Як господарству з півдня вдається впоратися з посухою та складними кліматичними викликами
СВК «Родина» займає землі в Одеській області, в посушливому регіоні на півдні України. В цілому господарство має в обробітку 9200 га землі. Переважно це чорноземи, але на схилах трапляються суглинки та солонці. Якщо рік дощовий, то в низинах може стояти вода.
ДОСЬЄ
Назва: СВК «Родина»
Місцезнаходження: Одеська область
Спеціалізація: вирощування озимої пшениці, озимого ячменю, озимого ріпаку, соняшнику, кукурудзи, озимого та ярого гороху, льону олійного, баштанних культур
Площа земель: 9200 га
У непростих природних умовах тут покладаються не лише на технології, а й на розуміння властивостей місцевих ґрунтів та адаптацію до змін клімату. І саме це дає змогу «Родині» залишатися конкурентоспроможній і отримувати потрібні результати. Як ми згодом переконались, у цьому господарстві працюють ті, кого можна сміливо назвати «людьми поля», – досвідчені аграрії, які щодня стикаються із примхами погоди і вміють реагувати на її виклики.
Ідея працювати в аграрній сфері зародилася у Віталія Мандриченка ще в дитинстві, адже виріс він у селі й сільське господарство було невід’ємною частиною його життя. Після закінчення школи хлопець вступив до Одеського сільськогосподарського інституту. Навчання у цьому закладі лише зміцнило бажання працювати за фахом, адже все, що пов’язано з сільським господарством, дійсно викликало у нього захоплення.
– З 1997 року працюю у сільському господарстві в рідному селі. Спочатку чотири роки обіймав посаду бригадного агронома, а у 2001-му став головним агрономом місцевого сільгосппідприємства, де пропрацював на цій посаді 17 років. У 2018 році я очолив СВК «Родина», – згадує Віталій Мандриченко.
СВК «Родина» – господарство повного циклу, де працюють близько 130 людей. Крім рослинництва, розвивають і напрям тваринництва, поки що у невеликих масштабах. Наразі утримують свиней і овець.
У господарстві активно розвивається напрям переробки. Тут із власного зерна виготовляють борошно, висівки та крупи. Працює млин, що може переробити до 7 т пшениці за добу.
Окрім переробки, господарство має власну пекарню, де п’ять разів на тиждень випікають хліб – близько 360 хлібин за день. Реалізовують продукцію переважно в межах села. Колись, на початку роботи пекарні, тут виробляли до 1,5 тис. одиниць хлібобулочної продукції на добу – було більше людей і відтак існував великий попит. З початком війни попит на продукцію впав майже в п’ять разів.
2021 рік був надзвичайно продуктивним для господарства – уклали багато прямих форвардних контрактів як із європейськими країнами, так і з Китаєм, зокрема, щодо ячменю та ріпаку. Ціни були вигідними, а показники ефективності – високими. Однак уже з 2022 року почала відчуватися криза.
Перший рік російсько-української війни видався досить складним у плані збуту врожаю, який на той час зібрали щедрий, – бувало, що місяцями не вдавалося нічого продати, елеватори не працювали. Транспорт був дорогий, адже продукція перевозилась автомобільними шляхами. Усе буквально зупинилося, допоки не були підписані зернові угоди. Відкриття портів стало для господарства великим полегшенням.
– Сьогодні вся надія на те, що Європа не покаже, як вона сильно «дбає» про свого фермера, і не створить нам проблем із цінами. Конкурувати на ринку, маючи 2–2,5 т/га, фактично немає сенсу, особливо з огляду на те, що 3–4 області України стабільно збирають по 9 т/га з 2020 року, – розповідає Віталій Мандриченко.
Найбільші площі в господарстві, а саме 50%, відведено під озиму пшеницю (3344 га) та озимий ячмінь (1200 га). Інші 50% розділені між озимим ріпаком (2000 га), соняшником (1400 га), кукурудзою (102,5 га з демоділянками), озимим (630 га) і ярим горохом (300 га) та льоном олійним (76 га). Ще 13,5 га займають баштанні – сіють їх для власних потреб, на богарі.
– Ми ділимо наші площі приблизно навпіл: 50% під зернові, 50% під технічні та бобові, щоб уникнути повторного вирощування одних і тих самих культур на одному полі, – каже пан Віталій.
Зміна клімату, звісно, суттєво впливає на роботу господарства. Тому поступово переходять на більш посухостійкі культури, які не потребують великої кількості вологи. Обирають саме ті сорти й гібриди, які краще пристосовані до місцевих умов господарювання.
Читати по темі: Олександр Овсяник: з нішевими культурами модель «виростив – продав» не працює
– До 60% майбутнього врожаю ячменю ми в цьому сезоні втратили через мінливі погодні умови. Не стільки посуха, як три хвилі морозу завдали непоправної шкоди посівам. Саратський, Білгород-Дністровський райони сильно постраждали, морози сягали до –8°С. Ми взагалі очікували, що буде ще гірше, на полях озимини могла бути білоколосиця. Якби після морозів одразу пройшли дощі, ситуація була б кращою. Врожайність очікували до 6 т/га, але отримали вдвічі менше. Вихід посівів із зими був прекрасний, проте три тижні заморозків кардинально змінили ситуацію на полі. Це були непоправні зміни, тому що рослини почали боротися за своє існування, щоб дати хоча б якийсь урожай. Немає основного великого колосу, немає продуктивних стебел, – розповідає Віталій Мандриченко.
Цього року господарство стикнулося не просто з весняними заморозками, а зі справжніми морозами: температура на початку квітня опускалася до –8°С, 11 квітня становила –7,5°С, а з 12 по 14 квітня – до –5°С. Після цього, з 15 квітня, температура трохи піднялася – до –1 чи 0°С. Проте вже наприкінці місяця – з 29 квітня до 2 травня – прийшла друга хвиля похолодання, коли знову трималося близько 0°С. Саме це друге похолодання, як не дивно, завдало більшої шкоди посівам, ніж перше.
У цьому році погода демонструє свої примхи. Скільки працюю, за 28 років таких гарних весняних посівів, як цього року, ще не бачив. Але в травні все змінилося. Давно такого не було, щоб наприкінці травня фермери в Одеській обл. стояли на полі в куртках. Приморозки є звичним явищем, але весняні морози – це зовсім інше, адже їхні наслідки для посівів значно страшніші, – ділиться думками Віталій Мандриченко.
З огляду на такі погодні умови цього сезону великі ставки на озимі зернові ми не робили. Значно більше очікувань було щодо врожаю ріпаку, соняшнику та гороху. Саме ці культури принесли виручку на рівні 35–40 тис. грн із гектара. Весняні дощі були продуктивними для соняшнику та гороху.
Про головного агронома СВК «Родина» Василя Небогу можна сказати, що він – один зі справжніх старожилів господарства, людина, яка присвятила все своє життя аграрній сфері. У сільському господарстві Василь із дитинства – ще з 9-го класу працював помічником комбайнера. Після служби в армії вступив на аграрний факультет, а після завершення навчання почав працювати за фахом. З 1998 року він працює в СВК «Родина».
– Чому обрав саме цю професію? Природу дуже люблю. Мрія з дитинства була стати лісником, проте в регіоні з лісами, як бачите, проблема. Що мені подобається в моїй роботі, то це те, що ти постійно на природі, ти як художник. Я кажу своїм агрономам: беріть фарби і «намалюйте» мені 7 т/га. Адже агроном – це свого роду художник, це творче поєднання мистецтва і науки. У цій професії немає такої точності, як в механіці, тут можна фантазувати, експериментувати. Я все життя практикую експерименти, без цього у моїй професії ніяк не обійтися, – розповідає Василь Небога.
Завдяки постійним експериментам і творчому підходу до роботи аграрій поступово відбирає найоптимальніші рішення, які дають стабільні результати, водночас відмовляючись від тих, що не дають ефекту. До прикладу: на полях господарства застосовують різні технології обробітку ґрунту – від No-till і Strip-till до класичної оранки. Проте від No-till поки що не у захваті.
– Ця технологія хороша, але перейти на неї одразу не вийде, до неї потрібно підготуватися. Ґрунт має бути «заряджений» добривами на глибину, а не тільки по поверхні. Щоб технологія спрацювала, необхідно щонайменше п’ять років підживлювати землю, накопичити достатню кількість пожнивних решток – і вже потім переходити на No-till. А ми просто залишили стерню, внесли гліфосат. Унаслідок таких експериментів у 2019 році мусили витратити 32 т приманки, щоб подолати нашестя мишей. З усіх технологій найбільше мені подобається Strip-till, вона показує кращі результати. Цього року було дуже багато буревіїв, спостерігаємо вивітрювання ґрунту на полях, також присутня ерозія. Щоб подолати ці негативні явища й не втрачати ґрунти, найімовірніше, будемо відмовлятися від оранки та переходити на Strip-till.
Сидерати також пробували сіяти, але вже бачу, що ця технологія не зовсім для наших умов. Хоча навіть цього року знову будемо експериментувати: маємо на пробу сидерати на 2 га – суміш різних трав. За словами колег, така суміш може накопичувати до 80 кг азоту, а також збагачує ґрунт фосфором і калієм, головне, щоб вистачило вологи, – говорить пан Василь.
Утримати продуктивну вологу – це завдання номер один для господарства, адже від цього залежатиме стратегія надалі.
У господарстві регулярно проводять аналіз ґрунтів. Наприкінці березня цього року перевіряли наявність вологи в метровому шарі, відбираючи проби кожних 10 см. Аналіз проводили у власній лабораторії. Результати виявилися різними, залежно від попередника, типу обробітку та фази розвитку рослини. Наприклад, на полі з ячменем було 73 мм продуктивної вологи – за словами агронома, дуже добрий показник для цього регіону. Озима пшениця – 63,5 мм і 59,7 мм на різних полях; під соняшником – 77 мм і 126,9 мм тощо. Загалом рівень вологи нижчий за середній: зазвичай після зими мають понад 100 мм продуктивної вологи. Минула зима була малосніжною, у лютому випало мало опадів, а деякі поля взагалі залишалися без снігового покриву.
На рівень продуктивної вологи впливає багато чинників. У господарстві застосовують власні підходи для збереження навіть мінімальних її запасів у ґрунті. Основним інструментом управління вологою є зменшення норми висіву.
Минула осінь була досить посушливою, і в багатьох регіонах країни запаси продуктивної вологи виявилися вкрай низькими. Подекуди озима пшениця взагалі не зійшла, зокрема, на деяких полях Дніпропетровщини. Додалася ще суха, безсніжна зима. На Одещині ж складна ситуація з вологою вже стала типовим явищем.
– Пари ми вже давно не тримаємо, адже це економічно невигідно. З кожним роком я дедалі більше переконуюся, що норми висіву треба зменшувати. На наступний рік плануємо на пшениці та ячменю зменшувати норми висіву до 1,5–2 млн
нас./га, соняшнику – 30–35 тис. нас./га, кукурудзи – 35–40 тис. нас./га. Що ж до гороху, впевнилися, що для нашого регіону 800 тис. нас./га – це найбільш оптимальна норма висіву. Ми маємо посіви гороху з нормою 1–1,1 млн нас./га, а також 700 тис. нас./га, що випадково посіяли через помилку агронома. Спочатку були шоковані такою помилкою, а тепер помічаємо, що результат того вартий, посіви на сьогодні мають набагато кращий вигляд, аніж з більшою нормою, – розказує агроном.
Збільшення ширини міжрядь зернових та зменшення норми висіву в господарстві вважають виправданим агроприйомом, який показує позитивні результати.
– Одного разу, у 2020 році, ми посіяли пшеницю через рядок, міжряддя становило 40 см. Скажу відверто, ми навіть експериментували з міжряддям до 70 см. Якось посіяли ячмінь (один із гібридів компанії «Сингента») з нормою висіву 28 кг/га, і в результаті отримали врожай на рівні 3,2 т/га, – ділиться практикою Василь Небога.
Іноді, щоб дістатися до продуктивної вологи, потрібно сіяти на більшу глибину, втім, без надмірних експериментів і ризиків.
– Так, ми сіяли пшеницю з міжряддям 35 см посівним комплексом Horsch Focus. Глибина посіву сягала 8 см, враховуючи, що техніка знімала 5 см сухого ґрунту, сіяли на глибину 3 см. Тут уже не дивилися, чи буде дощ, чи ні, якщо на глибині 10 см є волога, ми знімаємо 5 см верхнього шару ґрунту і сіємо. Часто бувало таке, що поряд фермери не сіють, бо немає вологи, а у нас уже сходи є, – розповідає наш співрозмовник.
Проте, зазначає агроном, коли приходять терміни сівби пшениці та ячменю і якщо вологи недостатньо, то краще не сіяти і почекати або дощу, або щоб ґрунт повністю висох, бо інакше насіння просто перетрухне за таких умов. Було на практиці, що сіяли в повністю сухий ґрунт і чекали дощу.
Агроном – це свого роду художник, це творче поєднання мистецтва і науки. У цій професії немає такої точності, як у механіці, тут можна фантазувати, експериментувати. Я все життя практикую експерименти, без цього у моїй професії ніяк не обійтися
Щодо захисту Василь Небога зауважує, насамперед якісний захист озимих зернових базується на якісному протруйнику. Якщо гарний протруйник – це вже на 50% успішний захист посівів.
– Останніх 5 років ми застосовуємо протруйники компанії «Сингента». Використовуємо на полях Вайбранс® Інтеграл 235 FS. Для обробки насіння замовляємо мобільний протруювальний комплекс від компанії «Сингента». Ще жодного разу препарат не підвів, просто треба застосовувати в межах норми, не економити на мінімальному внесенні, – пояснює пан Василь.
Протруювання насіння – це кропіткий процес, робота з пестицидами, не кожен працівник погодиться виконати такий обсяг роботи.
– Замовляючи мобільний протруювальний комплекс, ми отримуємо низку переваг. По-перше, ми захищаємо своїх працівників, адже все автоматизовано. По-друге, машина якісно очищає насіння і наносить протруйник на зерно, калібрує. На виході маємо якісне насіння, готове до посіву. На сьогодні ми не маємо можливості самостійно виконати таку агрооперацію. Обов’язково рекомендуватиму систему протруювання колегам-аграріям, адже вона зручна та якісна, – говорить наш співрозмовник.
У програмі захисту посівів озимих зернових в господарстві також застосовують Пріма™ Форте. Головне – вносити препарат вчасно: до виходу рослин у трубку, і тоді він продемонструє свою максимальну ефективність.
З осені на полях обов’язково проводять обробку рістрегуляторами. Із фунгіцидів минулого року застосовували Елатус® Ріа, Дербі® та Альто® Супер – переважно на пшениці.
– Препарат Міравіс® кілька років поспіль використовували на ячмені, який вирощували після соняшнику. Поряд для порівняння був посіяний ячмінь, оброблений кількома препаратами іншої компанії-оригінатора. У підсумку Міравіс® показав себе краще – саме на цих посівах був найвагоміший ефект, – ділиться аграрій.
Щодо посівів озимого ріпаку, то його без вологи не проводять. Сівбу цієї культури розпочали наприкінці серпня, одразу після дощу. Посіви тривали до 15 вересня. Завдяки кільком вчасним і якісним дощам рослини отримали добрий старт, а через теплу зиму вегетація тривала до середини грудня. Культури зайшли в зиму добре розкущеними.
На кінець травня стручки ріпаку були повністю запилені, що вважається ознакою доброго врожаю. Загалом цього року ріпак у господарстві мав дуже добрий вигляд. Перше похолодання ріпак переніс відносно добре, адже на той момент рослини лише почали стрілкування. Ознакою впливу морозів є тріснуте стебло – саме так ріпак реагує на заморозки. Згодом пошкоджене місце заростає.
– Хороший ріпак зазвичай характеризується активним утворенням бічних гілок – чим їх більше, тим кращий потенціал урожайності. Існує навіть технологія, за якою центральну гілку зрізають, щоб стимулювати ріст бічних пагонів. Ми таку практику поки не застосовували, – розповідає агроном господарства.
Найперший шкідник, що почав атакувати сходи ріпаку, – прихованохоботник. Ранньою весною, щойно температура сягає +8°С, шкідник летить на ріпак. Для цього в господарстві ставлять на полях спеціальні жовті пастки та спостерігають. Коли налічується 5–7 особин шкідника, проводять обприскування.
У період бутонізації на посівах з’являються основні шкідники: оленка волохата, ріпаковий квіткоїд, насіннєвий прихованохоботник і капустяний комарик.
Надзвичайно шкодить ріпаку капустяна міль. Особливість шкідника полягає в тому, що вплинути на його популяцію можна лише в дуже короткі терміни. Коли з’являється молода особина, вона проявляє досить сильну стійкість до препаратів, за словами агронома, навіть фосфорорганічні препарати не завжди спрацьовують.
– Це дуже страшний шкідник на ріпаку, його практично жоден препарат не бере. Коли ми вперше зіткнулися з капустяною міллю, я був шокований її здатністю швидко знищувати посіви культури. Раніше я спостерігав таку ситуацію, коли шкідник міг за три дні винищити 300 га посівів ріпаку. Ми вносили фосфорорганіку, брали три дози препарату на основі діючих речовин циперметрин та хлорпірифос, 2 дози піретроїду, робили таку бакову суміш, обробляли, а наступного дня приїжджаємо на поля – шкідника неначе стало ще більше. Втім, колеги-агрономи порадили нам препарат Ампліго®, і зараз ми не маємо проблем зі шкідником, – задоволений Василь Небога.
Соняшник у господарстві сіють, орієнтуючись на наявність вологи в ґрунті. Зазвичай посів починають у квітні, який триває до середини червня.
– З досвіду помітили, що найкращий час для посіву соняшнику в нашому регіоні – з 20 квітня по 25 травня. Ранній посів, наприклад у березні, часто потрапляє під заморозки. Деякі місцеві фермери починають сіяти відразу після того, як зійшов сніг. Але тоді соняшник може не сходити місяць, і згодом виникають проблеми зі шкідниками та хворобами. Ми ж чекаємо, коли ґрунт достатньо прогріється і буде волога. За сприятливих умов соняшник сходить уже за тиждень, – зазначає пан Василь.
В цьому році в господарстві посіяли кілька гібридів, зокрема, два гібриди соняшнику компанії «Сингента» – СИ Барбаті та Сузука HTS. Гібрид Сузука HTS цього року посіяли вперше, але на нього покладають великі надії, оскільки, за відгуками, він має значний потенціал. А от СИ Барбаті тут вирощують уже багато років. Гібрид добре переносить посуху, має високий вміст олії та стабільно дає гарні врожаї.
Для соняшнику застосовують різні технології, але серед основних Clearfield®, адже в регіоні виявлені всі раси вовчка. Цей паразит дуже живучий, і без ефективного захисту посіви просто приречені. Соняшник повертають на те саме поле не частіше ніж раз на 8 років, але навіть за такої практики вовчок усе одно спостерігається у посівах.
Для захисту посівів соняшнику в господарстві зазвичай використовують фунгіцид Амістар® Голд. Від шкідників – Ампліго® і не лише на соняшнику, а й на кукурудзі, а найбільше, як уже зазначалося, на ріпаку. Як зауважує головний агроном, результати його дії справді дуже хороші.
Загалом у господарстві керуються незмінним правилом: у виборі більшості препаратів віддають перевагу лише оригінальним продуктам, адже якість – на першому місці.
– Моя посада зобов’язує мене обирати лише якісні продукти та ефективно застосовувати їх у полі. З компанією «Сингента» ми співпрацюємо з 2018 року. Вони пропонують нам різні програми: захист рослин, якісне насіння, лабораторні дослідження, програми кредитування тощо. Сьогодні на нашому підприємстві встановлена метеостанція від компанії «Сингента», а також ми успішно користуємося програмою Cropwise®. У майбутньому плануємо встановити стаціонарну очисну машину та машину для протруювання насіння. Коли працюєш з якісними продуктами, з’являється впевненість у результаті, незалежно від того, як впливатимуть погодні умови, – підсумовує Василь Небога.
Коли бачиш таку самовіддану працю та щиру любов до своєї землі, відчуваєш упевненість у майбутньому та гордість від того, що ти є частиною великого і працьовитого народу.
Опубліковано в журналі “Агроном”, 2025
