Сьогодні у нашій традиційній рубриці «Гість номера» – людина, чиє ім’я стало синонімом успіху українського часниківництва на світовій арені, селекціонер, власник авторських прав на легендарний сорт часнику «Любаша» – Іван Іванович Захаренко.
Сам він каже, що свій сорт він «знайшов», бо вивести селекційно цю культуру неможливо, в часнику немає гібридних форм. Сталося це на родючих теплих землях лівобережного Запоріжжя, біля Молочанська. Після випробувань сорту на Донецькій дослідній станції та реєстрації у 2008 році Українським інститутом експертизи сортів рослин розпочалася переможна хода «Любаші» країнами й континентами. Нею захоплювалися. Її розмножували. Її підробляли. Всяке було. А потім почалася Велика війна. Іван Захаренко, зрозумівши, що не зможе жити в окупації, і прихопивши лише документи на свою «Любашу», виїхав з родиною на вільну Україну. Так розпочався новий етап життя сорту і його власника: з нуля.
Сьогодні сім’я Захаренків відроджує виробництво насіння «Любаші», розширює коло партнерів, які на своїх землях беруться вирощувати справжній, генетично чистий часник, активно консультує аграріїв, які вводять цю культуру до сівозміни.
Недавно Іван Іванович побував у Іспанії, країні, яка є одним із лідерів з вирощування часнику в світі. Там зібралися його колеги й науковці з різних країн. Про що говорили? Питань було багато. Чому над часником нависла загроза виродження? Де в Україні краще займатися часниківництвом? Що треба робити, щоб не розчаруватися в культурі й отримати прибутки? Чому литовці, купивши насіння «Любаші», отримують до 20 тонн з га, а українці балансують на рівні 5–8 тонн? Які помилки роблять початківці? Про все це Іван Захаренко розповів у великому інтерв’ю журналу «Агроном».
ГЕОГРАФІЯ СТІЙКОСТІ: РОЗВИТОК В УМОВАХ ВІЙНИ
«Агроном»: Іване Івановичу, попри складні часи, ми бачимо, що інтерес до часнику в Україні зберігається. Як змінилася структура вашого виробництва за останній рік? Чи збільшили ви площі під часником?
Іван Захаренко: Ми не зупинилися. Навпаки, збільшили площі, причому навіть суттєвіше, ніж планували. На сьогодні під «чистою» «Любашею», яку ми вирощуємо власними силами на Хмельниччині, понад 10 гектарів.
Якби не війна, Україна б вже мала 200–300 тонн високоякісного насіння щорічно. Технологія вирощування часнику сорту «Любаша» напрацьовувалася з 2012 року. Але нині ми не вдома і робимо не те, що треба робити, а те, що в нас виходить. Але ми стараємося, дуже стараємося.
Стратегічно важливим є розвиток партнерських відносин. Це модель, де ми не просто орендуємо землю, а супроводжуємо виробника. Наприклад, фермерське господарство, в якого ми орендуємо землю, минулого року мало 3 га часнику, а цьогоріч розширило площі до 11 га.
Загалом по Україні на сьогодні ми ведемо повний агрономічний супровід на загальній площі близько 35 гектарів. Географія виробництва високоякісного насіння нашого часнику охоплює практично всі регіони: від західних областей до півдня та півночі. Навіть на сході, де це дозволяє безпекова ситуація, люди вірять у цю культуру. Ми розуміємо, що зараз війна, що будь-яка робота – це надзусилля. Але саме зараз треба докласти максимум енергії, щоб отримати продукт класу «А».
А.: З чим ви пов’язуєте такий сплеск інтересу до часнику саме зараз, коли логістика та ресурси в дефіциті?
І. З.: Інтерес до «Любаші» був завжди, і з часом він лише зростає. Наш сорт вже давно є міжнародним стандартом. Немає жодної країни світу, де б не знали «Любашу». Нещодавно мене запрошували до Іспанії на закриту конференцію, на якій обговорювалися проблеми світового часниківництва.
В Україні теж з’явилися серйозні люди, які дуже ретельно вивчають цей бізнес. Намагаються зрозуміти його. Але вирощування часнику – не просто бізнес, це питання продовольчої безпеки в сегменті спецій та овочівництва. Люди бачать цінник на полицях, бачать рентабельність, але головне – вони бачать стабільність сорту, який витримує кліматичні гойдалки.
ГЛОБАЛЬНИЙ «ЗБІЙ МАТРИЦІ»
А.: Ви згадали про поїздку до Іспанії. Про що говорять світові лідери галузі за зачиненими дверима? Які загрози ви бачите для культури в глобальному масштабі?
І. З.: Це була надзвичайно потужна подія. Разом із Юлією Мусою, головою Асоціації виробників часнику України, ми спілкувалися із представниками 12 країн.
Головний меседж конференції: на світовому рівні починається глибока криза виробництва часнику. Бразилія, Іспанія, Франція – провідні гравці – фіксують серйозні збої. Я б назвав це «збоєм самої матриці» рослини. І це не просто мої спостереження, це підтверджують фахівці з величезним досвідом виробництва in-vitro.
Часник почав поводитися непередбачувано на генетичному рівні. Відбуваються незворотні процеси, які світова спільнота називає «генетичним інфарктом» культури. Це системні збої в самій природі рослини. Генетичний код починає «двоїти», виникають патології, які раніше вважалися епізодичними. Світ шукає «свіжу кров», і саме тут Україна зі своїм сортовим потенціалом має унікальний шанс.
А.: Який вигляд на цьому тлі має український ринок? Ми готові до ролі глобального постачальника якісного насіння?
І. З.: Теоретично – так, практично – маємо величезну внутрішню проблему. Це тотальне «бодяжництво», крадійство, контрафакт. У нас ринок просто завалений незрозумілим посадковим матеріалом. Під маркою «Любаша» продають усе: повітряну кульку, однозубку, зубок з холодильника. Після реєстрації у 2008 році нашого сорту часнику на українському ринку з’явилися нові сорти, які, по суті, просто мають іншу назву. Це хаос, у якому неможливо розібратися без спеціальних знань.
Читати по темі: Петро Кравчук: «Оптимістичний фундамент майбутнього врожаю вже закладено»
В результаті ми маємо парадокс: посадкового матеріалу нібито море, а якісного товарного часнику в Україні немає. Є невеликі партії у серпні-вересні, які швидко втрачають якість, і все – український часник закінчується. А далі заходить Китай. Хоча у Європі заведено так: спочатку купують місцевий продукт, на другому місці стоїть український часник. Бо наш часник кращий за китайський за всіма параметрами. Ми маємо навчитися тримати цю планку якості, а не гратися в «швидкі гроші» на неякісному насінні.
А.: Ви ведете активну боротьбу із продажем однозубки як масового насіння. Поясніть свою позицію.
І. З.: Однозубка – це проміжний матеріал, це «мала дитина», яка ще не набрала сили і схильна до хвороб. Коли її вирощують у промислових масштабах на продаж, часто загущують посадки. Через це насіння накопичує велику кількість вірусів і хвороб. Хочу зауважити: ті, хто в Україні у великих кількостях продає повітряну кульку (такий часник ще називають «воздушкою») чи однозубку, ніколи не мали свого товарного часнику.
Я наполягаю: повітряну кульку треба садити безпосередньо в полі на два роки, як це задумано природою. Тільки так ми зберігаємо генетичну чистоту, оскільки не втручаємося у природне життя часнику.
А.: До повітряної кульки також є агрономічні вимоги, щоб отримати хороший врожай?
І. З.: Повітряна кулька «Любаші» має бути великою (4–6 мм). Дрібну фракцію (3 мм) ми взагалі викидаємо – вона не дасть сили рослині.
На сьогодні ми завершуємо складання технологічної карти сорту і виходимо на рівень промислового виробництва супереліти. Це довгий шлях – 5 років роботи від першої кульки до сертифікованого насіння. Бізнес не хоче чекати 5 років, він хоче прибуток «на вчора». Але без системного підходу ми втратимо сорт. З цього року ми вже заклали репродукційні ділянки і виходимо на серйозні обсяги якісного насіння.
А.: Якщо сумлінний виробник хоче посіяти саме ваш, генетично правильний сорт, куди йому звертатися?
І. З.: Тільки до нас. Я нікому не давав дозволу на продаж нашого насіння.
А.: А чи є різниця в ціні між справжньою «Любашею» і контрафактом?
І. З.: Продають навіть дорожче, ніж ми. Я бачив цінники 220, 240, 260 грн/кг. Однозубку за 350.
АГРОТЕХНІЧНИЙ МАЙСТЕР-КЛАС ВІД ІВАНА ЗАХАРЕНКА
А.: Перейдемо до практичних порад. Які основні складові успішної технології вирощування часнику?
І. З.: У часнику немає другорядних речей. Але основне – це ґрунт, насіння, зрошення та терміни висадки.
1. Вибір ґрунту. Ідеальний варіант – чорнозем із високою щільністю (2,2–2,3 г/см3). Дуже перспективними є заплавні землі. Але ми вирощували і на пісках у Житомирській області, й на глині у Хмельницькій… Скрізь можна отримати результат, але за умови корекції технології, живлення та обов’язкового зрошення. Проте чорнозем – це база для класу «А».
2. Зрошення. 80% території України для професійного вирощування часнику потребують поливу. Можна ризикувати, вирощувати без зрошення, наприклад, у Вінницькій чи частині Кіровоградської області, але весняні посухи останніх років доводять, що без цієї обов’язкової складової ми втрачаємо врожайність. Ви не можете передбачити опади, тому полив – це не розкіш, а елемент базової технології. Минулого року навесні 44 дні не було дощів саме в період інтенсивного росту. Хто не мав поливу – отримав дріб’язок.
3. Терміни висадки. Це моя вічна боротьба з «TikTok-агрономами». Часник – це озима культура. Крапка. Його треба висаджувати тоді, коли сіють озиму пшеницю, – у вересні. Я починаю висів з 5 вересня і закінчую до 25. Часник має увійти у зиму з розвиненою кореневою системою та висотою пера 10–25 см. Три-чотири добре розвинених листки – це запорука успішної зимівлі. Часник не боїться холодів. Навіть якщо кінчики трохи підмерзнуть, навесні вегетація відновиться без втрат.
Часто чую: «Ми садили під Новий рік і вийшло непогано». Можливо, у м’яку зиму і вийде, але ви знищуєте потенціал культури.
А.: Яка ваша схема роботи з добривами та ЗЗР?
І. З.: Ми працюємо за класичними правилами агрономії.
- Перед висадкою: обов’язково вносимо нітроамофоску (16:16:16, 18:18:18 або 20:20:20). Глибина обробітку ґрунту – 8–12 см. Для накопичення зимової вологи важливе глибоке рихлення або оранка. Весняні дощі не дають такого ефекту, як зимова волога.
- Рання весна: по мерзло-талому ґрунту вносимо селітру або сульфат амонію.
- Механічний обробіток: боронування – це святе. Перше боронування робимо по першій кірці. Іноді робимо 2–3 проходи. Це не лише боротьба з бур’янами, а й збереження вологи та аерація.
- Захист і підживлення: після боронування – фунгіцидна обробка. В кожне обприскування додаємо позакореневі підживлення, орієнтуючись на фазу розвитку: азот, фосфор, потім калій.
Важливо: Багато сучасних агрономів намагаються працювати лише гербіцидами без культивації. На часнику цей номер не проходить. Без рихлення ґрунту якісну головку не отримати. Часник любить «дихати».
А.: Часник – чудовий попередник для багатьох культур. А які в нього самого вимоги до попередника?
І. З.: Повертатися з часником на те саме місце можна не раніше, ніж через три роки. Сам часник як попередник актуальний для будь-якої культури, що вирощується в Україні. Для нього ж самого підходять і соя, і пшениця, і соняшник. Трошки створюють проблеми озима пшениця і ячмінь, бо після них проростає падалиця. А найкраще для часнику, як і для більшості культур, – чорний пар.
Проблема полягає в тому, що починати садити часник треба після 5 вересня. До того часу попередник вже має бути зібраний, грунт підготовлений. Тобто ми повинні підібрати культуру, яка дасть можливість обробити землю, удобрити її і привести до ладу перед посадкою часнику до початку осені. У різних регіонах України в залежності від погоди ці терміни можуть бути різними.
ЕКОНОМІКА ТА МЕХАНІЗАЦІЯ: ПАСТКИ ДЛЯ НОВАЧКІВ
А.: Багато хто сприймає часник як «золоту жилу». Які реальні витрати та ризики?
І. З.: Щодо врожайності, я буду відвертим: більше ніж 7 тонн з гектара в Україні я мало в кого бачив, хоча потенціал сорту 15–20 тонн з га. Колеги з країн Балтії, з якими ми співпрацюємо з 2009 року, на «Любаші» отримують по 15–17 тонн із гектара! Чому так? Бо в них закриті всі питання по ланцюжку: якісний насіннєвий матеріал, достатньо вологи, повний комплект техніки, сушарки та склади.
Витрати дуже залежать також від наявності власної техніки. У середньому вкладення становлять близько 1,5 долара на кілограм вирощеного часнику. В новачків без досвіду ця цифра часто сягає 2 доларів.
А.: А які головні помилки роблять початківці?
І. З.: Головна пастка – це обсяги. Новачки кажуть: «У нас є гроші, давайте посадимо відразу 40 га». Це авантюра. На 1 га потрібно 1,5 тонни насіння. Де сьогодні взяти 60 тонн якісного насіння одного сорту в Україні? Його просто не існує в такому обсязі одномоментно. Люди збирають «солянку» по всій країні, садять суміш хвороб і отримують вінегрет. Я завжди кажу: «Посадіть 1–2 гектари, зрозумійте культуру».
До того ж часник дуже вимогливий до термінів збирання. Вікно збирання високоякісного часнику – всього лише 7–8 днів. Максимум 15. Тобто необхідно мати або достатньо техніки, або багато робочих рук, що за наших умов величезний дефіцит. Якщо ви не встигли витягнути часник із землі у цей термін, він втрачає товарність, розсипається, «сорочки» псуються. Порахуйте самі: 6-рядний комбайн збирає 2–3 га за день. 40 га ви будете збирати 20 днів. Відтак половина врожаю буде некондицією. Порахуйте свої ресурси, склади, сушарки. Без сушарки ви взагалі не маєте права займатися часником – він просто згниє на складі.
А.: Яким ви бачите ідеальний ланцюжок виробництва часнику в Україні?
І. З.: Нам потрібно вчитися у Китаю. Чому вони лідери? Бо в них до дрібниць продуманий ланцюжок від фермера до глобального експортера. Фермер виростив – під’їхала машина, забрала, відвезла на великий склад, де є калібрування, сушка, фасування та переробка. В Україні ж кожен сам по собі: один виростив – не має де сушити, інший має склад – не має обсягу.
Що ж до вирощування насіння, то ми зараз пропонуємо партнерам модель повного супроводу. Ми даємо насіння, технологію, консультації, а потім готові викупити врожай, якщо він відповідає нашим критеріям репродукції. Це єдиний шлях до світового ринку.
БОРОТЬБА ЗА ЧИСТОТУ СОРТУ
А.: Чим «Любаша» так принципово відрізняється від зарубіжних аналогів, наприклад, іспанської селекції?
І. З.: Це сорт нового покоління. По-перше, унікальний хімічний склад. Вміст сухих речовин у «Любаші» – 42%. Жоден іноземний сорт не наближається до цієї цифри. Це означає вищу концентрацію ефірних олій, фітонцидів, вітаміну С.
По-друге – морфологія. Це великий зуб, 4–8 штук в один ряд. Це неймовірно зручно для промислового чищення. Якщо у вас зуб важить 15–20 грамів (а іноді й 40!), то це зовсім інша економіка переробки.
По-третє – естетика та морозостійкість. У 2010 році у нас було –32°C, сніговий шар – 2 см, і «Любаша» витримала це без втрат. Щодо кольору: весь світ хоче білий часник. «Любаша», якщо вчасно викопана, якраз така. Її перші «сорочки» повністю білі, а наступні мають благородні фіолетово-червоні прожилки.
А.: Що для вас часник сьогодні – після 20 років роботи?
І. З.: Знаєте, я колись прочитав таку фразу: «Поки літає бджола і родить часник – доти живе людина». Це не просто слова. Це про збереження природної структури світу. Часник – це живий організм із надскладним кодом. Моє завдання – не дати його зіпсувати фантазіями та гонитвою за наживою. Ми маємо залишити нащадкам чистий, сильний сорт. Це праця, традиція і, якщо хочете, наша гордість. «Любашу» знають скрізь – від Канади до Китаю. І це має бути надбанням не лише моїм, а й усієї України.
А.: І наостанок: що б ви побажали українським аграріям, які дивляться в бік часнику?
І. З.: Зараз, коли ми бачимо ці генетичні збої в культурі, я розумію: ми маємо зберегти те, що дала природа. Не «хімічити», не намагатися обманути рослину висадкою у невластиві терміни, а працювати професійно. Праця, терпіння і повага до землі – це єдиний шлях. Часник не терпить дилетантства, а натомість щедро віддячує тим, хто вкладає в нього душу і знання.
Опубліковано в журналі “Агроном”, 2026
