14 Серпня 2022

Вирощування пшениці на змитих чорноземах

Прибутковість вирощування пшениці значною мірою залежить від уміння агронома правильно підбирати оптимальну технологію для конкретних ґрунтовокліматичних умов. У цій статті ми розглянемо особливості вирощування пшениці на змитих чорноземах.

Учені Інституту зернових культур НААН України провели дослідження з метою вдосконалення базових елементів агротехніки вирощування пшениці озимої на схилах. За результатами досліджень визначено найкращі попередники зернової культури, здатні мінімізувати розвиток ерозійних процесів, рекомендовано ефективні способи мульчувальної обробки ґрунту, запропоновано раціональну систему живлення рослин із використанням органічної продукції та мінеральних добрив. Пожнивні залишки попередників подрібнювали та рівномірно розподіляли на полі під час збирання врожаю. Розрахунок доз NPK здійснювали за допомогою нормативно-компенсаційних методів, з урахуванням рівня продуктивності посівів і стану родючості ґрунту. Нітратний азот у ґрунті визначали спектрофотометричним методом, рухливі з’єднання фосфору й калію – за Чириковим.

Основну обробку ґрунту проводили відвальними плугами (контроль) і безвідвальними знаряддями різних модифікацій (важкі дискові борони, комбіновані агрегати, плоскорізищілерізи, чизельні культиватори, діагональні розпушувачі).

Ґрунти дослідних ділянок – чорноземи звичайні слабко- і середньоеродовані на лесі, що містять в орному шарі 2,3–3,5% гумусу.

Протиерозійна роль попередників пшениці визначається насамперед їхніми морфо-біологічними особливостями й агротехнікою вирощування. Захисна дія культур суцільної сівби, поряд із підвищенням індексу стійкості ґрунту за рахунок зв’язування її агрегатів мичкуватою кореневою системою, проявляється також у частковій затримці опадів надземною масою та зменшенні сили удару краплі. При розсіюванні крапель вода рівномірно вкриває поверхню поля, запобігаючи руйнуванню й замуленню пор. Вегетуючі рослини протидіють концентрації стоку й унеможливлюють розвиток лінійної ерозії.

Ґрунт змивається значною мірою влітку внаслідок злив під чистим і зайнятим паром; на полях після збирання гороху при їх підготовці під озимі; на площах, зайнятих просапними попередниками в першу половину вегетації, а також на ділянках, оброблених дисковими знаряддями після збирання зернових колосових. У цьому випадку висока інтенсивність ерозії обумовлюється відсутністю рослинного покриву або його низькою щільністю, втратою зв’язаності часточок і значним розпиленням ґрунту. На відкритих ділянках під паром на чорноземах важкого гранулометричного складу швидкість всмоктування вологи опадів може бути в 7–8 разів меншою, ніж під культурою суцільної сівби.

Радикальним заходом щодо запобігання ерозійним процесам є перенесення чистих парів зі схилів на пологі рівні ділянки крутістю до 1°. Впродовж перехідного періоду пропонується поступова заміна чорних парів на ранні, оскільки стік талих вод навесні при нульовій обробці не викликає значного розмивання ґрунту. Цьому сприяє підвищення його щільності, захищеність снігом і пожнивними залишками. Потік води розпадається на невеликі струмочки і втрачає швидкість за рахунок механічного гальмування. В умовах високої кольматуючої здатності агрофону змивання дрібнозему за межі поля становить 1,5–4,3 т/га, що в 4–12 разів менше, ніж на оранці (18,6 т/га).

Протидія раннього пару зливовій ерозії зростає в разі наявності на поверхні ґрунту понад 2,5 т/га рослинного субстрату, зміщенні строків основної обробки до часу масового відростання бур’янів (травень), проведенні її безвідвальними знаряддями на глибину 12–16 см з метою збереження мульчувального екрану та створення грудкуватого складу верхнього шару ріллі. Так, при штучному дощуванні інтенсивністю 3,5 мм/хв (кінець червня, схил крутістю 2,5°) на ділянках відвального зябу із застосуванням рекомендованої для зони технології догляду за паром стік розпочинався через 3,2 хв при подачі 11,2 мм води, тоді як на ранньому парі з весняною обробкою – через 7,6 хв при подачі 26,6 мм опадів. Водопроникність ґрунту та мутність стоку в цьому випадку становили 1,08 мм/хв і 25 г/л проти, відповідно, 0,65 мм/хв і 39 г/л на контролі.

Для визначення ступеня можливого розвитку стоково-міграційних процесів залежно від попередників пшениці озимої використовують коефіцієнт ерозійної безпеки цих культур порівняно з відкритим фоном (чорний пар) і середньозважені показники проективного покриття ними поверхні ґрунту. Однак в обох випадках важко оцінити протиерозійну стійкість попередника за фазами вегетації з урахуванням проведених технологічних операцій, режиму випадання опадів, строків збирання та підготовки ґрунту під сівбу озимих.

На наш погляд, при вирощуванні пшениці на схилових землях більш доцільно користуватися коефіцієнтами протиерозійної ефективності різних культур, визначених за періодами їх росту та розвитку на основі даних штучного дощування шаром води 60 мм зі змінною інтенсивністю від 1,5 до 2,5 мм/хв (табл. 1).

Таблиця 1. Коефіцієнти протиерозійної ефективності різних попередників пшениці озимої на схилах

У Степу найбільший розвиток листової поверхні рослин спостерігається: озимої пшениці, еспарцету й люцерни – наприкінці травня; ярових колосових, зерносумішей і зернобобових – на початку червня; соняшнику й кукурудзи на силос – у липні. Якщо до початку періоду злив перші з названих рослин майже повністю покривають своєю вегетативною масою поверхню поля, то у просапних культур період максимального розвитку спізнюється на 1,5–2 місяці, тому ґрунт під ними, як і в пару, відчуває прямий вплив дощу, руйнується й деградує.

У наших дослідах на схилах до 3° (чорнозем звичайний середньосуглинковий) за 20 років спостережень підвищений стік води та сильний злив ґрунту (понад 5 т/га) у чорному пару були зафіксовані 12 разів, на ранньому і зайнятому – 6, на посівах кукурудзи – 8 і під зерновими колосовими 3 рази. Найвищий протиерозійний ефект забезпечують багаторічні трави й стерньові попередники, підготовка яких ґрунтується на використанні безвідвальних (плоскоріз, чизель, діагональний розпушувач) знарядь.

Відповідно до розрахунків, оптимізація структури та просторової дислокації попередників пшениці в умовах Дніпропетровської області (переміщення чистих парів зі схилів на рівнину, збільшення частки ранніх і зайнятих парів, багаторічних трав, зернобобових) дасть змогу в короткостроковій перспективі отримати річний економічний ефект за рахунок збереження родючості ґрунту й реалізації додаткової продукції в обсязі 576,8 млн грн, у тому числі за рахунок умовного чистого доходу – 172, 2 млн грн.

Агроприйоми з підготовки ґрунту влітку під озимі (фонова й основна обробка, культивації та боронування) слід проводити з урахуванням базових принципів теорії «диференційованої вологості», за якою основна кількість ґрунтової вологи в інтервалі ГПВ (гранична польова вологоємність) – ВРК (вологість розриву капілярів) втрачається внаслідок висхідного руху води по макро- і мікропорах, в інтервалі ВРК – ВВ (вологість в’янення рослин) за рахунок конвекції й дифузії парів.

Одним зі способів зменшення втрат вологи в першому випадку є створення на поверхні ґрунту пухкого шару, що запобігає капілярному підтоку вологи й діє як мульча. Сам пухкий шар може підсихати до рівня нижче ВВ, однак він істотно сповільнює нагрівання поверхні та зменшує швидкість пересування вологи до горизонту випаровування. Оптимальна товщина ізолюючого шару на теплих схилах (південна експозиція) становить 6–8 см, на холодних (північна експозиція) – 4–6 см.

Мульчування поверхні пожнивними залишками підвищує темпи поглинання атмосферних опадів ґрунтом, при цьому частково змінюючи характер вітрового режиму на користь слаботурбулентних потоків повітря. У поєднанні зі зниженням температури ґрунту це гальмує міграцію й видування вологи.

Vyroshhuvannya-pshenytsi-na-zmytyh-chornozemah3

Суттєво ослабити висушування ґрунту в інтервалі ВРК-ВВ можна завдяки оптимізації її будови та структури. Певне ущільнення верхньої частини орного шару зменшує некапілярну шпаруватість і, відповідно, знижує втрати пароподібної води. Випаровування також сповільнюється, коли у верхньому розпушеному шарі 5–7 см кількість агрегатів розміром 0,25–3 мм досягає 35–40%, а сума пилоподібних (до 0,25 мм) і брилистих (понад 10 мм) фракцій не перевищує 10%. На мульчувальному агрофоні з проективним покриттям поля подрібненою листостебловою масою в межах 50–70% найкращого протиерозійного і вологозберігаючого ефекту було досягнуто за наявності в ізолюючому (верхньому) шарі ґрунту 60–70% часток діаметром 3–10 мм.

Помітно впливають на процеси випаровування вологи технологічні схеми основного обробітку ґрунту. У наших дослідах при підготовці ріллі під озимі після горохово-ячмінної суміші (зайнятий пар) втрати її з шару 0–30 см впродовж 20 днів після дощу (42,7 мм) на ділянках дрібної обробки (10–12 см) і вузькосмугового чизелювання (10–22 см) становили 19,5–19,7 мм, водночас по оранці (20–22 см) і плоскорізному розпушуванню шару (20–22 см) досягали відповідно 24,3 і 22,8 мм. Зміна вологості в шарі ґрунту 0–10 см більше залежала від способу обробки, в шарі 20–30 см – від глибини розпушування.

Відомо, що мінімальна вологість посівного шару ґрунту, при якій проростає насіння озимої пшениці, має бути не нижче ніж 15–17%, а оптимальна – у межах 20–24%. Для отримання повноцінних сходів, укорінення й гарного розвитку рослин восени необхідно мати в шарі 0–10 см на час сівби понад 10 мм продуктивної вологи; показники до 5–7 мм вважаються незадовільними.

Як свідчать отримані дані (табл. 2), у посушливі роки наявних запасів доступної вологи (4,4 мм) у посівному шарі при відвальній обробці на глибину 20–22 см виявилося недостатньо для проростання насіння, при плоскорізній на 20–22 см (6,7 мм) було отримано зріджені сходи, при дрібній плоскорізній і чизельній (8,2–8,6 мм) – задовільні сходи із тривалістю досходового періоду 10–12 днів. Тобто в умовах часткового зневоднювання посівного шару при оранці й плоскорізному розпушуванні ґрунту на глибину 20–22 см своєчасність появи проростків залежить від дощів, які випадають у післяпосівний період. З огляду на строки збирання площ, кількість залученої в кругообіг побічної продукції, специфіку ландшафтно-кліматичних умов і екологічну домінанту схилового землеробства, система підготовки парів і непарових попередників має бути диференційованою, вологоенергозберігаючою, гарантувати формування продуктивних посівів, стримувати розвиток ерозійних процесів. Вирішальне значення при цьому має своєчасність, послідовність і регламентованість проведення польових робіт функціонально пристосованими й налагодженими знаряддями.

Таблиця 2. Вологість ґрунту перед посівом пшениці по зайнятому пару (схил 3–4°)

Використання ріллі за схемою раннього пару передбачає відмову від зяблевої обробки, проведення фонового дискування на початку весняних польових робіт і подальше (через 3–4 тижні) розпушування ґрунту безвідвальними знаряддями на глибину до 14–16 см – залежно від погодних умов, маси рослинних залишків і засміченості поля. Для поліпшення фітосанітарного стану посівів озимих введення раннього пару після стерньових попередників може включати суцільне екранування поверхні ґрунту рослинами пожнивної (проміжної) культури або внесення гербіцидів із групи гліфосатів по стерні.

На слабко еродованих схилових землях крутістю до 3° для основної обробки зайнятих парів доцільно використовувати важкі культиватори КПП-3,9, КПЕ-6Н, Karat або комбіновані агрегати із плоскоріжучими робочими органами КР-4,5, АКШ-3,6. Останні, завдяки незначній ширині захоплення лап, оптимальному куту кришення й оснащенню голчастими або ротаційними приставками, забезпечують при глибині розпушування 12–14 см повне підрізання багаторічних бур’янів, залишаючи не забитими 60–70% пожнивних залишків, які захищають ґрунт від змиву та видування.

На схилах крутістю понад 3° перевага надається обробці ріллі на глибину до 20 см чизельними знаряддями (АЧП-3, Conser-Till Plow, Turbo-Chisel, Cultiplow Gold), які формують хвилястий профіль дна борозни і щільний мульчувальний екран, що сприяє швидкому просочуванню вологи опадів у межах глибокорозпушених смуг і кращому збереженню її в гребневих елементах мікрорельєфу з непорушеною будовою ґрунту.

Підготовка поля під пшеницю після багаторічних трав на основі оранки в посушливі роки призводить до надмірної брилистості ґрунту, що зумовлює значні втрати вологи, додаткове витрачання пального та коштів, гальмування мікробіологічних процесів, погіршення якості посівних робіт. Рекомендована виробництву технологія обробки шару люцерни й еспарцету передбачає фонове дискування важкими боронами ДМТ-6, БДП-6,3, Carrier XL на глибину 6–8 см і подальше (з відстрочкою в часі 2–3 дні) дрібне (12–14 см) розпушування комбінованими знаряддями безвідвального типу. При дотриманні агротехнічних норм така схема обробки виключає можливість відростання трав, забезпечує збереження залишкової (тіньової) вологи й додаткове нагромадження її за рахунок навіть незначних (7–10 мм) літніх опадів.

Дрібна основна обробка на глибину 10–12 см плоскорізом ПЩН-2,5 одночасно зі щілюванням ґрунту на 30–35 см, як протиерозійний агроприйом, ефективна після гороху: в цьому випадку ґрунт майже не прикритий пожнивними залишками й особливо сильно піддається руйнуванню водою.

Читати по темі: Формування оптимального стеблостою озимої пшениці в умовах Південного Степу України

У несприятливі роки стерньові попередники озимих виснажують ґрунт, створюючи передумови для розвитку бур’янів, ураження посівів пшениці загальними збудниками хвороб, хлібною жужелицею та пильщиком. Водночас однією з переваг вирощування зернових колосових культур на схилах є досить висока ґрунтозахисна здатність агрофону. В умовах пересіченого рельєфу після стерньових культур доцільним є використання малоопераційної технології помірної або дрібної мульчувальної обробки ґрунту комбінованими машинами АКШ-5,4, Multitiller, Performer або протиерозійними культиваторами в агрегаті з ротаційними боронами (мотиками), які за один прохід забезпечують часткове подрібнення соломи, розпушування й вирівнювання поверхні поля.

Особливості схилових земель обумовлюють необхідність вирощування в господарстві набору районованих і перспективних сортів, різних за біологічними та господарськими ознаками. Вони повинні мати підвищену стійкість до несприятливих умов середовища, зокрема, до посухи й полягання, добре розвивати кореневу систему. Посіви таких сортів забезпечують більш інтенсивне нагромадження в ґрунті органічної речовини й збільшують протиерозійну стійкість ріллі.

Сорти, вирощувані на змитих ґрунтах, мають бути чутливими до добрив і дружно дозрівати, оскільки на схилах різної крутизни та експозиції, навіть у межах одного поля, створюються не однакові умови вегетації. Наприклад, тривалість вегетаційного періоду рослин одного й того самого сорту, що ростуть на різноорієнтованих схилах, варіює в межах 5–10 днів.

Тому варто поєднувати вирощування більш скоростиглих і стійких до посухи в другій половині вегетації сортів на південних схилах із сортами, здатними продуктивно використовувати вологу нижньої частини пронизаного корінням шару ґрунту північних схилів.

При коригуванні календарних строків сівби пшениці озимої на схилах необхідно брати до уваги, що осіння вегетація триває 50–65 днів, і по її закінченні рослини мають утворити 3–4 розвинених пагони.

На південних схилах влітку фронт висушування ґрунту по профілю вглиб пересувається в 1,2–1,5 разу швидше, ніж на північних. Так, після дощу шаром 49,5 мм інтенсивність випаровування вологи в дослідах впродовж перших 20 днів на теплому схилі становила 1,3 мм, на холодному – 0,8 мм за добу. Вологість ґрунту на глибині закладання насіння (6–8 см) у першому випадку дорівнювала 14,7%, у другому – 17,9%. З огляду на ці розходження, сівбу пшениці в посушливі роки доцільно починати з південних схилів і висівати насіння на 2–3 см глибше порівняно з більш вологими північними схилами.

На теплих південних схилах у квітні та травні, коли буває спекотно й сухо, висока температура й низька вологість ґрунту лімітують надходження води й поживних речовин у рослини, суттєво сповільнюють їх ріст. У підсумку посіви озимої пшениці, які вийшли із зими у фазі 2–3 листків, не встигають укоренитися, зріджуються або гинуть. В отриманні високого і сталого врожаю на таких полях вирішальну роль відіграє своєчасний посів, що забезпечує формування не менше ніж двох бічних стебел із вторинним корінням іще восени до настання холодів.

На північних зволожених схилах, які характеризуються меншою континентальністю мікроклімату, рослини пшениці формують більш якісне зерно з високим змістом білка та клейковини. Із шести років досліджень продукцію, що відноситься до продовольчої групи (1–3 класи), на схилі північної експозиції було отримано щороку, південної – тільки в трьох випадках. Стримуючим чинником для підвищення класу зерна тут виявилися: в одному році – низька якість клейковини через шкідливість клопа черепашки, у двох роках – ґрунтово-повітряна посуха, що негативно впливає на процеси синтезу білка.

Раціональна система удобрення озимої пшениці на схилах передбачає дробове застосування азотних добрив залежно від якості агрофону та стану рослин. Допосівне внесення азоту, розрахункова доза якого в цьому випадку рідко перевищує 60 кг/га, здійснюється переважно після малоцінних непарових попередників і на дуже змитих ґрунтах, що містять азотні з’єднання у важкогідролізованих формах.

Vyroshhuvannya-pshenytsi-na-zmytyh-chornozemah2

Особливої уваги потребують посіви озимих по мульчувальній обробці, коли доза азоту, з метою пришвидшення процесів трансформації «свіжої» органічної речовини, збільшується на 5–8 кг/га з розрахунку на кожну тонну залученої в кругообіг листостеблевої маси попередньої культури.

Доцільність ранньовесняного (регенеративного) підживлення пшениці й доза азоту визначаються на підставі показників біологічного контролю, головними з яких є густота і ступінь розвитку рослин, наявність вегетативної маси та нітратів у ґрунті.

Невеликими (30–45 кг/га) дозами азоту підживлюють насамперед слабко розвинені (2–3 листки) нормальні за щільністю посіви, а також озимі на вітроударних схилах, які втратили частину надземної маси під впливом низьких температур. Підживлення зріджених посівів доцільне тільки на гербіцидному тлі, інакше агроприйом провокуватиме розвиток бур’янів-нітрофілів (лобода, щириця).

Не рекомендують вносити азот на схилах у лютневі «вікна» й до закінчення повного сніготанення та розмерзання ґрунту. У роки з раннім відновленням вегетації пшениці (до 20 березня) при регенеративному підживленні рослин, які добре розпустилися, існує загроза формування соломистих хлібів і полягання посівів.

На оптимальних за густотою й розвитком посівах після найкращих попередників (чисті й зайняті пари, багаторічні трави, горох) добрива вносять наприкінці весняного кущіння або на початку трубкування рослин (3–4-й етап органогенезу). Поліпшення азотного живлення пшениці в цей період позитивно впливає на озерненість і розміри колосся, сприяє зміцненню й виживанню колосоносних стебел, підвищенню врожайності зерна. Згідно з узагальненими даними, на ґрунтах із низьким вмістом нітратів (менше ніж 10 мг N-NO3) оптимальна доза азотних добрив становить 60 кг/га, з середнім (10–20 мг/кг) – 45 кг/га, із підвищеним (понад 20 мг/кг) – 30 кг/га.

Позакореневе підживлення рослин азотом із метою поліпшення якості зерна проводять на щільних, не полеглих продовольчих посівах сильних і цінних сортів по найкращих попередниках за відсутності хвороб та ознак азотного й фосфорного голодування (вміст у зеленому листі азоту 2,5–3,0% і фосфору 0,3% абсолютно сухої речовини). При більшому вмісті N і P якісне зерно можна отримати й без обприскування рослин карбамідом (сечовиною).

Позитивні результати від застосування агроприйому можна отримати при помірно вологій сонячній погоді під час наливу зерна, подовженні фаз цвітіння – формування зернівки, відсутності в посівах клопа черепашки, проведенні робіт у ранкові або вечірні години.

При визначенні оптимальних параметрів застосування азотних добрив варто враховувати зміни генетичної будови еродованих ґрунтів у часі й географічній орієнтації схилових агросистем.

Показники приросту врожаю та норми внесення фосфорних добрив значною мірою залежать від наявності в орному шарі рухливих фосфатів. Коефіцієнт їх використання пшеницею озимою на чорноземах звичайних становить 10–12%. Отже, із ґрунту рослини пшениці при середній забезпеченості 50–100 мг/кг Р2О5 можуть спожити 12–25 кг/га фосфору, при підвищеній – 100–150 мг/кг Р2О5 – 25–35 кг, при високій – 150–200 мг/кг Р2О5) – 35–45 кг/га.

З огляду на це норма внесення фосфорних добрив має розраховуватися й визначатися по кожному полю окремо залежно від ступеня еродованності ґрунту, вмісту в орному шарі рухливих фосфатів і планової врожайності зерна. Орієнтовно оптимальна доза внесення мінерального фосфору при плановій урожайності 5 т/га й середній забезпеченості ґрунту Р2О5 становить близько 50 кг/га, при підвищеній – 30–40, при високій – 15–20 кг/га.

Значення калію як чинника підвищення врожайності пшениці на еродованих чорноземах не суттєве. Навіть на тлі азотно-фосфорних добрив збільшення зерна від наявності цього макроелементу не перевищує 0,1 т/га. Тому тільки при низькому (20–40 мг/кг) і середньому (41–80 мг/кг) вмісті К2О необхідно довносити під озимі калійні туки в нормі 30–50 кг/га діючої речовини. При підвищеному (80–120 мг/кг) і високому (120–180 мг/кг) вмісті рухливого калію в ґрунті елемент у невеликій кількості (20–30 кг/га) може вноситися для часткової компенсації його винесення з основною та побічною продукцією, а також для підтримання відповідного рівня ефективної родючості змитих ґрунтів.

ВИСНОВКИ

  1. На основі визначення коефіцієнтів протиерозійної ефективності різних агрофонів і культур пропонується поступова зміна структури попередників озимої пшениці при вирощуванні її на еродованих ґрунтах, зокрема, шляхом переміщення чорних парів зі схилів на рівнину, збільшення частки ранніх і зайнятих парів, багаторічних трав, зернобобових суцільної сівби. Зернові колосові використовуються як страховий фонд.
  2. Система основного обробітку ґрунту під озимі по парах і непарових попередниках на схилових землях має забезпечувати формування ерозійно стійкої поверхні поля та створювати передумови для отримання повноцінних сходів пшениці й гарного розвитку рослин, густий трав’яний покрив яких захищає ріллю впродовж майже цілого року. При виборі знарядь для підготовки посівних площ пріоритет мають технічні засоби, які за один прохід виконують кілька технологічних операцій, максимально зберігають мульчувальний екран із пожнивних залишків і функціонально пристосовані до роботи в умовах хвилястого рельєфу. Мінімальна глибина безвідвального розпушування становить 10–12 см, оскільки поверхово (до 8 см) розпушений еродований ґрунт швидко ущільнюється й запливає, водночас він не здатний акумулювати вологу опадів і, піднятий водою із дна борозни, може змиватися на всю глибину обробки.
  3. Варіювання показників урожайності та якості зерна пшениці на схилах різної крутизни й експозиції обумовлене відмінностями потенційної родючості ґрунту, характеру відкладання і танення снігу, температурного та вітрового режимів, кількості вологи й сонячної радіації. Особливість мікроклімату та строкатість агрохімічного фону зумовлюють необхідність підбору толерантних сортів, що мають відповідні морфо-біологічні й господарські ознаки, коригування календарних строків сівби, норм висіву та глибини закладення насіння.
  4. У ґрунтозахисному землеробстві на схилах при залученні в кругообіг побічної продукції попередників найскладніше забезпечити нормальне азотне живлення рослин, оптимізація якого передбачає чітке дотримання принципів агроекономічної доцільності (ґрунтово-рослинне тестування, просторова та часова відповідність) і екологічної домінанти (зменшення втрат N і забруднення довкілля). Норма внесення фосфорно-калійних добрив залежить від ступеня еродованості ґрунту, вмісту в орному шарі рухливих Р2О5 і К2О та планової урожайності зерна. При високій забезпеченості ґрунту фосфором і калієм невелика кількість цих макроелементів (10–30 кг/га) може вноситися для підтримки відповідного рівня ефективної родючості змитих чорноземів.

А. І. Горбатенко, В. М. Судак, В. І. Чабан, кандидати с.-г. наук, Інститут зернових культур НААНУ

Опубліковано в журналі “Агроном”

Найсвіжіші матеріали читайте в журналі «Агроном». Слідкуйте за головними агрономічними новинами на нашій сторінці у Facebook та каналі в Telegram

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі

СТАТТІ ПО ТЕМІ

Вплив кислотності та засоленості ґрунту на врожай пшениці

Підвищена кислотність або лужність ґрунтів обмежують розвиток...

Вилягання зернових – велика небезпека

У процесі вирощування зернових культур на рослини...

Септоріоз озимої пшениці: що треба знати про хворобу?

Останніми роками на території України фітопатологічна ситуація...

Погода

Kyiv
уривчасті хмари
23.3 ° C
23.7 °
22.6 °
82 %
0.9kmh
28 %
Сб
23 °
Нд
32 °
Пн
32 °
Вт
27 °
Ср
29 °