Останніми роками посівні площі під соняшником в Україні збільшуються, що зумовлено перспективністю та високою рентабельністю цієї культури. Ринок підштовхує фермера до складних і не завжди обміркованих кроків, спонукаючи до нарощування виробництва соняшнику за рахунок реорганізації своїх земель, збільшення частки цієї культури у структурі сівозміни. Відтак менш рентабельні культури вибувають із сівозміни або навіть гірше – соняшник у невеликих фермерських господарствах вирощують як монокультуру. Здебільшого така картина спостерігається у центральних, південних та східних областях України. Фермери радо діляться успішними результатами урожайного року, досвідом вирощування, розповідають про сприятливі погодні умови, вдалий вибір гібрида, який не підвів. Але таке виробництво насамперед спричиняє поступове зниження продуктивності вирощування соняшнику за рахунок втрати природньої родючості ґрунтів, ґрунтовтоми із накопиченням шкідливих речовин, виділеними рослинами впродовж вегетації. Монотонне виробництво також порушує усі принципи науково обґрунтованого чергування культур у часі та просторі, суперечить засадам ефективного землеробства і, відповідно, зменшує прибуток.
Читати по темі: Продуктивність і водоспоживання соняшнику залежно від місця в сівозміні та обробітку ґрунту
Надалі порушення сівозміни зумовлює низку проблем, які доводиться вирішувати. Оскільки соняшник через втрати при збиранні восени проростає на полі падалицею наступного року, першочерговим завданням для аграріїв є ефективне її знищення у культурному посіві. У свою чергу, це ставить фермера перед вибором ефективних препаратів та заходів боротьби із падалицею. Наступною проблемою є вибір оптимальної послідовності вирощування спеціалізованих гібридів соняшнику (класичних, стійких до імідазолінонів, до сульфонілсечовин) на одному полі впродовж 3–5 років. Адже неправильно запланована послідовність такого вирощування гібридів рік за роком не тільки призводить до погіршення фітосанітарного стану ґрунту, а й збільшує кількість падалиці, у тому числі стійкої до ефективних гербіцидів. Потребує уваги і решта проблем, як-от ефективна боротьба зі шкідливими організмами, ослаблення пестицидного навантаження на ґрунт, пошук нових препаратів для знищення окремих стійких видів бур’янів, акумуляція шкідливих речовин внаслідок циклічної вегетації одного і того ж виду культури тощо.
Щоб більш детально вивчити і оцінити можливі ризики та негативні наслідки від щорічного повернення соняшнику на своє місце, у Полі знань було закладено ділянки наукових спостережень за рослинами, які вирощували із порушенням принципу чергування – соняшник по соняшнику.
Основним завданням було визначення реакції спеціалізованих гібридів соняшнику на своїх же попередників: класичного гібрида; гібрида, стійкого до імідазолінонів, а також після допустимих попередників – сої та кукурудзи (табл. 1).
РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ
У процесі наукової роботи з’ясувалося, що гібриди соняшнику Тор, Авалон, Старк і Пегас проявили позитивну динаміку росту та розвитку. Їхні фізіологічні параметри: висота рослин, діаметр кошика та облистяність рослин були в нормі після попередників – сої та кукурудзи. При цьому відсутність падалиці у посівах давала змогу здійснювати ефективний догляд за посівами. Водночас посіви соняшнику Тор і Старк за повторного вирощування їх після ІМІ соняшнику розвивались неоднорідно разом із наявною падалицею до стадії «зірочка». Надалі в таких посівах спостерігалися ознаки біологічної конкуренції: різна висота рослин, тонке стебло, відставання у рості та розвитку, низький показник облистяності, неоднорідність і затримка цвітіння, неповністю розвинений та налитий кошик. Варіанти із гібридами Тор, Авалон, Старк, Пегас, висіяними після класичного соняшнику, мали кращий стан посівів. У варіантах із Тор і Старк завдяки відповідному гербіциду із діючою речовиною трибенурон-метил вдалося знищити значну частку класичної падалиці після класичного соняшнику. У варіанті з гібридом Пегас завдяки застосуванню відповідного гербіциду із діючими речовинами імазамокс та імазапір вдалося отримати чистий від класичної падалиці та бур’янів посів.
У результаті проведеного експерименту виявилося, що урожайність гібридів Тор і Старк була найвищою (відповідно 3,15 і 3,89 т/га) після кукурудзи, тоді як за вирощування після класичного соняшнику була нижчою на 17 та 32%. Після розміщення цих гібридів після соняшнику ІМІ було отримано на 49% менший урожай, ніж із кращим попередником у досліді.
Вирощування класичного стійкого до вовчка гібрида Авалон виявилося більш вдалим після кукурудзи (4,3 т/га), ніж після сої (3,41т/га). А через відсутність препаратів для контролю падалиці у класичному посіві Авалона показник урожайності (3,63 т/га) було отримано завдяки штучному, ручному видаленню небажаних рослин.
Вирощування гібрида ІМІ Пегас було ефективним після попередників кукурудзи та сої (3,99; 3,44 т/га), тоді як у варіанті після класичного соняшнику урожайність зменшувалась на 20% (табл. 2).
Отже, під час проведених експериментів було визначено, що вирощування соняшнику після соняшнику призводило до зниження показників урожайності у повторних посівах на 17, 32 та 49% для гібридів для технології захисту Сумо. Гібрид соняшнику для технології Клеарфілд може втрачати в урожайності до 20% при вирощуванні після класичного соняшнику. Таким чином, вирощування соняшнику після соняшнику не може повною мірою може забезпечити високу та стабільну його урожайність.
Олександр Корецький, кандидат с.-г. наук, директор «Поле Знань»
Опубліковано в журналі “Агроном”, 2023
