Шляхи ефективного використання азоту на зернових культурах

2538
Шляхи ефективного використання азоту в технологіях вирощування зернових культур

Відправною точкою в розвитку продуктивності сучасного вітчизняного та світового зерновиробництва є «зелена революція», а головним чинником, що визначає рівень врожаю та його якість, – високопродуктивна плазма (сорт, гібрид) (Моргун, 2010–2018). Суттєве зростання світової продуктивності пшениці у другій половині минулого століття на сьогодні фактично вийшло на плато.

Зростання врожайності зернових колосових культур в Україні в останнє десятиліття було зумовлене, насамперед, високими рівнями технологій в агрохолдингах і провідних фермерських господарствах. Проте розуміння щодо обмеженості подальшого зростання продуктивності агрофітоценозів і витрат на технології вирощування, які не відповідають підвищенню врожаїв, зумовлює наукові та прикладні дослідження фізіології високої продуктивності культурних рослин.

Використання синтетичних азотних добрив є основою підвищення продуктивності рослинництва у світі. Світові експериментальні дані свідчать, що потенціал продуктивності озимої пшениці може бути надзвичайно високим. Біологічний потенціал продуктивності сучасних сортів озимої пшениці досягає 246 ц/га. Навіть у країнах з найвищою середньою врожайністю (Велика Британія, Німеччина та Франція) вона становить лише половину офіційно зареєстрованих світових рекордів. Статистика ФАО свідчить, що у США середня врожайність пшениці зросла з 11 ц/га наприкінці 1940-х років до 26 ц/га наприкінці 1990-х, тоді як використання мінеральних добрив збільшилося з 20 до 120 кг/га. У Франції за той самий період при застосуванні мінеральних добрив 45 і 250 кг/га врожайність пшениці зросла з 18 до 70 ц/га відповідно. У Китаї з 1980 до 2010 року врожайність зернових зросла на 65%, а використання мінеральних добрив – на 512%. Це свідчить, що підвищення врожайності відбувалося меншими темпами, ніж підвищення мінерального живлення, а отже, ефективність використання останнього рослинами зменшилася.

Так, у 2001 році у світі вносили 0,9 г N/м2 аграрних угідь за рік, у 2013 р. – 7,4 г N/м2 (Chaoqun Lu, Hanqin Tian, 2017). За даними ФАО, найбільші дози азоту застосовують у Великій Британії та Німеччині, де врожайність цієї культури найвища. Однак у Франції, де врожайність порівнянна з першими двома країнами, середня доза азоту вдвічі менша. Натомість у Франції значно більше вносять фосфору та калію. З одного боку, це можна пов’язати з різницею агрохімічних властивостей ґрунтів у названих країнах. Проте саме збалансованість мінерального живлення пшениці у Франції дає змогу отримувати такі високі врожаї. Наприклад, у США середня доза азоту під пшеницю не набагато менша, ніж у Франції, але фосфору вноситься у 2,6 разу, а калію – у 7 разів менше. При цьому середня врожайність пшениці у США в 2,5 рази менша, ніж у Франції. Найменше азоту, на фоні відносно високого внесення фосфору і калію, вноситься у Бразилії, однак середня врожайність пшениці у цій країні одна з найнижчих. Отже, ці приклади глобальної статистики ще раз доводять, що мінеральне живлення рослин має бути збалансованим за елементами і з обов’язковим урахуванням ґрунтово-кліматичних особливостей конкретного регіону вирощування. Для отримання високого врожаю пшениці необхідна оптимізація взаємодії двох головних складових – високого генетичного потенціалу продуктивності та відповідних для його повного розкриття умов вирощування. Висока продуктивність озимої пшениці нерозривно пов’язана із відповідними збалансованими до потреб генотипу й доступної вологи дозами внесення NPKS та мікроелементів.

На сьогодні, у зв’язку зі зростанням цін на добрива та енергоресурси, головною проблемою у впровадженні систем живлення високоврожайних сортів зернових є підвищення ефективності використання елементів живлення добрив. Напрямами вирішення цієї проблеми є:

  • поділ загальної за вегетаційний сезон дози елемента на кілька внесень з огляду на доступну вологу та потреби культури впродовж вегетації;
  • локальне внесення добрив (насамперед ефективне для сортів пшениці інтенсивного і високоінтенсивного типів, які добре реагують на зростання осмотичного тиску робочого та ґрунтового розчинів і, відповідно, підвищених доз добрив);
  • використання рідких форм добрив, підвищення частки амонію та амінокислот у живленні культури;
  • позакореневе багаторазове підживлення водорозчинними формами елементів живлення; позакореневі обробки добривами інтегровані у системи захисту посівів.

АЗОТНЕ ЖИВЛЕННЯ

Пшениця є вираженим азотофілом. За результатами багаторічних досліджень у Ротамстеді (Велика Британія), врожай озимої пшениці становив лише 2 т/га за внесення N 0, P2O5 80, K2O 108.

Доступність азоту для рослин є визначальним чинником для росту та розвитку пшениці й потребує належної кількості азотних добрив в органічній чи мінеральній формі. Основними джерелами азоту для рослин є нітрат і амоній. Вміст їх у ґрунтах залежить, зокрема, від компонентів агрофітоценозу, погодних умов, технологій живлення.

Дослідженню форм мінерального азоту у живленні рослин присвячено значну кількість експериментальних і оглядових робіт. Натомість увага до ролі органічного азоту в житті рослин впродовж тривалого часу приділялася біологічним особливостям ролі різних органічних добрив і сидератів для основного внесення. Зазначимо, що пул низькомолекулярних азотних сполук у ґрунті є дуже високим. Концентрація амінокислот у орному шарі ґрунту може досягати 50–200 мкМ, а азот амінокислот і пептидів може бути домінуючою складовою серед зольних елементів частинок ґрунту. Хоча рослини можуть містити до 200 амінокислот, лише близько 20 необхідні для синтезу білка. Роль інших непротеїногенних амінокислот активно вивчається. Наприклад, нікотинамід є попередником у синтезі спеціалізованих фітосидерофорів, зокрема, мугеїнової кислоти у пшениці. Виявлено, що S-похідні нікотинаміду є антидотами гербіцидів. Важливою для рослин низькомолекулярною сполукою є бетаїн (гліцин бетаїну), який бере участь в осморегуляції. Під впливом посухи чи сольового стресу синтез бетаїну в цитоплазмі клітин істотно зростає. Бетаїн стимулює синтез хлорофілу, посилює здатність кореневої системи поглинати воду, підвищує стійкість рослин до низьких і високих температур, зменшує осмотичний потенціал всередині клітини, є ефективним у стабілізації мембран і регулюванні активності ферментів.

Класичний у фізіології рослин напрям дослідження механізмів стресу, спричиненого впливом високих температур, посухи тощо, пов’язаний із вивченням біологічної активності проліну. Пролін накопичується у тканинах рослин у відповідь на стрес і може виконувати функції сигнальної молекули для моделювання багатьох реакцій рослин, індукувати експресію генів, необхідних для відновлення рослин після стресу. Він має властивості протектора макромолекул і біомембран, є антиоксидантом. Антиоксидантні властивості проявляють також інші амінокислоти (аргінін, гістидин, цистеїн тощо). Деякі амінокислоти можуть брати участь у регуляції фітогормональної активності та є попередниками фітогормонів.

Застосування добрив на основі гідролізатів рослин і тварин, що містять високі концентрації амінокислот та пептидів, є перспективним для забезпечення рослин органічними формами азоту під час вегетації, підвищення використання елементів живлення з ґрунту і добрив, зростання резистентності культури до дії ксенобіотиків, зокрема, інгібіторів монооксигеназ (фосфорорганічні інсектициди тощо), підвищення резистентності до високих температур та нестачі вологи.

У рослинах амінний азот утворюється в результаті находження амонію, надходження та відновлення нітратів, біологічної фіксації азоту або у процесах фотодихання. Надалі амінний азот у циклі глутамінсинтетаза-глутаматсинтаза перетворюється через подальше трансамінування на численні важливі для рослин сполуки: амінокислоти, пептиди, білки, ферменти, нуклеїнові кислоти, уреїди та інші N-сполуки.

Низькомолекулярні органічні сполуки відіграють важливу роль у рослинах як посередники в перетвореннях від неорганічного азоту до органічного (табл. 1), а також виконують транспортну функцію, переміщуючи органічний азот до меристематичних і генеративних органів у періоди, коли рослина найбільше цього потребує.

Таблиця 1. Схема перетворень азоту в агрофітоценозахЗ огляду на те, що перетворення неорганічного азоту на низькомолекулярні органічні сполуки потребує значних енергетичних витрат рослини, дуже перспективним є позакореневе застосування комплексних добрив з органічним азотом у вигляді низькомолекулярних органічних сполук – амінокислот, пептидів тощо.

За результатами польових досліджень в умовах Київської області встановлено досить високу ефективність добрив, що містять амінокислоти, під час позакореневого живлення (табл. 2).

Таблиця 2. Вплив добрив, що містять амінокислоти, на продуктивність пшениці озимої сорту СмуглянкаДобрива як на основі гідролізатів водоростей (Мегафол, Мегафол Протеїн, Терра-Сорб), так і на основі гідролізатів тварин (Ізабіон) виявилися дуже ефективними для підвищення врожайності культури.

Підвищення доз органічного азоту – з 5,0 до 10,0 л/га Мегафолу – не спричинило відповідного зростання врожаю. Крім того, застосування азотних органічних добрив по колосу поступалося ефективності застосування по прапорцевому листку щодо підвищення врожайності культури.

Значно більші за рівнем доз азотного живлення (карбамід, КАС) варіанти досліду відрізнялися й зростанням пошкодження листків після застосування добрив. Проте навіть у разі зростання доз у 6–10 разів, порівняно з органічними добривами, мінеральні форми азоту поступалися за ефективністю комплексним добривам, що містять амінокислоти.

Добрива, у складі яких є амінокислоти, відрізняються за вмістом азотних речовин і характеризуються досить низькими рівнями вмісту азоту. Наприклад, Мегафол містить 4% загального азоту, Ізабіон – 62% амінокислот і пептидів, Терра-Сорб фоліар – 9,3% амінокислот і 2,1% загального азоту. Тому зростання врожаю в разі застосування органічного низькомолекулярного азоту позакоренево, ймовірно, пов’язане з підвищенням вмісту хлорофілу, стимуляцією процесів реутилізації мінерального азоту, що важливо для перебігу генеративної фази розвитку культури. Добрива, які містять амінокислоти, – це багатокомпонентні композиції, до складу яких входять пептиди, вітаміни, регулятори росту рослин різних класів, низка макро- та мікроелементів. Завдяки цьому вони мають широкий спектр біологічної активності, оскільки є потужним інструментом забезпечення культурних рослин доступними формами азоту в органічній формі за позакореневого застосування, що особливо важливо у генеративний період розвитку.

Добрива цієї групи розглядають як потенційні регулятори росту рослин. Фізіологічна дія біостимуляторів пов’язана з їх участю у процесах росту та розвитку рослин, цвітіння, стресових реакціях тощо. Їм властива антистресова/антидотна активність у широкому спектрі – від посухи та теплового стресу до протидії фітотоксичності фосфорорганічних сполук. Вони є важливими складовими сучасних технологій живлення, що підвищують ефективність використання макро- і мікроелементів культурними рослинами, стійкість рослин до дії патогенів, покращують урожай і його якість. Низькомолекулярні азотні сполуки виступають як хелати для біологічно важливих для рослини металів, є носіями/транспортними засобами інших агрохімікатів. Отже, добрива, до складу яких входять амінокислоти – це високоефективні композиції, що містять доступний для рослин азот в органічній формі й можуть бути перспективними для застосування як антистресові препарати, а також є важливими складовими сучасних технологій вирощування високопродуктивних сортів і гібридів у рослинництві України.

Підкреслимо, що на переважній більшості ґрунтів України отримання навіть середніх врожаїв без внесення мінерального азоту за сучасних сівозмін неможливе. Дози внесення азоту (як правило, загальну кількість азоту розподіляють на 2–3 внесення), повторюваність і терміни внесення узгоджують із величинами доступної для рослин пшениці вологи. Проблема забезпечення посівів пшениці азотом є ключовою як для отримання високих та якісних врожаїв, так і для досягнення рентабельного виробництва.

Безумовно, азотним добривом №1 для зернових колосових культур з точки зору фізіології й агрохімії живлення є КАСи. Оптимальні терміни внесення КАСів – по мерзлоталому ґрунту та в фазу кущіння в дозах, що відповідають потребі сорту й рівню врожаю. Внесення у фазу виходу в трубку та пізніше можливе лише за розчинення у водних розчинах (не менше ніж 1:3) й/або за допомогою спеціального обладнання, що запобігає ушкодженню листків рослин.

Азотним добривом №1 для зернових колосових культур з точки зору фізіології та агрохімії живлення є КАСи
Азотним добривом №1 для зернових колосових культур з точки зору фізіології та агрохімії живлення є КАСи

Традиційно на великих площах вносять аміачну селітру та вапняково-аміачну селітру. За повільної розчинності гранул вапняково-аміачну селітру доцільно вносити лише у дозах не більше ніж N30 восени та/або у перше підживлення.

Частка підживлень зернових гранульованим карбамідом залишається невисокою у зв’язку з високими втратами діючої речовини добрива за внесення поверхнево чи в ґрунт. Перспективним є застосування позакоренево карбаміду з інгібіторами уреази та фоторозкладу, що знижують втрати азоту з добрива.

ОБРОБКА НАСІННЯ

Сучасні протруйники сприяють формуванню активної кореневої системи, наприклад, Седаксан – підвищенню рівня поглинання води та елементів живлення. Елементом технології вирощування озимої пшениці є обробка насіння стартовими дозами фосфору (ортофосфату), сірки (сульфату), мікроелементів одночасно із протруєнням. Для протруєння насіння доцільно використовувати комплексні препарати. Необхідно зазначити, що обробка насіння мікроелементами не може вирішити питання живлення рослини впродовж вегетації і має допоміжне значення. Високі дози солей для обробки насіння можуть чинити негативну дію на рослини за умов посухи, а також у разі тривалого зберігання насіння.

ОСНОВНЕ ВНЕСЕННЯ

Оптимальна для вирощування пшениці величина рН ґрунту становить 6,0–7,5 для водної витяжки або 5,8–7,0 – для сольової. У разі потреби хімічну меліорацію ґрунту проводять під попередні культури, за 1–3 роки до розміщення на цьому полі озимої пшениці. За нестачі меліорантів доцільне внесення попелу та добрив з високим вмістом кальцію та магнію.

Фосфорно-калійні добрива (P2O5 60–120 та K2O 60–120 за діючою речовиною; доза уточнюється за даними агрохімічного аналізу ґрунту залежно від запланованого урожаю) у формі діамофоски, азофосок, нітроамофосок, амофосу, рідких комплексних добрив (РКД), суперфосфату вносять під основний обробіток ґрунту або під передпосівну культивацію. Можливе їх застосування локально одночасно з посівом, при цьому дозу знижують на 30–50%. Доцільним є внесення добрив з мікроелементами, насамперед з міддю, марганцем, цинком і застосування частини фосфору та калію локально одночасно з посівом.

На посівах зернових колосових в основне внесення калійні добрива доцільно вносити у формі хлориду калію. Відомо, що присутність хлору подовжує період дозрівання пшениці та сприяє підвищенню врожаю. Також хлорид запобігає прояву кореневих гнилей і хвороб листків (фізіологічні плямистості) у зернових колосових культур. Перенесення застосування фосфорних і калійних добрив у підживлення по вегетації в формі амофосу або суперфосфату та калійної солі малоефективне. Можливе внесення по вегетації фосфорних і калійних добрив у формі легкорозчинних у воді монокалійфосфату, дикалійфосфату, РКД і добрив на їх основі, сульфату калію.

Необхідно уникати внесення фосфоритного борошна та фосфорних добрив з африканської сировини, які містять багато сторонніх токсичних для рослин й ґрунту домішок. Також недоцільно вносити як фосфорне добриво фосфіт (РО3), який не метаболізує до ортофосфату (РО4) в рослинах, за винятком спеціальних ГМ-сортів кукурудзи, сої, бавовни.

Читати по темі: Контроль бур’янів і хвороб у поєднанні з елементами живлення зернових культур

Під передпосівну культивацію або перед посівом вносять азотні добрива в дозах, що не перевищують 25–30 кг/га діючої речовини у формі аміачної води, сульфату амонію, КАСів, аміачної селітри, нітрату кальцію. Варто відзначити високу фізіологічну активність КАСів, що обумовлюється присутністю трьох форм азоту (нітрат, амоній, амід).

Відомо, що останнім часом досить складно забезпечити повною мірою рослини озимої пшениці доступним азотом. Це зумовлено значним підвищенням цін на добрива, а також складністю внесення гранульованих форм добрив на великих площах посівів у провідних господарствах. Ефективним є внесення азотних добрив в амонійній формі (безводний аміак, аміачна вода). Можливим напрямом підвищення ефективності азотних добрив є внесення восени безводного аміаку або аміачної води у високих дозах – до N100 кг/га діючої речовини при підготовці ґрунту на пізніх посівах озимих із розміщенням рідких добрив на глибину 15–20 см. Внесення рідких азотних добрив восени у амонійній формі є перспективним напрямом забезпечення посівів азотом за умов вегетаційного періоду, який характеризується високими температурами та обмеженістю доступної для рослин вологи, особливо у період формування генеративних органів. Тому в останні роки у провідних господарствах країни саме цей підхід зумовив отримання високих врожаїв – 6–8 т/га при суттєвому зменшенні витрат на систему живлення.

В останні роки зросла роль сірчаних добрив у живленні озимої пшениці в формі амонію сірчанокислого, магнію сірчанокислого. Це насамперед пов’язано із технологічними змінами виробництва фосфорних добрив. Простий суперфосфат, який містив високі рівні сульфатів, практично знято з виробництва і масово замінено амофосом, під час виробництва якого використовується фосфорна, а не сірчана кислота. Що ж до вмісту сульфатів у ґрунтах України, то на полях багатьох господарств країни він низький і не може забезпечити потреби рослин пшениці у сірці. Однак сірка нарівні з NPK відіграє визначальну роль у житті рослин. Саме вміст сірки визначає рівень редокс-потенціалу рослин упродовж вегетації. Вона входить до складу амінокислот, пептидів, численних білків тощо. Сірка з іншими елементами живлення відіграє суттєву роль у метаболізмі й інтенсивності продукційних процесів у рослинах, формуванні якісного зерна. Тому забезпечення високого врожаю озимої пшениці, якості зерна пов’язано з оптимізацією умов сірчаного живлення поряд з азотним, фосфорним і калійним.

Ефективним елементом підвищення якості зерна є внесення азоту позакоренево. При цьому така обробка може підвищувати вміст білка, але часто не впливає на підвищення хлібопекарських властивостей зерна. Це зумовлено відсутністю балансу азоту в зерні з іншими елементами – складовими білка зерна пшениці. Тому в виробництві найчастіше беруть до уваги доступність азоту, а проблеми доступності відповідних кількостей пулів фосфору та сірки – невід’ємних складових білка зерна пшениці – залишаються поза увагою. Підвищення доступних пулів ортофосфату та сульфату при формуванні зерна є вагомим резервом підвищення його якості. Тому в останні роки широко й успішно впроваджуються численні комплексні добрива для позакореневого підживлення на основі водорозчинного монокалійфосфату з сіркою та мікроелементами. Також необхідно сказати про позитивну дію комплексних добрив для позакореневого підживлення компаній Валагро (Італія) – лінійки комплексних добрив Плантафол, Мастер, Брексил, АДОБ (Польща) тощо.

Перспективними є добрива з високим вмістом амінокислот для застосування у позакореневе підживлення – Мегафол і Мегафол Протеїн (Валагро), Ізабіон (Сингента) та численні добрива на основі гідролізатів рослин китайських виробників. Ці добрива можуть суттєво підвищувати ефективність використання макро- й мікроелементів, внесених у основне та позакореневе підживлення, а також сприяти покращенню стійкості культурних рослин до стресових умов вирощування й відтак – вищій якості врожаю (Мегафол Протеїн, 2–5 л/га).

І ПІДЖИВЛЕННЯ

Підживлення проводять по мерзлоталому ґрунту перед початком вегетації. За наявності вологи впродовж вегетації доза азоту в І підживлення становить 25–30% повної дози внесення елемента. Підвищення доз внесення азоту в цей період розвитку рослин не призведе до більшого його використання посівами. Азот застосовують у формі КАСів при температурі не вище ніж +14оС. КАСи вносять без розведення водою. Доцільним є внесення сірки – сульфату амонію (50–100 кг/га туків) або сульфату магнію (20–40 кг/га туків). Традиційним для багатьох господарств залишається внесення аміачної селітри.

При застосуванні карбаміду, в тому числі й з інгібіторами уреази та фоторозкладу, робочі розчини можуть містити 15–20% туків. При більш пізніх підживленнях, у разі підвищення температури та подальшому розвитку культури, концентрацію сечовини у робочих розчинах необхідно знижувати.

ІІ ПІДЖИВЛЕННЯ

Проводять на початку фази виходу в трубку. Доза азоту в ІІ підживлення становить 45–60% повної дози елемента. Дозу підживлення уточнюють залежно від прогнозованого забезпечення вологою. Азот вносять переважно у формі аміачної селітри. При внесенні КАСів останні вносять через трубки, які доставляють добриво на поверхню ґрунту, або позакоренево, попередньо розчинивши у воді в співвідношенні 1:3 для зниження ушкодження посівів, або ж за допомогою спеціального обладнання, що дає змогу уникнути ушкодження листків.

Доцільним є внесення сірки – сульфату амонію (30–50 кг туків/га) або сульфату магнію (10–20 кг туків/га). При внесенні карбаміду позакоренево, у тому числі й з інгібітором уреази, робочі розчини можуть містити 8–10% туків.

Третe пiдживлення азотом в амiднiй формi проводять у перiод вiд початку фази колосiння до наливу зерна
Третe пiдживлення азотом в амiднiй формi проводять у перiод вiд початку фази колосiння до наливу зерна

ІІІ ПІДЖИВЛЕННЯ

З метою підвищення якості врожаю посівів цінних і сильних сортів пшениці проводять третє позакореневе підживлення азотом в амідній формі (карбамід з інгібітором уреази чи суміші карбаміду зі спеціалізованими комплексними добривами) у період від початку фази колосіння до наливу зерна. Підживлення доцільно проводити одночасно із обробкою фунгіцидами.

При внесенні карбаміду, у тому числі й з інгібітором уреази, робочі розчини можуть містити до 3–5% туків. За оптимальних умов (достатня волога, температура нижче +20оС, вечірні години) концентрацію розчину може бути підвищено. Дозу добрив у підживлення уточнюють залежно від забезпечення посіву вологою.

Конкретний вибір добрива серед численних пропозицій на ринку України зумовлений компенсуванням нестачі доступних елементів у ґрунті. При цьому слід визначити обмеження доз застосування одно- та двокомпонентних добрив у позакореневе внесення, перевищення яких може призвести до ушкоджень посівів (табл. 3).

Таблиця 3. Дози застосування добрив у позакореневе підживлення (за витрати води 300 л/га)При внесенні наведених у таблиці добрив одночасно із пестицидами, насамперед у препаративних формах концентратів емульсій і концентратів суспензій, найвищі вказані дози добрив знижують вдвічі-втричі.

При виборі форм добрив із мікроелементами доцільно використовувати як мідні добрива препарати гідроксиду міді; добрива з цинком, марганцем і залізом – сульфати; добрива із вмістом бору – поліборат калію, тетраборат натрію та борну кислоту. Доцільним є позакореневе застосування на посівах зернових колосових культур кальцію азотнокислого (кальциніту) та магнію азотнокислого.

Примітка. Загальним обмеженням застосування низки необхідних для рослин катіонів (магній, кальцій, марганець, мідь, цинк та залізо) є несумісність з гербіцидами – похідними феноксіоцтової (препарати 2,4-Д) та бензойної кислот (Банвел, Дикамба). Також слід уникати одночасного застосування складних робочих розчинів азотних добрив з фосфорорганічними інсектицидами та іншими агрохімікатами.

Сьогодні у технологіях вирощування високопродуктивних сортів вартість мінеральних добрив уже зрівнялася або перевищує вартість енерговитрат. Тому для підвищення віддачі від мінеральних добрив поряд із ретельним збалансуванням систем живлення за елементами необхідно вносити органічні добрива і особливу увагу приділяти вирощуванню та заробці сидератів – бобових і хрестоцвітих культур, соломи й інших рослинних решток. Дози добрив слід визначати відповідно до запланованої врожайності та ґрунтових умов і погодних особливостей вегетаційного сезону.

Загалом система живлення високопродуктивних сортів озимої пшениці складається із багатьох етапів, значна кількість яких інтегрована у системи захисту посівів. Останні також є важливою складовою отримання високих урожаїв зернових культур, особливо пшениці, оскільки бур’яни, шкідники та хвороби за їх надмірного розвитку призводять до значних втрат врожайності.

В наступному номері журналу «Агроном» ми більш детально розглянемо питання контролю бур’янів і хвороб у поєднанні з елементами живлення зернових колосових культур.

Л. М. Михальська, канд. біол. наук, ст. наук. співр.; В. В. Швартау, д-р біол. наук, член-кор. НАНУ, професор, Інститут фізіології рослин і генетики НАН України

Опубліковано в журналі “Агроном”, 2019

Найсвіжіші матеріали читайте в журналі «Агроном». Слідкуйте за головними агрономічними новинами на нашій сторінці у Facebook та каналі в Telegram