Кукурудзяний сезон вийшов на фінішну пряму і вкотре поставив перед аграріями велику кількість запитань, чи не найголовніше з яких – як мінімізувати погодні ризики? Загалом можна стверджувати, що весь період вегетації 2020 року й зимово-весняні місяці підготували чимало «сюрпризів» і врешті змусили багатьох виробників шукати відповіді не лише в традиційних інформаційних джерелах, а й у власних технологічних прорахунках.
Насправді рік виявився унікальним із багатьох причин і водночас наочно продемонстрував нашу свідому недооцінку важливих чинників.
Звісно, важко проводити системний аналіз одразу для всіх регіонів України, але спільного й виняткового у процесах надходження теплових ресурсів і опадів було достатньо. Які ж чинники стали вирішальними у спровокованих на значній території «кукурудзяного поясу» України істотних недоборах урожаю (у гіршому випадку – повної редукції качанів)? Спробуємо проаналізувати умови поточного року, використовуючи ресурс agriquest.geosys-eu.
Найбільш атиповим у кукурудзяному сезоні виявився температурний режим на початкових етапах росту та розвитку рослин. До стабільно непередбачуваного квітня із провокаційними стрімкими підвищеннями температури додалися прохолодний травень і частина червня. На рис. 1 представлено порівняльні графіки накопичення активних температур (понад +10°С) за останніх 15 років у період з 20 квітня по кінець травня в умовах центральної частини України (на прикладі Черкас). Цей показник цьогоріч виявився найнижчим за означений період (близько 150°С).
Для порівняння: за аналогічний період 2018 року (нагадуємо, рік виявися рекордним за показниками врожайності кукурудзи) ця цифра становила 315°С. Тривала дія низьких температур проявилася в: 1) холодовому паралічу проростків (рис. 2) або холодовому паралічу насіння під час набубнявіння (рис. 3) (у літературі – imbibitional chilling) і, як наслідок, зниження польової схожості та енергії проростання насіння; 2) гормональних порушеннях розвитку рослин унаслідок використання синтетичних ауксинів за низьких температур навіть у допустимі фази внесення, що викликало прояв «шаблевидності» рослин (рис. 4) і, як результат, механічні розриви тканин, збільшення відсотку ураження рослин пухирчастою сажкою та загальне зниження продуктивності рослин; 3) зміщенні строків цвітіння на 5–15 днів у більш пізні строки і, як наслідок, зростання ризиків потрапляння рослин під час цвітіння під екстремально високі температури та підвищення передзбиральної вологості насіння в північних і західних регіонах.
Зрештою зміщення строків цвітіння в зону вищих температур на тлі дефіциту вологи у ґрунті переважно вплинуло на процеси запилення та запліднення більш пізньостиглих гібридів кукурудзи. Чинник високих температур під час цвітіння не був вирішальним у суттєвому зниженні потенціалу продуктивності рослин, значно істотнішим виявився вплив режиму вологозабезпечення. Для порівняння: за 10 останніх років ми мали як подібні або навіть вищі рівні температурних режимів під час цвітіння, так і помірніші (рис. 5), але зрештою це впливало на повноту запилення й аж ніяк – на редукцію качанів.
Аналізуючи динаміку надходження опадів упродовж семи перших місяців календарного року (рис. 6), можна зробити такі висновки:
- дуже малу кількість опадів було акумульовано за перші чотири зимово-весняні місяці (у коричневій зоні – до 130 мм максимально). Це мало слугувати сигналом для виробничників про можливі ризики сезону і, як мінімум, – спроби переглянути низку технологічних моментів (послідовність висіву гібридів і вибір полів для них, підготовка ґрунту, заплановані густота й норми добрив);
- надмірно дощовий травень (у синій зоні кількість опадів становила від 105 до 210 мм). Ці опади вселяли оптимізм, але їх здебільшого зливовий характер і низькі температури не лише не сприяли акумулюванню вологи в глибших горизонтах і розвитку рослин, а навіть навпаки – пригнічували ріст кореневої системи або ж вона розвивалася здебільшого в верхніх, добре обводнених горизонтах і з наявними легкодоступними елементами;
- мала кількість опадів у червні (коричнева зона – від 0 до 80 мм), до того ж вони випали в першій декаді місяця;
- дуже мала кількість опадів у липні (коричнева зона – від 0 до 50 мм). Із проявом дефіциту вологи в ґрунті в червні-липні та її низьких запасах у нижніх горизонтах коренева система слабко проникала в глибші горизонти та продовжувала використовувати запаси вологи з верхніх шарів ґрунту.
Порівняно з 2018 роком, який був абсолютно тотожним за сумарною кількістю опадів (нагадуємо, що йдеться про центральну частину України), характер їх розподілу був діаметрально протилежним (рис. 7).
Критичне водоспоживання рослинами кукурудзи (10 днів до викидання волоті та цвітіння) збіглося з критично мінімальними запасами вологи в ґрунті, що й призвело до значних втрат потенціалу рослин аж до повної відсутності качанів.
Які ж висновки можливо зробити, з огляду на умови поточного року:
- чинник гострого дефіциту вологи стає системним на значній частині кукурудзосійних регіонів;
- планування рівнів урожайності має базуватися на визначенні запасів продуктивної вологи, урахуванні ГТК, потенційно можливих надходжень опадів та сумарного водоспоживання;
- система агротехнологічних заходів має бути спрямована на максимальне акумулювання й ефективне використання запасів вологи (сівозмінний чинник, відповідні системи обробітку ґрунту, вибір оптимальних параметрів густоти);
- слід переглядати норми, час і способи внесення мінеральних добрив (особливо азотних) з урахуванням вологозабезпечення.
Наскільки чинник генетики може протистояти всім викликам сезону в різних поєднаннях та за різного ступеня інтенсивності? Якщо йтиметься про максимально ефективне використання водних ресурсів поля, то, безсумнівно, чинник густоти є одним із вирішальних у формуванні індивідуальної продуктивності рослин кукурудзи, а знання й урахування специфіки гібрида залишаються найдієвішим інструментом в умовах дефіциту вологи. Отримані нами результати врожайності з одного з дослідних центрів з вивчення густот (Дніпропетровська обл.) цьогоріч вказують на абсолютну залежність цих показників від норм висіву (табл. 1).
Правильний підбір густоти стояння рослин (норми висіву) для гібрида відповідно до зони вирощування та ФАО має базуватися на його індивідуальних характеристиках і брати до уваги такі чинники, як наявні запаси ґрунтової вологи, евапотранспірація (рис. 8), фізико-хімічні властивості ґрунту, експозиція, попередник, система обробітку ґрунту, система удобрення.
ФАО гібрида визначає його критичні терміни водоспоживання та терміни цвітіння, генетичні характеристики гібрида – здатність протистояти критичним умовам вологозабезпечення. Генетика DEKALB навіть в умовах надзвичайно критичного року виправдано демонструє високу пластичність і адаптивність завдяки поєднанню комплексних ознак (рис. 10), які зрештою і визначають один із найважливіших параметрів прибутковості кукурудзяного поля – гарантовану стабільність.
Віктор Любар, керівник відділу з технологій вирощування сільськогосподарських культур, компанія «Байєр»
Опубліковано в журналі “Агроном”, 2020
