Хвороби соняшнику залежно від місця розвитку можна поділити на такі групи: 1) хвороби коріння (кореневої шийки) – біла гниль, гниль проростків, фомоз, вовчок соняшниковий; 2) хвороби стебла – альтернаріоз, біла гниль, вертицильоз, фомоз, фомопсис; 3) хвороби листя – альтернаріоз, борошниста роса, вертицильоз, іржа, несправжня борошниста роса, септоріоз, фомоз, фомопсис; 4) хвороби кошика – альтернаріоз, біла і сіра гниль, пліснявіння, несправжня борошниста роса.
Недобір урожаю від пероноспорозу може становити 5–100%, фомозу – до 40%, фомопсису – 20–50% і зменшення олійності на 2–15%, іржі – 14–38% і зменшення олійності на 4–12%, альтернаріозу – від 20–25% до 80% і зменшення олійності на 5%, білої гнилі – до 60% і зменшення олійності на 8–17%, гіркуватий смак олії, сірої гнилі – 20–25% і зменшення олійності на 10%.
Верхні листки під кошиком соняшнику забезпечують урожайність на 75%, нижні листки – на 25%. Нижнє листя є джерелом поширення чотирьох небезпечних хвороб листостеблового апарату: фомозу, альтернаріозу, фомопсидозу і септоріозу. Саме ці хвороби починаються з листя нижнього ярусу. Тож якщо зупинити їх прояв на нижньому листі, то вони не перейдуть на листя середнього та верхнього ярусів, а також на кошик.
Часто агрономи намагаються відстрочити обробку фунгіцидом на пізніший термін (фаза «зірочка») для того, щоб одним фунгіцидним внесенням забезпечити захист кошика. Втім, у разі перенасичення сівозміни соняшником та у разі, якщо навесні або на початку літа поле накриють одна-дві потужні зливи, першу фунгіцидну обробку слід провести у фазі 6–8 пар листків культури.
СИСТЕМИ ЗАХИСТУ СОНЯШНИКУ
Найчастіше фунгіциди на соняшнику рекомендують застосовувати в такі періоди: Т0 – 2–4 пари листків (ВВСН 14–18), фаза 8–10 листків (ВВСН 18–20) до 5–6 пар листків (10–12 листків), Т1 – «зірочка» – висування кошика до розкриття бутона або появи крайових квіток, коли суцвіття ще закрите, а язичкові квіти видно між приквітниками (ВВСН 51–55–59), Т2 – початок – кінець цвітіння – відразу після цвітіння (ВВСН 61–69–71).
Залежно від фунгіцидної програми захисту від хвороб можливі такі схеми застосування фунгіцидів на соняшнику:
- 1-разове внесення (варіант а) – «зірочка» – висування кошика до розкриття бутона або появи крайових квіток, коли суцвіття ще закрите, а язичкові квіти видно між приквітниками / ВВСН 51–59 (Т1);
- 1-разове внесення (варіант б) – початок – кінець цвітіння – відразу після цвітіння (ВВСН 61–69–71) (Т2);
- 1-разове внесення (варіант в) – 2–4 пари листків (ВВСН 14–18), фаза 8–10 листків (ВВСН 18–20) до 5–6 пар листків (10–12 листків) (Т0);
- 2-разове (варіант а) – 2–4 пари листків (ВВСН 14–18), фаза 8–10 листків (ВВСН 18–20) до 5–6 пар листків (10–12 листків) (Т0) + «зірочка» – висування кошика до розкриття бутона або появи крайових квіток, коли суцвіття ще закрите, а язичкові квіти видно між приквітниками ВВСН 51–59 / (Т1);
- 2-разове (варіант б) – 2–4 пари листків (ВВСН 14–18), фаза 8–10 листків (ВВСН 18–20) до 5–6 пар листків (10–12 листків) (Т0) + початок – кінець цвітіння – відразу після цвітіння (ВВСН 61–69–71) (Т2);
- 2-разове (варіант в) – «зірочка» – висування кошика до розкриття бутона або появи крайових квіток, коли суцвіття ще закрите, а язичкові квіти видно між приквітниками ВВСН 51–59 / (Т1) + початок – кінець цвітіння – відразу після цвітіння (ВВСН 61–69–71) (Т2);
- 3-разове – 2–4 пари листків (ВВСН 14–18), фаза 8–10 листків (ВВСН 18–20) до 5–6 пар листків (10–12 листків) (Т0) + «зірочка» – висування кошика до розкриття бутона або появи крайових квіток, коли суцвіття ще закрите, а язичкові квіти видно між приквітниками ВВСН 51–59 (Т1) + початок – кінець цвітіння – відразу після цвітіння (ВВСН 61–69–71) (Т2).
У табл. 1 приведено одну із систем захисту класичного соняшнику від бур’янів, хвороб і шкідників за інтенсивною технологією вирощування для Лісостепу і Полісся у сівозмінах озима пшениця – озимий ріпак – соняшник, кукурудза – озима пшениця – соняшник, соя (горох) – озима пшениця – соняшник із 2-разовим застосуванням фунгіцидів та інсектицидів – 2–3 пари листків (Т0) + «зірочка» – висування кошика (Т1).
Більшість двокомпонентних контактно-системних фунгіцидів Абакус, Аканто Плюс, Амістар Екстра, Бампер Супер, Імпакт К, Кустодія, Піктор, Пропульс, Ретенго, Спіріт, Фолікур на високому рівні ефективності (понад 80%) контролюють фузаріоз, септоріоз, фомоз, фомопсис, іржу, альтернаріоз. Водночас практично відсутні фунгіциди, які б контролювали на високому рівні несправжню борошнисту росу (пероноспороз), склеротиніоз (біла гниль) і сіру гниль. Склеротиніоз на рівні 60% контролюють Бампер Супер, Дерозал, Імпакт К, Піктор, Пропульс. На рівні 60% на пероноспороз мають вплив Дерозал, Танос, а на сіру гниль – Піктор (табл. 2).
КОНТРОЛЬ ПЕРОНОСПОРОЗУ НА СОНЯШНИКУ
Дуже складно контролювати на соняшнику ґрунтові інфекції: пероноспороз, склеротиніоз, сіру гниль, вугільну (попелясту) гниль, вертицильоз і вовчок, оскільки, наприклад, у зволоженому ґрунті первинне зараження пероноспорозом відбувається приховано у ґрунті зооспорами, які проросли з ооспор, через кореневі волоски кореневої системи. Далі збудник вільно проникає в коріння, стебла, листя, поширюється в міжклітинному просторі, а назовні через отвори продихів із нижнього боку листків виносить спороношення (зооспорангії з зооспорами), які ми бачимо у вигляді світлого нальоту. Такі хворі рослини не піддаються лікуванню і вже не дадуть урожаю.
Читати по темі: Програми захисту соняшнику від хвороб
Від уражених первинним зараженням рослин інфекція поширюється дощем, вітром, комахами та водами на великі відстані (до 500 м), викликаючи вторинне (локальне) ураження листя при дуже високій вологості, проникаючи у здорові рослини через продихи листків. Ооспори пероноспорозу зберігаються в рослинних решках чи ґрунті до 7 років.
В останні роки, в умовах короткої ротації соняшнику в сівозмінах, швидкими темпами відбувається накопичення у ґрунті цієї інфекції, яка здатна заразити рослини соняшнику від проростання насіння до першої пари справжніх листків за температури +12…15°С при сильних опадах у добре зволоженому ґрунті.
верхнього справжнього листка)
Пероноспора – гриб, для розвитку якого потрібна волога і прохолодна погода з температурою не вище ніж 15…18°С. У разі, якщо на час проростання насіння соняшнику стоїть посушлива тепла або спекотна погода, пероноспорозу не буде. Якщо ж на момент проростання соняшнику ґрунт буде насичений вологою і температура, як зазначалося, не перевищуватиме 18°С, то збудник заражатиме рослини.
Соняшник сприйнятливий до ураження пероноспорозом у фазі сходів, але рослини можуть інфікуватись і в пізніші фази – до утворення чотирьох пар справжнього листя. Надалі сприйнятливість рослин до зараження поступово знижується. Тому найважливіше завдання – захистити рослини у фазі проростання.
Головний захист від насіннєвої та ґрунтової інфекції пероноспорозу – це ефективні протруйники з діючими речовинами металаксил-м, флуопіколід, флуоксастробін, тирам або їх комбінаціями: флуопіколід, 120 г/л + флуоксастробін, 90 г/л + клотіанідин, 300 г/л (Модесто Плюс 8 л/1 т), металаксил-м, 350 г/л (Металакс 2 л/1 т), металаксил-м, 116 г/л + тіабендазол, 20 г/л + тирам, 400 г/л (Фаер 2,5 л/1 т).
Наступний захист від несправжньої борошнистої роси (від вторинної інфекції) проводиться фунгіцидами від фази 4–6 листків. Важливо пам’ятати, що збудники несправжньої борошнистої роси (НБР) – ооміцети – за своїми біологічними властивостями відрізняються від більшості патогенних грибів. Багато фунгіцидів проти хвороби не працюють, оскільки у ооміцетів просто немає мішеней, на які націлені, наприклад, системні триазоли, імідазоли та інші діючі речовини.
Усі фунгіциди за вибірковістю дії на патоген поділяються на дві групи: фунгіциди, ефективні проти несправжньо-росяних грибів (Ооміцети), та фунгіциди, ефективні проти справжніх борошнисто-росяних грибів (Аскоміцети, Базідіоміцети, Дейтероміцети). У справжніх борошнисто-росяних грибів компонентом клітинних стінок є ерогостерол, а в несправжньо-росяних грибів – целюлоза.
Триазоли, імідазоли інгібують синтез ергостерола, який є компонентом клітинних стінок справжніх борошнисто-росяних грибів, якого немає в несправжньо-росяних грибів (пероноспороз). Діють проти НБР такі д.р. фунгіцидів: диметоморф, металаксил, цимоксаніл, фосетил алюмінію, азоксистробін, пікоксістробін, дімоксістробін, пропамокарб гідрохлорид. Їх містять такі фунгіциди: азоксистробін, 250 г/л (Тейзер, 0,5–1 л/га), диметоморф, 180 г/л + цимоксаніл, 125 г/л (Фрегат 0,6–1,0 л/га), карбендазим, 200 г/л + металаксил, 100 г/л (Метакарб 1–1,2 л/га), металаксил, 80 г/кг + манкоцеб, 640 г/кг (Цілитель 2,5 кг/га), пікоксістробін, 200 г/л + ципроконазол, 80 г/л (Аканто Плюс 0,5–1 л/га) (табл. 3).
ОСОБЛИВОСТІ КОНТРОЛЮ ГНИЛЕЙ
Первинне зараження соняшнику відбувається приховано у ґрунті через кореневі волоски кореневої системи не тільки пероноспорозом, а й склеротиніозом (білою гниллю), сірою гниллю, вугільною (попелястою) гниллю, вертицильозом та рослиною-паразитом вовчком. Біла гниль соняшнику проявляється у вигляді трьох форм: кореневої, стеблової і кошикової. Коренева форма характеризується ураженням кореневої системи як проростків, так і дорослих рослин. Таке ураження спостерігається за наявності в насіннєвому матеріалі зараженого насіння (внутрішній тип інфекції) або коренева система уражується в результаті контакту з ґрунтовою інфекцією патогена (зовнішній тип інфекції) – склероціями гриба.
Склероції – тіла продовгуватої чи округлої форми, які складаються з тісно сплетених ниток міцелію, у яких гриб перебуває у стадії спокою до 8–12 років. Після виходу зі спокою склероції на поверхні ґрунту проростають плодовими тілами з аскоспорами, які інфікують наземні органи рослин, або склероції, що містяться у ґрунті, проростають гіфами й інфікують підземні органи рослини.
Оптимальна температура для проростання склероціїв становить 18…24°С. Грибниця розвивається при вологості ґрунту 40–50%. Апотеції формуються при температурі 12…22°С і вологості повітря 60–80%.
При проростанні склероціїв, які знаходяться на поверхні насіння, або при контакті коренів з грибницею патогена інфіковані проростки гинуть. При ураженні коренів у більш пізній час спостерігається прикоренева форма білої гнилі. Проростання склероціїв відбувається у ґрунті на глибині не більше ніж 9 см.
Більшість склероціїв збудника білої гнилі гине після їх заорювання у ґрунт. Так, при відносній вологості ґрунту 50–100% і температурі 18…20°С близько 70–80% склероціїв руйнується через місяць після їх потрапляння в ґрунт. Значну роль в їх руйнуванні відіграють ґрунтові гриби-антагоністи: Coniotirium minitansта, інші представники. Ці гриби-антагоністи взято за основу для розробки біологічного захисту соняшнику від білої гнилі у багатьох країнах світу.
Кошикова форма характеризується утворенням на зворотному боці кошиків біло-коричневих плям. У місцях плям і на поверхні кошика з’являється білий повстяний наліт, який пронизує всю тканину кошика, квітколожа, язичкові і трубчасті квітки, насіння. Між насінням формуються чорні склероції у вигляді грат – решіток. Вони виявляються і в середині насіння. Уражені сім’янки темніють, руйнуються, стають гіркими на смак.
Гібридів соняшнику, які б мали гени специфічної стійкості, тобто імунітет до склеротиніозу, наразі немає. На сьогодні жодна насіннєва компанія не має гібридів, стійких чи навіть імунних до білої гнилі. Наразі вони можуть запропонувати лише толерантні до склеротініозу гібриди.
При проникненні у клітини паразит виділяє специфічний фітотоксин, яким є щавлева (або оксалатна) кислота. Злаки стійкі до склеротиніозу завдяки здатності руйнувати щавлеву кислоту ферментом оксалат-оксидаза, який окислює щавлеву кислоту до вуглекислого газу та води. Шапинковий гриб Flammulina velutipes (зимовий опеньок) містить ген оксалат-декарбоксилази E8.2-OXDC, який допомагає протистояти дії щавлевої кислоти. Цей ген було використано для створення стійких до склеротиніозу трансгенних рослин томату FvOXDC.
Склеротиніоз можна проконтролювати правильною сівозміною. Наприклад, якщо після збирання врожаю на полі, засміченому склероціями, залишити зимувати їх у ґрунті на глибині до 5 см і наступного року посіяти на цьому полі злакову культуру. В такому разі склероції проростають, спори розлітаються, проте злак має імунітет – і зараження не відбувається. Відтак навіть не потрібно витрачатися на фунгіцидний захист.
Сіра гниль за своєю шкодочинністю не поступається білій гнилі. Вона зріджує сходи в результаті випадання молодих рослин, погіршує посівні й технологічні якості насіння, знижує продуктивність рослин. Захворювання проявляється у вигляді пліснявіння насіння і проростків, кореневої, стеблової та кошикової форм.
Коренева форма частіше проявляється на молодих рослинах. При ураженні кореневої системи рослини у фази сім’ядольних і 1–2 пар справжніх листків лягають на поверхню ґрунту, в вологу погоду вкриваються сірим нальотом і гинуть, в суху – в’януть і відмирають. Такий прояв хвороби спостерігається при проростанні зараженого насіння. Після спалаху захворювання навесні його розвиток у суху погоду уповільнюється, а після рясних дощів знову посилюється. Біля основи стебла спостерігається штрихуватість і потемніння тканин з утворенням плям сірого кольору.
При ураженні кошиків оболонка насіння стає пухкою, набуває мармурового забарвлення. На поверхні та в середині сім’янок виявляються склероції. У вологу погоду уражений кошик загниває, а в суху тканина кошика втрачає міцність і легко розкришується.
Збудником вугільної, або попелястої гнилі є мітоспоровий гриб Sclerothium bataticola Taub. Грибниця патогена розвивається у провідній системі стебла, чим і пояснюється в’янення рослин. Воно відбувається в результаті розростання грибниці, яка закупорює судини рослини, порушуючи цим самим обмін речовин, а також інтоксикації організму через виділення патогеном токсинів.
Основне джерело інфекції – уражені рештки, на яких зберігаються склероції гриба. Вони зберігають життєздатність у ґрунті до 5–6 років і за наявності кореневих виділень рослини-живителя проростають, утворюючи нову грибницю.
Проти гнилей соняшнику найбільш вигідним заходом є створення та впровадження у виробництво стійких гібридів. У разі вирощування таких гібридів немає потреби в застосуванні профілактичних обприскувань рослин фунгіцидами. На насінницьких посівах слід здійснювати ретельну агротехніку і своєчасно видаляти уражені гнилями та іншими хворобами рослини. Першу фітопрочистку проводять у фазу 3–4 пар справжніх листків, другу – перед цвітінням, третю – перед збиранням урожаю.
Потрібно уникати попередників, які уражуються білою і сірою гнилями, – це ріпак, соя, гречка, мак, бобові, гарбузові, баштанні, прядивні культури. Глибина зябу під соняшник має становити 27–30 і навіть 32 см, при цьому в 2–3 рази зменшується засміченість поля однорічними і багаторічними бур’янами. Переважна більшість склероціїв збудників білої і сірої гнилей разом з рештками уражених рослин загортаються на значну глибину і під дією мікроорганізмів-антагоністів розкладається у ґрунті. Десикація посівів припиняє розвиток сірої та білої гнилей, пліснявіння та інших хвороб на кошиках та насіння, в тому числі й у дощову погоду.
На жаль, серед агрономів існує помилкове правило, чомусь поширене у вітчизняній літературі, що найкращий спосіб позбутися склероцій білої гнилі – це застосувати глибоку оранку. Проте сучасні дослідження показали, що на глибині до 5 см, якщо буде волога, склероції обов’язково проростуть у наступному році. Якщо ж вони проростуть, то втратять свою життєздатність. А якщо склероції закопати на глибину понад 5 см, то вони входять у стан глибокого спокою, який може тривати від 8 до 12 років. Відповідно, на полях, уражених склеротиніозом, не слід застосовувати глибоку оранку – і на цю особливість варто звернути увагу. Якщо ви зібрали врожай, уражений склеротиніозом, залиште склероції зимувати на полі, а навесні висійте злакову культуру.
Підземний склеротиніоз створено людиною. Гриб склеротинії у природі існує мільйони років. Однак природа не має плуга, і всі склероції, що утворилися, зимували на поверхні ґрунту. З часів створення плуга і виникла ця проблема землероба – підземний склеротиніоз. Спочатку спостерігається в’янення листя, а потім і рослин у цілому. Уражені рослини гинуть хаотично на різних стадіях розвитку: одна – на стадії сходів, друга – у період утворення 6–8 пар листя, третя – у фазі цвітіння. Чому їх загибель така хаотична і відбувається у різному вегетаційному віці рослин? Це залежить від того, наскільки далеко знаходяться склероції від кореневої системи рослини. Відповідно, чим ближче вони розташовані до коріння, тим раніше буде уражена рослина, і навпаки.
Якщо ґрунт уражений склеротиніозом – висівайте сидерати, зокрема гірчицю, кореневі виділення якої провокують вихід склероцій зі стану спокою, внаслідок чого вони проростають і не можуть перезимувати. Але цей агроприйом спрацює в тому разі, якщо є волога, необхідна для проростання сходів культури-провокатора.
Підземний склеротиніоз уражує також сою, ріпак та інші злакові культури.
Проти гнилей соняшнику використовують протруйники з д.р. металаксил–м, 350 г/л (Апрон ХL 3 л/1 т), тирам, 480 г/л (Роялфло 2,5–3 л/1 т), карбендазим, 500 г/л (Дерозал 1,5 л/1 т), флудиоксоніл, 25 г/л + металаксил-м, 10 г/л (Максим ХL 6 л/1 т), флутриафол, 25 г/л + тіабендазол, 25 г/л (Вінцит 050 СS 2 л/1 т).
ЗНАЧЕННЯ СІВОЗМІНИ В КОНТРОЛЮВАННІ ХВОРОБ СОНЯШНИКУ
Одним із методів контролю хвороб соняшнику та підвищення врожайності цієї культури є дотримання сівозміни. В ідеальних умовах соняшник має повертатися на те саме поле не раніше ніж через п’ять-дев’ять років.
Допускається – без суттєвої втрати урожайності та зараження хворобами – повернення соняшнику на одне і те ж саме поле не раніше ніж через 3–5 років (табл. 4). Це дає можливість знизити пошкодження рослин соняшнику різними захворюваннями та не зменшити різко його врожайність. Наприклад, при поверненні соняшнику на колишнє поле у сівозміні через 9 років урожайність насіння становила 2,63 т/га, через 5 років – 2,6 т/га, через 3 роки – 2,19 т/га, через 1 рік – 1 ,63 т/га, а за беззмінному посіві – 1,28 т/га.
При беззмінному вирощуванні хворобами уражалося 40% рослин та 30,6% вовчком. При поверненні соняшнику на колишнє поле через 1 рік хворобами уражалося 26% рослин, через 3 роки – 12,3% рослин, через 5 років – 6,1% рослин, а через 9 років – 5,5%.
Беззмінне вирощування соняшнику або його повернення на те саме поле через 1 рік (озима пшениця – соняшник) згодом призводить до неможливості вирощування цієї культури на цих полях навіть при посиленому використанні засобів захисту рослин.
Часто соняшник повертають на колишнє місце обробітку через один-три роки (озима пшениця – соняшник, озимий ріпак – озима пшениця – соняшник, горох – озима пшениця – соняшник). В останні роки в умовах короткої ротації соняшнику в сівозмінах швидкими темпами відбувається накопичення у ґрунті інфекції соняшнику, особливо несправжньої борошнистої роси (пероноспороз), склеротиніозу (біла гниль), сірої гнилі, вугільної (попелястої) гнилі.
Ооспори пероноспорозу зберігаються в рослинних решках чи ґрунті до 7 років, склероції сірої гнилі залишаються у життєздатному стані у ґрунті до 8 років, а в насінні, що зберігається, – понад три роки. Склероції білої гнилі зберігаються у ґрунті 4–5, до 8–12 років, склероції вугільної (попелястої) гнилі – до 5–6 років, насіння вовчка – до 20 років. Останніми роками сівозміни максимально насичені соняшником, і основне зниження врожайності пов’язане із сильною зараженістю хворобами та їх накопиченням.
Найбільш прийнятний попередник для соняшнику – озимі зернові (озима пшениця, озимий ячмінь, озиме жито) та ярі культури (яра пшениця та ячмінь). Одним із можливих попередників є кукурудза або картопля. Після кукурудзи врожайність соняшнику буде нижчою, ніж після озимої пшениці та ячменю. Погані попередники – соняшник, соя, горох, квасоля, томати та ріпак, оскільки ці культури уражаються тими ж хворобами, що й соняшник (фомоз, біла, сіра гнилі та кореневі гнилі).
У степовій зоні здебільшого після соняшнику висівають озиму пшеницю. Проте зернові культури часто засмічуються падалицею соняшнику. Запасів вологи у ґрунті після цієї культури у степу може бути недостатньо для гарного розвитку озимої пшениці. З цією метою у південному степу на богарі при менших за 300–350 мм опадах при традиційному обробітку ґрунту (оранка) застосовуються сівозміни з паром після соняшнику для накопичення вологи, поживних речовин у ґрунті та зняття післядії гербіцидів групи імідазолінонів (пар – озима пшениця – соняшник). При більшій за 300–350 мм нормі опадів немає доцільності в сівозміні вводити пар через те, що в ґрунті не відбувається суттєвого накопичення вологи порівняно зі стерньовим попередником, яка призводила б до значного підвищення врожайності.
Соняшник має потужну кореневу систему, що проникає у глибокі шари ґрунту (від 1 до 3 м), що висушує нижні горизонти ґрунту. Тому його не слід висівати після культур із потужною кореневою системою, що забирає вологу з глибоких шарів ґрунту (люцерна, цукровий буряк, суданська трава). Якщо ці культури все ж таки вирощують, то соняшник слід розміщувати не раніше ніж через три роки після їх висіву.
Соняшник є хорошим попередником для ярого ячменю, ярої пшениці, вівса та інших ярих зернових культур, але поганим попередником у степовій зоні для озимої пшениці через висушення нижніх горизонтів ґрунту та малу кількість опадів.
Проведені дослідження показали, що після збирання соняшнику перед посівом озимої пшениці волога була наявна тільки в шарі ґрунту 20–25 см. Глибше, до 80 см, волога була відсутня. Після соняшнику в ґрунті також накопичується багато хвороб, зокрема, кореневі гнилі, що потребує якісного протруювання насіння озимої пшениці.
Найбільш поширені типи сівозмін в Україні з соняшником: 1) озима пшениця – соняшник – пар; 2) озима пшениця (ярий або озимий ячмінь) – соняшник; 3) озима пшениця – озимий ріпак – соняшник; 4) кукурудза – озима пшениця – соняшник; 5) ярі зернові – кукурудза – соняшник; 6) соя (горох) – озима пшениця – соняшник; 7) озима пшениця (озиме жито, ярий ячмінь) – озимий ріпак (горох, соя) – озима пшениця – кукурудза – соняшник; 8) ячмінь – кукурудза – озимий ріпак – озима пшениця – соняшник.
Сергій Хаблак, агроном, д-р біол. наук, Інститут харчової біотехнології та геноміки
Опубліковано в журналі “Агроном”, 2023
