Контроль вовчка – це дуже складне питання, мабуть тому існують певні міфи щодо боротьби з цим паразитом.
Міф № 1. Сівозміна з поверненням соняшнику на поле через дев’ять років знижує рівень ураження культури вовчком.
Науково доведено, що насіння вовчка може зберігати життєздатність у ґрунті до двадцяти років. Тому, навіть якщо через дев’ять років повернути в сівозміну соняшник, банк насіння вовчка, який там був, там і залишиться.
Міф № 2. Глибока оранка – ефективний спосіб у контролі вовчка.
Насіння вовчка краще зберігається в ґрунті, а не на його поверхні. Також у нього краща життєздатність у ґрунтах з більш низьким вмістом органічних речовин.
Отже, глибока оранка, навпаки, створює ідеальні умови для довготермінової життєздатності насіння вовчка. Водночас рано чи пізно нова оранка підніме насіння у верхні шари ґрунту, де і відбудеться чергове інфікування соняшнику.
Міф № 3. Насіння вовчка легко переноситься вітром.
Вовчок соняшниковий за своєю природою — це облігатний паразит, який абсолютно не здатний жити та розмножуватися поза своїм хазяїном. Тому вовчок рідко сам мігрує на великі відстані з заражених ним полів, оскільки наступного року, якщо він залишиться на відстані 1-2 м від місця попереднього інфікування, на даному полі він має більше шансів для подальшого прикріплення та паразитування на рослині‑господарі. До того ж насіння вовчка дуже електростатичне і відразу прилипає до землі та рослинних решток.
За науковими спостереженнями, після визрівання насіння вовчка осипається і залишається біля материнських рослин у радіусі одного метра, що й призводить до появи вогнищ паразита, які з кожним роком стають більшими і мають вищий рівень зараженості вовчком.
Міф № 4. Нові раси вовчка з’являються кожні десять років.
Нові раси вовчка з’являються на будь‑якому полі, як тільки на ньому висівають стійкий гібрид. Рослина‑паразит у кожному поколінні утворює багато нових випадкових мутацій, які спостерігаються при появі відповідної рослини‑господаря. Так, наприклад, у насінні вовчка, яке було зібране ще в 1990 році, коли існувала тільки раса Е і генетично стійкі до неї гібриди, було виявлено насіння вовчка раси F, тобто паразит подолав стійкість гібрида всього за одне покоління, створивши нову вірулентну расу.
З цього можна зробити висновок, що для запобігання та обмеження розвитку нових рас вовчка потрібно використовувати не тільки генетично стійкі гібриди, а й інші допоміжні заходи.
Міф № 5. Найефективніший спосіб контролю вовчка – використання сучасних стійких гібридів.
Досвід свідчить про те, що це не так, адже вовчок здатний створювати нові вірулентні раси, як тільки на полі з’являється новий генетично стійкий гібрид. У механізмі стійкості гібридів за певних обставин може відбутися збій, який призводить до виникнення спорадичних інфекцій. Такі збої можуть бути викликані декількома чинниками, і часто вони пов’язані зі стресом або закінченням циклу вегетації рослин.
Коли соняшник знаходиться у кінці фази дозрівання, його захисний механізм ослаблений, і на цьому етапі можливе його зараження вовчком. Цей спосіб останній використовує для створення нових мутацій, щоб подолати стійкість гібридів. Саме тому нові стійкі гібриди слід використовувати тільки тоді, коли в них є потреба.
syngenta.ua
