениці з типовими овальними чорними пікнідами
Septoria tritici на листку пшениці з типовими овальними чорними пікнідами

Значне ураження Septoria tritici на ранніх етапах розвитку рослини може призвести до втрати майже 30% врожаю. Збудник заселяє переважно тільки листя. Ураження колоскових лусочок майже не зустрічається.

Недобір урожаю є наслідком втрат асиміляційної поверхні, а також змін у потоці асимілятів від листкового апарату до органів рослини, які створюють запаси, й це призводить до затримання асимілятів, а також з’єднань азоту в листі.

Найбільш помітний вплив ураження на такий елемент структури врожаю, як маса тисячі зернин.

Джерело зараження. Збудник може впродовж багатьох місяців зберігатися на пожнивних рештках на поверхні ґрунту.

На заораному рослинному матеріалі гриб швидко гине. Поряд із пікно­спорами, які з дощовими бризками можуть інфікувати нові рослини, на рослинних рештках наприкінці літа при випаданні опадів формуються органи статевого спороношення – псевдотеції. Приблизно з початку жовтня з псевдотецій вивільняються аскоспори, які розносить вітер. Аскоспори, в свою чергу, заражають восени та взимку молоді посіви. Для споруляції на післяжнивних рештках необхідна висока вологість впродовж тривалого періоду. Кількість формованих аскоспор восени безупинно зростає. Взимку (за відсутності снігового покрову та потрібних низьких температур) ця кількість також залишається на високому рівні, а навесні знову помітно знижується.

Поширення захворювання. У посівах хвороба поширюється в основному пікноспорами, що утворюються в органах вегетативного розмноження – пікнідах. Із пікнід з’являються пікноспори, що мають вигляд білуватих слизистих шнурів.

Поширення залежить від зволоження (дощ і роса). Рясні опади з подальшою вологістю, що зберігається тривалий час, сприяють спороутворенню, вивільненню спорів із пікнід і їх поширенню, а потім і утворенню некрозів на листках. При цьому оптимальний температурний діапазон становить +15…+25°С. Навіть при цій температурі для зараження грибу необхідно як мінімум 20 годин. Більш висока ймовірність виникнення інфекції буває тоді, коли за сприятливих температурних умов волога на листі зберігається впродовж 35 годин, а також при вологості повітря понад 90% у наступні 48 годин. Оскільки збудник дуже агресивний і при низькій температурі, він починає поширюватися вже в умовах м’якої зими.

Щодо стійкості до Septoria tritici у пшениці існують чіткі сортові відмінності (кількість пікнід на кв. см листка, а також розмір некрозів).

Діагноз. Симптоми ураження септоріозом можна спостерігати на листках, стеблах і листкових піхвах. На листі спочатку утворюються світло-зелені плями, які згодом стають жовтуватими, а потім коричневими і мають неправильну форму – від круглих до овальних. Потім плями на листі поєднуються в некрози неправильної форми і зрештою листя відмирає. На плямах неозброєним оком можна розрізнити чорні точкові тіла (пікніди), через які уражене місце схоже на забризкане.

Порівняно з Septoria nodorum пікніди Septoria tritici трохи меншого розміру і темніші, у них більш овальна форма. При зволоженні вони випускають спори у вигляді білого слизового шнура.

Хвороби зі схожими симптомами. Часто на листі пшениці одночасно зустрічаються обидва види септоріозу. При ураженні Septoria nodorum частіше інфікуються листкові пазухи. Однозначно розрізнити збудників можна за морфологічними особливостями пікнід. Ці утворення у Septoria nodorum мають забарвлення від медового до червонувато-коричневого; у пікнід Septoria tritici спочатку чорний тільки краєчок, але з посиленням пігментації вони стають повністю чорними.

Ураження Drechslera tritici-repentis також призводить до утворення розпливчастих некрозів листя. В уражених місцях, що мають коричневе забарвлення, за допомогою лупи можна виявити окремо розташовані «острівці» конідіального спороношення.

ЗАХОДИ БОРОТЬБИ

Профілактичні агротехнічні заходи:

  • завдяки загортанню пожнивних решток кількість джерел інфекції (пікнід, псевдотецій) значно знижується. З огляду на збереження небезпеки перенесення аскоспор вітром варто використовувати цей агротехнічний захід повсюдно, незалежно від регіону;
  • посів у пізні терміни зменшує час для первинного зараження аскоспорами восени;
  • використання менше схильних до захворювання сортів значно знижує можливість зараження септоріозом;
  • короткостеблові сорти більше схильні до ураження, оскільки для зараження пікнідами верхньої частини рослини останнім потрібно подолати меншу відстань.

Обробка фунгіцидами. При ураженні Septoria tritici особливо важливо якомога раніше зупинити захворювання. З огляду на зростання стійкості до стробілуринів цього збудника, для його усунення слід якомога швидше після моменту зараження провести обробку фунгіцидом зі збалансованою комбінацією стробілуринів і азолу відповідно до рекомендацій виробника. Зменшене дозування збільшує навантаження на азол (другий компонент) і підвищує резистентність патогену.

ПІРЕНОФОРОЗ /ЖОВТА ПЛЯМИСТІСТЬ (Drechslera tritici-repentis)

Значення. Велика частка пшениці у сівозмінах та інтенсивне застосування мінімального обробітку ґрунту створюють сприятливі умови для розвитку гриба Drechslera tritici-repentis. Залежно від розвитку захворювання втрати врожаю зерна можуть становити від 20 до 50%. Насамперед це стосується такого параметра урожаю як вага тисячі зернин.

Типовий початок хвороби: темно-коричневі цятки з жовтим ореолом
Типовий початок хвороби: темно-коричневі цятки з жовтим ореолом
Симптоми прогресуючого ураження Drechslera tritici-repentis
Симптоми прогресуючого ураження Drechslera tritici-repentis

В останні роки через сприятливі для зараження погодні умови частота прояву цієї хвороби і величина шкоди, якої вона завдає, значно зросли. Недобір урожаю відбувається, в основному, внаслідок ураження листя і викликані цим втрати в асимілюючих зелених частинах рослини.

Масштаб ураження визначається: рівнем початкового зараження, тривалістю погодних умов, що сприяють епіфітотійному поширенню, сортовою стійкістю і стадією розвитку пшениці на момент першого зараження.

Рослиною-господарем поряд із багатьма видами злаків є і пирій.

Джерело зараження. За відсутності рослини-господаря збудник проходить стадію статевого розмноження на рослинних рештках, утворюючи кулясті коричневі плодові тіла – псевдотеції. Утворення псевдотецій відбувається з осені й до самої весни.

Викид аскоспор досягає максимуму в березні-квітні. Для викиду спор необхідна вологість, буває достатньо й нічної роси.

У більшості випадків первинне зараження аскоспорами можливе, якщо попередником була пшениця, оскільки аскоспори розносяться тільки на відстань від кількох сантиметрів до кількох дециметрів. Вторинне поширення в посівах і перенесення на великі відстані здійснюють вегетативно утворені конідії, які розносяться вітром. Конідії утворюються на конідієносцях на некрозах листя.

Поширення захворювання. Ріст міцелію, а також проростання спор можливі в широкому температурному діапазоні +5…+35°С, оптимальна температура для утворення і поширення конідій становить +21…+23°С.

Передумовою для масового розмноження збудника є послідовне чергування різних рівнів вологості при температурі не менше ніж +20°С. Для утворення конідієносців потрібен короткочасний дощ. Слідом за цим, теплої й вологої ночі відбувається спороутворення, а коли настають теплі й сухі дні, конідії відділяються від конідієносців і розносяться вітром. В кінцевому підсумку, залежно від стійкості сорту, для зараження потрібно, щоб листок залишався вологим впродовж 6–48 годин.

Ризик зараження високий при вирощуванні пшениці по пшениці, за наявності рослинних решток на поверхні ґрунту, а також при використанні чутливих сортів. Однак сортів зі справжньою стійкістю до цього захворювання поки немає. На схильність до захворювання впливає вік листка: чим старше листя, тим вищий ризик зараження.

Діагноз. Навесні, починаючи з квітня-травня, первинним джерелом зараження піренофорозом є аскоспори із псевдотецій, що перезимували на рослинних рештках. Первинне зараження проявляється у вигляді світло-коричневих округлих плям на листках, розташованих близько до поверхні ґрунту. Лише вторинна інфекція утворює типові темно-коричневі цятки, оточені хлоротичним ореолом. Потім вони перетворюються в коричневі веретеноподібні, а потім із нерівними краями плями. Внаслідок прогресуючої некротизації плями на листі зливаються. На цій стадії розвитку збудника його визначити можливо тільки за допомогою мікроскопа.

Хвороби зі схожими симпто­мами. Симптоми, які проявляються на листках, схожі на симптоми Septoria nodorum. У посушливі роки в деяких сортів пшениці також виявляють схожі на ураження Drechslera tritici-repentis плями, викликані виключно браком вологи. Ураження листкових пазух вказує швидше на присутність Septoria nodorum, але з певністю про це можна судити тільки при мікроскопіюванні органів розмноження, як мінімум, при 30-кратному збільшенні. Конідієносці Drechslera tritici-repentis розташовані на поверхні листка кожен окремо. Конідієносці кладоспоріум (Cladosporium) кущисті, тонші та менші. На стадії дозрівання з’являються розташовані окремо конідієносці Аlternaria, але порівняно з конідієносцями Drechslera tritici-repentis вони тонші й менші, спори дуже характерні, з довгими загостреними вгорі кінцями і з’єднані в ланцюжки.

ЗАХОДИ БОРОТЬБИ

Профілактичні агротехнічні заходи:

  • щоб уникнути первинного зараження, виключити вирощування пшениці після пшениці;
  • скласти менш щільний графік сівозміни;
  • ретельно заорювати рослинні рештки;
  • сприятливий вплив має будь-яка активізація життєдіяльності ґрунту, наприклад сидерація (внесення зеленого добрива);
  • вибір менш схильних до захворювання сортів.

Обробка фунгіцидами. У польових умовах після зараження листя Drechslera tritici-repentis зупинити інфекцію застосуванням фунгіцидів дуже важко. Тому цілеспрямовану обробку фунгіцидами слід проводити, починаючи зі стадій розвитку культури ЕS 32–37, при перших помітних ознаках захворювання. Оскільки споруляція відбувається на некротизованій тканині листка, слід провести відповідні аналізи ураження неодмінно на нижньому, частково сухому листі.

Особливу небезпеку становить вирощування пшениці по пшениці, тож у такому випадку посіви слід постійно обстежувати.

При виявленні перших конідій на нижніх, частково некротизованих листках необхідно негайно провести обробку фунгіцидами. А в разі підвищеного інфекційного фону можна виконати дві обробки з інтервалом 3 тижні.

Продовження читайте в наступних номерах…

Д-р Г. Прігге, д-р М. Герхард, д-р І. Хабермайєр, за матеріалами компанії BASF

Опубліковано в журналі “Агроном”, 2020

Найсвіжіші матеріали читайте в журналі «Агроном». Слідкуйте за головними агрономічними новинами на нашій сторінці у Facebook та каналі в Telegram