06 Грудня 2021

Ефективність технології ін-фуроу для забезпечення пшениці мікроелементами в осінній період

Проростання і сходи – один із найбільш відповідальних етапів у життєвому циклі будь-якої рослини. Саме на цьому етапі починає закладатись майбутній врожай. Більше того, з моменту проростання рослина починає, на жаль, втрачати свій генетичний потенціал через вплив низки несприятливих чинників.

Саме тому в сучасних прогресивних технологіях вирощування сільськогосподарських культур велика увага приділяється стартовому росту рослин. Це підтверджує, зокрема, розвиток і вдосконалення технології ін-фуроу (англ. in-furrow) – внесення будь-яких препаратів (добрива, ЗЗР, мікробні препарати, регулятори росту тощо) в посівну борозну на насіння або у безпосередній близькості від нього під час висіву.

Якщо не брати до уваги суто технологічні умови висіву (строки, норми, глибина, вологість і температура ґрунту, посівні якості насіння та інше), велике значення для нормального проростання і сходів насіння будь-якої культури має вміст елементів у самому насінні та у ґрунті навколо нього. Адже вони є найпершим джерелом живлення для молодої рослини.

Окрім органічних речовин і макроелементів, що містяться в насінні, велику роль у проростанні відіграють мікроелементи, адже більшість із них бере участь у активації різноманітних ферментів, необхідних для запуску ростових процесів рослини.

Для озимої пшениці особливе значення серед мікроелементів вже з моменту проростання мають марганець (Mn), цинк (Zn) і мідь (Cu). Це обумовлено чутливістю самої культури, значенням мікроелементів у осінньо-зимовий період, характеристиками ґрунтів України і особливостями технології вирощування.

Для нагромадження необхідних елементів у насінні надзвичайно важливі умови вирощування батьківської рослини та її здатність до поглинання й запасання їх у насінні для наступного покоління. Отже, ми неминуче будемо мати досить високу варіабельність у «поживній» якості насіння, обумовлену як умовами вирощування, так і сортовими особливостями.

Недостатній вміст чи рухомість мікроелементів у ґрунті або ж незбалансоване живлення батьківських рослин часто не дає змоги створити достатній їх резерв у насінні. Це особливо актуально для насіння пшениці, оскільки насінництвом  часто займаються безпосередньо в умовах господарства.

Особливо помітно різниця у вмісті елементів живлення в зерні проявляється за стресових умов. Наприклад, дослідження Candan, Cakmak, Ozturk (2018) показали, що збагачення зерна пшениці цинком шляхом листкових підживлень батьківської рослини дало змогу рослинам краще пережити період посухи навіть за низького вмісту цинку в поживному розчині (рис. 1).

Рис. 1. Вплив концентрації цинку в насінні твердої пшениці за низького (0,01 mM Zn) і достатнього (1 mM Zn) вмісту цинку в поживному розчині (Candan, N., Cakmak, I., & Ozturk, L., 2018)
Рис. 1. Вплив концентрації цинку в насінні твердої пшениці за низького (0,01 mM Zn) і достатнього (1 mM Zn) вмісту цинку в поживному розчині (Candan, N., Cakmak, I., & Ozturk, L., 2018)

Крім цього, варто зауважити, що вміст мікроелементів у зерні впливає не лише на його посівні якості, а й на споживчі. Біофортифікація зерна певними елементами з метою покращення стану здоров’я людей, що споживають продукцію, сьогодні є одним із трендів розвитку світового виробництва зерна (Cakmak et al., 2010; Gregory et al., 2017 та ін.).

РОЛЬ МІКРОЕЛЕМЕНТІВ У СТРЕСОСТІЙКОСТІ РОСЛИН ПШЕНИЦІ

Достатнє забезпечення проростків і молодих рослин усіма елементами живлення, зокрема мікроелементами, дає їм змогу краще долати різні абіотичні (посуха, низька або висока температура) та біотичні стреси (ураження патогенами) за рахунок здатності мікроелементів впливати на активність ферментів і утворювати метаболіти, що беруть участь у реакції рослин на пригнічення стресами (рис. 2).

Рис. 2. Участь мікроелементів у формуванні загальної стресостійкості рослин
Рис. 2. Участь мікроелементів у формуванні загальної стресостійкості рослин

Іонні форми Zn, Cu і Mn містяться або виступають як кофактори багатьох антиоксидантних ферментів (Cu-Zn-супероксиддисмутази, Mn-супероксиддисмутази та ін.), рівень яких зростає у відповідь на стреси навколишнього середовища. За дефіциту мікроелементів активність антиоксидантних ферментів знижується, що, у свою чергу, підвищує чутливість рослин до стресів, зокрема до посухи (Cakmak, 2000; Faize et al., 2015; Ma et al., 2017).

В умовах посухи Zn також здійснює регуляцію роботи продихів, іонного балансу в рослинних системах. Як зазначають Ajouri et al. (2004), праймування (збагачення) насіння ячменю цинком сприяло збільшенню на 44% ефективності використання води рослинами за стресу посухи.

Крім того, цинк необхідний для підтримки та регулювання експресії генів у відповідь на екстремальні освітлення і температуру (Cakmak, 2000). Праймування насіння кукурудзи мікроелементами, включаючи цинк, покращує ріст рослин за низьких температур (Imran et al., 2013). Рослини з дефіцитом марганцю більш схильні до ураження морозами.

Мідь і марганець пом’якшують несприятливий вплив водного стресу шляхом поліпшення обміну азоту, стимулювання утворення фенольних сполук та лігніну, який підвищує стійкість клітинних стінок і запобігає в’яненню. За дефіциту марганцю може підвищуватися ризик опіків від азотних підживлень пшениці КАС та іншими хімікатами.

Важливу роль відіграють мікроелементи і у підвищенні стійкості до біотичних стресів.

Нормальна забезпеченість рослин Mn сприяє підвищенню їх стійкості до ураження хворобами (Socha, Guerinot, 2014). Так, Graham, Rovira (1984) пропонують три можливі механізми цього явища: 1) вплив марганцю на фотосинтез збільшує кількість і склад кореневих ек­судатів, які, в свою чергу, можуть впливати на ризосферну мікрофлору, включаючи підвищення антагонізму щодо патогенів; 2) Mn2+ бере участь у синтезі фенолів і лігніну, підвищуючи стійкість до проникнення патогенів; 3) високі рівні Mn2+ можуть інгібувати дію певних грибкових екзоензимів, особливо пектин-метилестерази, та мати прямий токсичний вплив на Gaeumannomyces tritici (Huber, Wilhelm, 1988).

Reis et al. (1997), Guest et al. (2002) довели, що ступінь ураження пшениці кореневими гнилями, викликаними G. tritici, може знизитися за достатнього забезпечення рослин пшениці Mn. Адже принцип ураження рослин цим патогеном пов’язаний з окисленням марганцю в місці ураження, що призводить до позбавлення коренів рослин Mn, ослаблення клітинних стінок і зниження стійкості рослин.

Рис. 3. Вплив марганцю на концентрацію лігніну в пагонах і коренях рослин пшениці (Marschner, 2012)
Рис. 3. Вплив марганцю на концентрацію лігніну в пагонах і коренях рослин пшениці (Marschner, 2012)

Крім того, марганець бере безпосередню участь у активації ферменту пероксидази, яка також відіграє важливу роль у формуванні стійкості до патогенів. Пероксид водню важливий не лише для стабілізації клітинної стінки – він також чинить прямий токсичний вплив на патогени (Heine et al., 2011) і проявляє фунгіцидну активність (Graham, Webb, 1991). Дефіцит марганцю на початку вегетації може зменшувати стійкість рослин до септоріозу.

Достатнє забезпечення рослин пшениці міддю зменшує уражуваність ріжками, офіомельозною кореневою гниллю і меланозом (Evans et al., 1994).

РОЛЬ МІКРОЕЛЕМЕНТІВ У ОСІННЬО-ЗИМОВИЙ ПЕРІОД

Як вже було зазначено вище, зернові культури, зокрема пшениця, чутливі до нестачі марганцю, міді та цинку. Крім того, сучасні інтенсивні сорти пшениці мають підвищену потребу в мікроелементах, особливо за інтенсивної технології вирощування.

В середньому з зерном озимої пшениці за врожайності 6–8 т/га виноситься 280–360 г/га цинку, 190–250 г/га марганцю і 70–90 г/га міді (IFA).

Марганець відіграє ключову роль у фотосинтезі, азотному обміні (відновлення нітратів і синтез амінокислот), є складовою низки ферментів, що беруть участь у диханні, активує важливі метаболічні реакції в рослині. Адже марганець є кофактором більше ніж 35 ферментів у рослинах.

Симптоми дефіциту марганцю на пшениці проявляються міжжилковим хлорозом молодих листків, які за збереження дефіциту перетворюються у бурі некротичні смуги, пригніченим ростом надземної частини рослин і коренів, зменшенням продуктивного кущення. За холодних і вологих умов прояви дефіциту, як правило, загострюються (Alloway, 2008).

Дуже часто спостерігається прихований дефіцит марганцю на пшениці. Щоб запобігти цьому, важливо звертати увагу на стан інших культур у сівозміні: соя також дуже чутлива до марганцю, вона проявляє типові візуальні симптоми дефіциту.

Типовим проявом дефіциту марганцю на пшениці є різниця у стані рослин на шляху треків проходу техніки. Адже більше ущільнення ґрунту в місцях колії створює локальні зони меншої аерації ґрунту, що сприятливо впливає на мікробне перетворення оксидів марганцю в доступну для рослин форму Mn2+.

Рис. 4. Характерний прояв дефіциту марганцю на пшениці у вигляді більш зелених смуг по ходу треків техніки по полю
Рис. 4. Характерний прояв дефіциту марганцю на пшениці у вигляді більш зелених смуг по ходу треків техніки по полю

Нестача марганцю безпосередньо позначається на фотосинтезі, внаслідок чого зменшується кількість розчинних цукрів у рослинах, знижується зимостійкість і нагромадження сухої речовини, що в підсумку зумовлює зниження врожайності.

Роль цинку в рослинах полягає у активації більше ніж 300 ферментів, синтезі нуклеотидів і фотосинтетичних пігментів, зокрема хлорофілу, а також у незамінній ролі в метаболізмі ауксину.

Симптоми дефіциту цинку на пшениці зазвичай з’являються вже на початкових стадіях розвитку, проявляючись хлоротичними міжжилковими смугами на молодих листках, що з’являються спочатку посередині листка і поширюються до верхівки і його основи (часто це можна спостерігати лише на одній половині листка). Рослини пригнічені, здаються вкороченими.

Повздовжні некротичні лінії на листках є ознакою дефіциту цинку
Повздовжні некротичні лінії на листках є ознакою дефіциту цинку

Цинк підвищує зимостійкість і морозостійкість рослин, оскільки впливає на перерозподіл цукрів з листків у корені у осінній період. Васильєва та Естріна (1970) показали, що у рослин озимої пшениці цинк підвищував нагромадження моно- і олігосахаридів під час загартування, зменшував рухливість води і підвищував гідратацію молекул.

Надходження в клітини Zn і Cu стимулює біосинтез гормонів, які беруть участь в експресії стресреагуючих генів. Цинк підвищує активність триптофан-синтетази та зумовлює утворення амінокислоти триптофану – попередника ауксину. Збільшення рівня ауксину покращує ріст коренів, що, у свою чергу, підвищує стійкість до посухи. Під дією цинку посилюється активність антиоксидантних ферментів, що сприяє зменшенню генерації активних форм кисню й захищає клітини від окисного пошкодження.

Нормальне забезпечення рослин цинком спряє активному розвитку кореневої системи молодих рослин, збільшуючи їх здатність до використання вологи з ґрунту, що особливо актуально для вже традиційних в Україні посушливих умов осені.

В осінньо-зимовий період у рослин озимої пшениці дуже часто спостерігається прихований дефіцит міді, оскільки візуальні симптоми у вигляді закручування листків і побіління їх кінчиків у першій половині вегетації проявляються лише в разі сильного дефіциту цього елемента. Нестача міді відчутно впливає на стан рослин у зимовий період і, відтак, на врожайності зерна. У такому разі ефективним способом виявлення дефіциту є тканинна діагностика рослин.

Мідь позитивно впливає на енергію проростання злаків. Так, низка досліджень (Erkama, 1950, Гамаюнова, 1965, та ін.) встановила більшу енергію проростання насіння озимої пшениці за вищого вмісту міді в насінні або за штучного його збагачення шляхом передпосівної обробки насіння.

Велике значення мають мідь, марганець і цинк в ефективному споживанні рослинами пшениці азоту.

МОЖЛИВОСТІ ГРУНТУ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ПОТРЕБ РОСЛИН У МІКРОЕЛЕМЕНТАХ

Значна частина ґрунтів України недостатньо забезпечена цинком, міддю і марганцем. Відповідно до результатів Х туру обстеження сільськогосподарських угідь України, недостатній вміст рухомого цинку мають 90,7% площ, міді – 32,5% угідь і марганцю – 12,5%.

Вміст мікроелементів-металів у ґрунті безпосередньо залежить від їх мінералогічного складу. Проте кілька ґрунтових чинників впливають на рухомість і доступність їх для рослин. Так, на рухомість цинку, міді й марганцю суттєво впливає рН ґрунту: із підвищенням рН у бік лужного (вище 6,5) доступність металів знижується.

Особливо сильно рН впливає на доступність марганцю: відгук на внесення марганцевих добрив у зернових культур фіксується вже за рН понад 7 (Marschner, 1995). Із підвищенням рН вище 6–6,5 доступні для рослин сполуки Mn2+ окислюються до сполук Mn (IV) з утворенням нерозчинних оксидів (MnO2, Mn2O3 та Mn3O4) (Stevenson, 1986). Із підвищенням рН ґрунту на 0,5 одиниці розчинність Mn2+ зменшується у 5–10 разів (Neilsen et al., 1992).

На кислих ґрунтах із рН, нижчим за 5,5, може спостерігатися токсичність марганцю.

Карбонатні ґрунти потребують особливої уваги щодо забезпечення рослин мікроелементами-металами, оскільки, окрім високого рН, присутні карбонати також здатні переводити метали у малодоступну форму за рахунок хемосорбції.

З органічною речовиною ґрунту мікроелементи-метали утворюють метал-органічні комплекси, які є менш доступними для рослин. Особливо сильною спорідненістю з органічною речовиною ґрунту характеризується мідь.

За схильністю до адсорбції органічними сполуками у ґрунті метали утворюють ряд: Cu > Ni > Pb > Co > Ca > Zn > Mn > Mg (Schnitzer, Skinner, 1967; Mengel et al., 2001).

Органічні ґрунти, а також мінеральні з високим вмістом органічної речовини часто мають низький вміст міді й марганцю, що потребує особливої уваги до технології вирощування озимої пшениці на цих площах.

Проте додавання помірних норм органічної речовини, що швидко розкладається, наприклад, гною, утворюватиме розчинні комплекси з металами, підвищуючи їх мобільність і поглинання коренями (Alloway 2008). У цьому плані внесення органічних добрив сприяє підвищенню доступності металів на карбонатних ґрунтах в результаті хелатування (Schulin et al. 2009). Водночас надмірні норми внесення органічних добрив можуть негативно вплинути на доступність металів.

Окрім того, доступність марганцю суттєво залежить від окисно-відновного потенціалу ґрунту. Patrick, Reddy (1978) запропонували класифікувати ґрунти за окисно-відновним потенціалом на аеровані, або добре дреновані (+700 до +500 mV), середньо відновлювальні (+400 до +200 mV), відновлювальні (+100 до –100 mV) і сильно відновлювальні (–100 до –300 mV). Марганець окислюється з Mn4+ до Mn2+ вже за значень відновлювального потенціалу в межах +200 до +400 mV (Tisdale et al., 1985).

Процес відновлення марганцю є або хімічним, або мікробіологічним, причому останній  має домінуюче значення на затоплених ґрунтах (наприклад, на рисових чеках) за рН 5,5–6,0 (Patrick, Reddy, 1978).

Отже, підвищення аерації ґрунту може спричиняти дефіцит марганцю. Рихле, неущільнене насіннєве ложе, створене в результаті особливостей або порушень у роботі висіваючого апарату, вже може стати причиною недостатнього забезпечення рослин марганцем. Адже підвищення аерації ґрунту внаслідок створення рихлого насіннєвого ложе або висушування ґрунту може спровокувати дефіцит марганцю. А зменшення аерації ґрунту в результаті затоплення або ущільнення у місцях проходу техніки, навпаки, підвищує його доступність.

Великий вплив на поглинання усіх елементів, особливо малорухомих мікроелементів, мають будь-які порушення у нормальному розвитку кореневої системи рослин. Обмежений розвиток кореневої системи в результаті поганого дренажу або надмірного ущільнення ґрунту обмежує можливості рослин у пошуку джерел мікроелементів у ґрунті.

Внесення інших добрив, наприклад фосфорних, також може порушувати рівновагу в ґрунті, призводячи до зменшення доступності певних мікроелементів. Високі норми калію підвищують потребу рослин у марганці. Підвищені норми органічних і азотних добрив можуть стати причиною зниження доступності мікроелементів-металів.

Важливо також зважати і на шляхи, якими мікроелементи рухаються до коренів. Для марганцю, цинку та міді головними шляхами є дифузія і кореневе перехоплення. Отже, особливого значення для поглинання їх рослинами набувають температура і вологість ґрунту, які визначають як рухливість самих мікроелементів у ґрунтовому розчині, так і ріст коренів. Саме тому в посушливі роки проблема дефіциту мікроелементів загострюється.

Дефіцит цинку більше спостерігається восени, в умовах холодного і вологого ґрунту та низької інтенсивності освітлення. Навесні симптоми зазвичай не проявляються, але нестача може негативно вплинути на врожайність.  Це можна сказати також про марганець та мідь.

Звісно, аналіз ґрунту є загальновживаною практикою для визначення потреби рослин у елементах живлення. Проте варто зазначити, що аналіз ґрунту на мікроелементи не настільки ж надійний у передбаченні відгуку рослини на удобрення, як, скажімо, вміст фосфору чи калію, для яких було проведено численні польові дослідження у різних ґрунтово-кліматичних зонах.

Отже, вміст мікроелементів у ґрунті є лише певним орієнтиром у прийнятті рішення щодо їх внесення. Крім того, необхідно взяти до уваги багато інших чинників, зокрема, видові і сорто-генетичні особливості рослин та характер розвитку їх кореневої системи, інші властивості ґрунту (рН, вміст органічної речовини, гранулометричний склад ґрунту, наявність карбонатів), погодні умови, внесення інших добрив.

Тому для мікроелементів особливо актуальною є тканинна діагностика рослин, яка дає уявлення про реальний стан живлення культури та її можливість використовувати резерви ґрунту.

СИНЕРГІЗМ І АНТАГОНІЗМ

Щоб правильно побудувати систему живлення озимої пшениці, важливо розуміти не лише значення окремих елементів живлення, а й особливості їх взаємодії між собою. Відомо, що існує два головних типи взаємодії між елементами: синергізм (коли один мікроелемент позитивно впливає на поглинання і засвоєння іншого) та антагонізм (протилежне явище).

Так, фосфор взаємодіє з усіма трьома зазначеними мікроелементами. Ця взаємодія може бути різною залежно від умов. Антагоністична взаємодія спостерігається у ґрунтовому розчині, де фосфати утворюють малорозчинні сполуки з катіонами металів, переводячи їх у малодоступну для рослин форму. Особливо актуально це на ґрунтах із низьким вмістом мікроелементів: внесення високих норм фосфорних добрив іще більше загострює дефіцит для рослин.

Читати по темі: Мікродобрива в рослинництві: форми, види та особливості застосування

З іншого боку, фосфор проявляє синергізм щодо цинку, марганцю та міді під час надходження у рослину і проходження біохімічних процесів. Наприклад, марганець стимулює поглинання рослинами фосфору, опосередковано впливаючи на розвиток кореневої системи (Pedas et al. 2011). А для нормального розвитку рослин необхідне певне співвідношення між фосфором і цинком. Встановлено, що дефіцит цинку активує транскрипцію численних генів, які беруть участь у обміні фосфору (Mortel et al., 2006), а дефіцит фосфору активує експресію генів, відповідальних за гомеостаз цинку в рослині (Bustos et al., 2010).

Високі норми внесення азотних добрив можуть загострювати дефіцит міді та цинку в ґрунті (Marschner, 1995). З іншого боку, збалансоване живлення рослин цинком, міддю і марганцем сприяє кращому засвоєнню рослинами пшениці азоту (Lakshmanan et al., 2005).

Цинк позитивно взаємодіє з калієм, оскільки сприяє підтримці цілісності клітинних мембран, що зменшує вилуговування калію і амідів із клітин (Cakmak, Marschner, 1988). На засолених ґрунтах висока концентрація натрію та інших іонів у ГВК обмежує доступність цинку.

Дефіцит марганцю може спостерігатись за дисбалансу з іншими елементами, такими як Ca, Mg і Fe. Поглинання марганцю пригнічується іншими двовалентними катіонами: Ca, Mg, і Zn (Maas et al., 1969; Robson, Loneragan, 1970), а підвищення вмісту Са в живильному розчині негативно позначається на поглинанні Mn (Foy, 1984). Залізо також є  антагоністом щодо марганцю (Chinnery, Harding, 1980)

Високі рівні фосфору, заліза, марганцю та міді можуть провокувати дефіцит цинку в рослин, особливо на малозабезпечених ґрунтах (Wilkinson et al., 2000; Fageria et al., 2002).

ПОПЕРЕДНИКИ

Місце озимої пшениці у сівозміні та удобрення попередника мають важливе значення у забезпеченні рослин мікроелементами. Найбільш поширеними в Україні попередниками озимої пшениці є соняшник, пшениця, ріпак і кукурудза.

Інтенсивні технології вирощування попередників і високий виніс мікроелементів може стати причиною дефіциту для озимої пшениці. Так, за вирощування після кукурудзи пшениця може відчувати дефіцит цинку. А за вирощування після ріпаку не можна не брати до уваги й величезне значення мікоризи у забезпеченні рослин мікроелементами. Адже ріпак відноситься до рослин, що не здатні до утворення мікоризи.

З іншого боку, регулярне внесення цинку в сівозмінах, що відбувається на багатьох площах під кукурудзою, на ґрунтах із низьким вмістом міді може провокувати прояв дефіциту останньої на пшениці.

Крім того, алелопатичний вплив попередника часто відіграє важливу роль у забезпеченні рослин марганцем. Наприклад, кореневі ексудати вівса пригнічують розвиток мікроорганізмів, що окислюють марганець (переводячи його у малодоступну для рослин форму), відтак забезпечуючи кращі умови для рослин пшениці як у плані живлення марганцем, так і у зменшенні захворюваності на кореневі гнилі (Huber, Mc Cay-Buis, 1993). А соя, що вирощується після пшениці, яка була сильно уражена кореневими гнилями, часто страждає від дефіциту марганцю (Huber, Mc Cay-Buis, 1993).

ПРОАКТИВНІ ДІЇ З ТЕХНОЛОГІЄЮ ІН-ФУРОУ

Внесення мікроелементів за технологією ін-фуроу дає змогу певною мірою нівелювати можливий дефіцит мікроелементів і попередити його на початку вегетації.

Розташування невеликої кількості марганцю, цинку та міді у легкодоступній для рослин хелатній формі в безпосередній близькості від насіння, що проростає, сприяє впевненому старту рослин і збільшенню шансів на реалізацію генетичного потенціалу культури незалежно від погодних і ґрунтових умов під час проростання.

Адже виправити ситуацію після сівби досить складно, оскільки насамперед необхідно, щоб сформувалась достатня листкова поверхня для проведення позакореневого підживлення. А несприятливі погодні умови можуть зменшити шанси на вчасне внесення.

Численними польовими дослідами доведено високу ефективність нанесення мікроелементних добрив під час обробки насіння пшениці. Проте норми внесення добрива суттєво обмежені як поверхнею самого насіння, так і концентрацією солей. Внесення мікроелементів ін-фуроу з рідкими стартовими добривами має істотну перевагу, оскільки дає змогу істотно збільшити дозу елемента, внесеного у безпосередній близькості від насіння.

Внесення мікроелементів за технологією ін-фуроу дозволяє певною мірою нівелювати їх можливі дефіцити і попередити нестачу на ранніх стадіях розвитку рослин
Внесення мікроелементів за технологією ін-фуроу дозволяє певною мірою нівелювати їх можливі дефіцити і попередити нестачу на ранніх стадіях розвитку рослин

Допосівне внесення високих норм мікроелементів для кардинального підвищення їх вмісту в ґрунті не завжди можливе на ґрунтах, які мають потенційно високу здатність до зв’язування. Так, наприклад, внесення марганцю, міді чи цинку на карбонатних ґрунтах призводитиме до їх швидкої демобілізації. Для таких ґрунтів найбільш раціональною практикою є дробове внесення добрив, зокрема, локальне під час посіву та позакореневі підживлення. Причому припосівне внесення розглядається як профілактичне, спрямоване на запобігання небажаним наслідкам можливого дефіциту.

Крім того, внесений у великих нормах марганець на більшості ґрунтів схильний до утворення нерозчинних форм, тому внесення марганцевих добрив у ґрунт рекомендується проводити щорічно, уникаючи розкидного внесення.

Важливо також зважати й на форму мікроелемента. Внесення неорганічних солей мікроелементів на нейтральних і лужних ґрунтах призводить до швидкого їх перетворення у малодоступну для рослин форму. Часто це може займати лише кілька днів. У цьому плані значну перевагу мають хелатовані форми мікроелементів-металів, які дають змогу уникнути небажаної взаємодії з ґрунтом і залишити мікроелементи у доступній для рослин формі впродовж певного часу, достатнього для їх ефективного поглинання.

Поєднання рідких стартових добрив (РСД) і мікроелементів для внесення за технологією ін-фуроу має перевагу у синергізмі обох компонентів: РСД сприяють активному початковому росту рослин, створюючи сприятливі умови для формування здорової ризосфери. Це дає змогу рослинам більш ефективно використовувати внесені з добривами мікроелементи та споживати їх із ґрунтових резервів. А мікроелементи, зі свого боку, покращують здатність рослин використовувати добриво і позитивно впливають на життєдіяльність мікроорганізмів у ризосфері (Rengel, 1997b; Dotaniya, Meena, 2015).

Отже, проактивні дії щодо забезпечення рослин мікроелементами у осінній період дають можливість не лише краще підготувати їх до перезимівлі, а й покращити стан посівів навесні. Рідкі стартові добрива у поєднанні з мікроелементами позитивно впливають на розвиток кореневої системи і початковий ріст рослин, підвищуючи їх зимо- і морозостійкість. Більш сильні рослини пшениці мають більше шансів на успішну перезимівлю та відновлення вегетації навесні й, відповідно, на ефективне споживання весняного удобрення.

Ірина Логінова, Ольга Капітанська, Сергій Полянчиков, НВК «Квадрат»

Опубліковано в журналі “Агроном”, 2021

Найсвіжіші матеріали читайте в журналі «Агроном». Слідкуйте за головними агрономічними новинами на нашій сторінці у Facebook та каналі в Telegram

1 Коментар
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі

СТАТТІ ПО ТЕМІ

Ще раз про форми фосфору, або як обрати якісний продукт

Технології вирощування сільськогосподарських культур стрімко розвиваються в...

Как повысить эффективность калийных удобрений

Агрономическая эффективность калийных удобрений – это прибавка...

Погода

Kyiv
туман
0.4 ° C
1 °
-0.2 °
98 %
0.5kmh
90 %
Пн
3 °
Вт
3 °
Ср
1 °
Чт
3 °
Пт
9 °