Технологічні аспекти системи удобрення сої

Соя є однією з найбільш вимогливих культур щодо формування ефективної системи удобрення. Досягнення високої врожайності та економічної ефективності її вирощування значною мірою залежить від раціонального застосування макро- і мікроелементів, а також від дотримання ключових агрономічних принципів.

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ УДОБРЕННЯ СОЇ

Одним із базових підходів до ефективного використання добрив є дотримання правила «4-х П», яке передбачає:

• правильний час внесення;
• правильний спосіб застосування;
• правильний вибір добрива;
• правильну норму внесення.

Реалізація цього підходу дає змогу максимально підвищити коефіцієнт використання поживних речовин і зменшити непродуктивні втрати.

СВІТОВИЙ ДОСВІД ДОСЯГНЕННЯ ВИСОКОЇ ВРОЖАЙНОСТІ

У 2024 році було зафіксовано світовий рекорд урожайності сої на рівні 14,6 т/га, що супроводжувався високою економічною ефективністю виробництва. Аналіз технологічних підходів, застосованих для досягнення цього результату, дає можливість виділити такі ключові елементи:

• проведення комплексного агрохімічного аналізу ґрунту;
• використання закону мінімуму, згідно з яким рівень урожайності визначається найбільш лімітуючим елементом живлення;
• проведення обробок виключно за оптимального фізіологічного стану рослин (відсутність стресових факторів);
• початок технологічного планування ще до висіву культури;
• поєднання застосування основних (NPK) та мікроелементів;
• ефективний фітосанітарний контроль, що забезпечує збереження асиміляційної поверхні листка;
• критична роль фаз R1 та R3, у яких необхідно забезпечити оптимальний рівень живлення та фізіологічного стану рослин;
• використання позакореневих підживлень із застосуванням як однокомпонентних, так і комплексних мікродобрив, а також біопрепаратів;
• проведення діагностики рослин для коригування системи живлення;
• застосування фертигації упродовж вегетаційного періоду;
• інтеграція органічного удобрення (пташиний послід) і покривних культур, що сприяє мобілізації поживних речовин та активізації ґрунтової мікробіоти.

ПОТРЕБА СОЇ В ЕЛЕМЕНТАХ ЖИВЛЕННЯ

Для формування 100 кг насіння сої рослини засвоюють у серед­ньому:

• 7,5–9,0 кг азоту;
• 2,5–4,0 кг фосфору;
• 2,5–3,5 кг калію;
• 1,0 кг магнію;
• 2,0 кг кальцію;
• 0,4 кг сірки.

Особливістю культури є здатність забезпечувати власні потреби в азоті за рахунок симбіотичної азотфіксації. За умови ефективної інокуляції насіння бульбочковими бактеріями потреба у внесенні мінерального азоту значною мірою відпадає.

СИСТЕМА УДОБРЕННЯ СОЇ

Формування ефективної системи удобрення передбачає поєднання органічних і мінеральних джерел живлення. Для отримання високих урожаїв рекомендовано:

• внесення органічних добрив (гній) у нормі 20–40 т/га;
• застосування фосфорно-калійних добрив у дозах P60–90 K45–60.

Фосфорно- калійні добрива доцільно вносити під передпосівну культивацію. Органічні добрива на легких ґрунтах вносять навесні, на важких (чорноземах) — восени під основний обробіток ґрунту.

Важливим елементом сучасних технологій є використання покривних культур (сидератів), які покращують агрофізичні властивості ґрунту та підвищують доступність елементів живлення.

Позитивний ефект забезпечує також локальне внесення добрив у міжряддя, зокрема, рідких органічних добрив.

ОСОБЛИВОСТІ СУМІСНОГО ЗАСТОСУВАННЯ З ГЛІФОСАТОМ

Питання сумісності гліфосату з позакореневими підживленнями є дискусійним. Більшість наукових джерел вказує на небажаність їх одночасного застосування через можливе зниження ефективності препаратів.

Гліфосат рекомендується застосовувати:

• після появи сходів культури;
• до фази повного цвітіння (R2);
• з урахуванням регламентів виробника препарату.

Водночас окремі дослідження демонструють позитивні результати сумісного внесення з мікродобривами, що може забезпечувати приріст урожайності. Наприклад, застосування 3 л/га добрива Яравіта Глітрел MnP, змішаного з гліфосатом, дало приріст врожайності на рівні 18% порівняно з контролем (Yara). Однак такі підходи потребують додаткового обґрунтування і мають застосовуватися з обережністю.

Загалом доцільніше проводити позакореневі підживлення під час наступних обробок у бакових сумішах із засобами захисту рослин.

ПОЗАКОРЕНЕВЕ ПІДЖИВЛЕННЯ: ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ

Передпосівна обробка насіння молібденовими препаратами сприяє активному формуванню бульбочкових бактерій.

На ранніх етапах вегетації, за достатнього розвитку листкової поверхні, можливе проведення позакореневих підживлень хелатними формами мікроелементів або карбамідом. Ефективними є також бакові суміші карбаміду з гуматами.

Читати по темі: Вплив ґрунтових і післясходових гербіцидів на забур’яненість сої

Водночас на ґрунтах із високим умістом гумусу застосувати гумати недоцільно.

КЛЮЧОВІ ТЕХНОЛОГІЧНІ ОБМЕЖЕННЯ:

• внесення мінерального азоту не рекомендується за ефективної інокуляції;
• наявність доступного азоту в ґрунті пригнічує розвиток симбіотичної азотфіксації;
• застосування карбаміду доцільне лише за підтвердженого дефіциту азоту;
• змішування листкових добрив із гербіцидами є небажаним;
• використання сурфактантів потребує коригування норм добрив;
• допускається сумісне застосування з інсектицидами, фунгіцидами та акарицидами.

КРИТИЧНІ ПЕРІОДИ ПІДЖИВЛЕННЯ:

• У період масової бутонізації разом із комплексним мікродобривом для бобових, бором, молібденом та інсектицидом (фунгіцидом) доцільно додати 3–4 кг/га карбаміду (на 200–300 л води). Це сприяє формуванню зав’язі бобів і може забезпечити додатково 15–25% квіток. За умови доброго розвитку бульбочок азот не вносять.
• На етапі формування бобів застосовують 1–2 л/га гумату разом із хелатними добривами або 3–4 кг/га карбаміду (на 200–300 л води), за потреби — з додаванням інсектициду (фунгіциду). За добре розвиненої бульбочкової системи внесення азоту не проводять.

Слід пам’ятати, що при вирощуванні сої потрібно обов’язково зробити аналіз ґрунту та перевірити наявність бульбочок до планування внесення добрив

ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ УДОБРЕННЯ

Ефективність позакореневих підживлень значною мірою залежить від фізіологічного стану рослин. За наявності стресових чинників їх застосування, як правило, економічно недоцільне.

За даними досліджень (University of Wisconsin):

• ранні підживлення рідко забезпечують економічний ефект;
• ефективність залежить від ґрунтових умов і забезпеченості елементами живлення;
• багаторазове внесення мікроелементів часто є більш результативним.

При прийнятті рішення щодо доцільності підживлення необхідно брати до уваги фазу розвитку культури, ринкову кон’юнктуру та витрати на проведення технологічних операцій.

Вартість одного позакореневого підживлення в середньому становить 25–40 дол./га. Водночас використання наземної техніки може спричиняти механічні пошкодження посівів і зниження врожайності на 3–5% після фази R1.

Олексій Орлов, канд. с.-г. Наук

Опубліковано в журналі “Агроном”, 2026