24 Жовтня 2021

Особливості перезимівлі рослин ячменю озимого залежно від строків сівби

Ячмінь озимий є провідною зернофуражною, продовольчою та кормовою культурою. В структурі посівів зернових культур він посідає четверте місце після пшениці озимої, кукурудзи та рису. Озимий ячмінь має високий потенціал урожайності, до того ж визріває на 10–12 діб раніше, ніж пшениця озима.

Сьогодні сільськогосподарські господарства здебільшого зосереджують увагу на вирощуванні зернових і олійних культур після нетрадиційних для них попередників, зокрема соняшнику.

Головний чинник, що обмежує збільшення посівних площ під ячменем озимим у північній частині Степу України, – недостатня морозо- та зимостійкість рослин. Зниження температури ґрунту на глибині залягання вузла кущіння нижче ніж –13°С призводить до їх вимерзання. В останні роки за суттєвих змін клімату в бік потепління спостерігається збільшення валового збору зерна цієї важливої зернофуражної культури. В Україні у структурі посіву загальна площа ячменю озимого під урожай 2019 р. становила близько 1 млн га. За останні роки посівні площі під цією культурою збільшилися майже втричі.

Мета дослідження полягала у з’ясуванні особливостей формування стійкості ячменю озимого до несприятливих умов зимового періоду залежно від строків сівби і норм висіву насіння при вирощуванні після соняшнику.

Дослідження проводилися в 2016–2019 рр. в зоні північного Степу на базі Державного підприємства «Дослідне господарство «Дніпро» Державної установи «Інститут зернових культур НААН України». Ґрунтовий покрив дослідних ділянок – чорнозем звичайний малоґумусний середньосуглинковий із вмістом гумусу в орному шарі (за Тюріним) 3,3–3,5%; загального азоту 0,23–0,25; фосфору 0,10–0,12; калію 2,1%. Клімат зони – помірно континентальний з недостатнім та нестійким зволоженням.

Висівали сорт ячменю озимого Дев’ятий вал, який рекомендований для вирощування в умовах північного Степу України та занесений до Реєстру сортів рослин України з 2014 р. Сіяли ячмінь озимий після соняшнику в 4 строки: 20 і 30 вересня; 10 і 20 жовтня. Норма висіву становила 4,5; 5,0; 5,5; 6,0 млн схожих насінин/га. Технологія вирощування – загальноприйнята для північної частини Степу, крім поставлених на вивчення питань. Під передпосівну культивацію вносили мінеральне добриво у N60P60K30. Ранньовесняне підживлення рослин ячменю озимого проводили азотним добривом у формі аміачної селітри в дозі 30 кг/га д.р. Насіння висівали суцільним рядковим способом з міжряддями 15 см на глибину 5–6 см.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Відомо, що вирішальною умовою в отриманні високих урожаїв озимих культур є своєчасна поява дружних і повноцінних сходів. Одним із основних чинників, який впливає на цей показник в зоні недостатнього зволоження, є запаси продуктивної вологи в посівному шарі ґрунту. Строки сівби озимих, у свою чергу, спричиняють значний вплив на ріст і розвиток рослин, їхню стійкість до несприятливих умов перезимівлі та продуктивність.

Агрометеорологічні умови осіннього періоду вегетації за роки проведення досліджень були сприятливими. Це позитивно позначилось як на розвитку рослин ячменю озимого, так і на накопиченні ними розчинних вуглеводів, які виконують захисну функцію, що є передумовою високої морозостійкості озимої культури. У роки досліджень запаси продуктивної вологи в посівному шарі ґрунту під посівами ячменю озимого були в кількості, достатній для отримання дружних сходів.

Сума ефективних температур (від 5°С), накопичених рослинами в осінній період вегетації, варіювала у межах від 8,3 до 301,9°С. Найменша сума ефективних температур повітря спостерігалась у 2016 р. і коливалась залежно від строків сівби в межах від 8,3 до 152,3°С, найбільша вона була у 2018 р. – від 62,8 до 301,9°С відповідно.

Дослідження показали, що ростові процеси різновікових рослин ячменю озимого в період осінньої вегетації різнилися між собою. Так, простежувалась тенденція до зменшення біометричних показників рослин зі зміщенням строків сівби в бік пізніх.

Коефіцієнт кущіння рослин ячменю озимого на час припинення осінньої вегетації був найбільшим за раннього строку сівби (20 вересня) і в цілому коливався від 1,0 до 3,7.

Так, в середньому за роки проведення досліджень зі зміщенням строків сівби ячменю озимого в бік пізніх рослини формували меншу кількість пагонів. За сівби 30 вересня їх кількість зменшувалась на 25–27% порівняно з попереднім строком (20 вересня) і на 73–75% (10 жовтня) відповідно (табл. 1). При цьому, за сівби 20 жовтня рослини розпочали зимівлю в фазі повних сходів – 2-х листків, розкущитися і утворити пагони не встигли.

Аналогічна тенденція спостерігалась і щодо кількості вузлових коренів. На час припинення осінньої вегетації найбільша їх кількість сформувалась за раннього строку сівби (20 вересня) – 2,8 шт. на рослину, однак у разі пізнього строку сівби (20 жовтня) рослини зовсім не формували вузлових коренів.

Висота рослин ячменю озимого також залежала від строків сівби та норми висіву насіння. Найбільші значення цього показника були за сівби 20 вересня і норми висіву 6,0 млн схожих насінин/га – 16,9 см. При зменшенні норми висіву до 4,5 млн схожих насінин/га і за цього ж строку сівби висота рослин також зменшувалась – майже на 7% (15,8 см). Зміщення строків сівби в бік пізніх (20 жовтня) призводило до зменшення висоти рослин ячменю озимого на 7,8–8,5 см залежно від норми висіву насіння (табл. 1).

Таблиця 1. Біометричні показники ячменю озимого залежно від строків сівби і норм висіву на час припинення осінньої вегетації (2016–2018 рр.)Отже, можна констатувати, що темпи збільшення кількісних показників приросту рослин ячменю озимого в умовах осіннього періоду вегетації значним чином залежали від строків сівби. Найкращими біометричними показниками характеризувалися рослини зі строком сівби 20 та 30 вересня.

Низькі температури, які викликають вимерзання рослин ячменю озимого, є головною причиною зрідження посівів, а інколи й повної їх загибелі. Особливо шкодять різкі коливання температури, коли після відлиги настає морозна погода. Аналіз вмісту розчинних вуглеводів у рослинах ячменю озимого на час припинення осінньої вегетації дає змогу встановити їхню потенційну здатність протистояти несприятливим умовам зимового періоду. Встановлено, що найбільшу кількість вуглеводів у вузлах кущіння на час припинення осінньої вегетації накопичили рослини за сівби 30 вересня і норми висіву 4,5 млн схожих насінин/га (31,0%), що було більше на 1,3 та 3,3% порівняно з сівбою 20 вересня та 10 жовтня відповідно (табл. 2).

Таблиця 2. Вміст і витрати вуглеводів рослинами ячменю озимого за період зимівлі, % на абсолютно суху речовину (2016–2019 рр.)Сівба в оптимальні строки гарантує кращий рівень вологозабезпечення і належний температурний режим для проходження рослинами І та ІІ фаз загартування. За сівби 20 жовтня на час припинення осінньої вегетації рослини ячменю озимого не утворили вузла кущіння і увійшли в зиму у фазі повних сходів – 2-х листків. До того ж відмічався вплив норм висіву насіння на накопичення вуглеводів у вузлах кущіння. Так, збільшення норми висіву з 4,5 до 6,0 млн схожих насінин/га призводило до зменшення вмісту вуглеводів – від 0,7% (за сівби 20 вересня) до 0,9% (10 жовтня).

Отримані дані свідчать, що на час відновлення весняної вегетації найбільша кількість вуглеводів (23,6%) у вузлах кущіння була за сівби 30 вересня і норми висіву 4,5 млн схожих насінин/га. Також було встановлено, що кількість витрачених вуглеводів зменшувалась зі зміщенням строків сівби від ранніх до пізніх. Так, за сівби 20 вересня рослини ячменю озимого витрачали більше розчинних вуглеводів (9,5–9,1%) залежно від норми висіву насіння, ніж у інших варіантах.

В зимовий період за роки проведення досліджень загрозливих погодних явищ, які б суттєво впливали на зимостійкість рослин ячменю озимого, не відмічалось.

У середньому гідротермічні умови зимового періоду були сприятливими, що зумовило порівняно добру перезимівлю ячменю озимого залежно від стану розвитку рослин, строків сівби та норм висіву насіння – в межах 89–95% рослин та 90–93% пагонів (табл. 3).

Таблиця 3. Виживаність рослин ячменю озимого залежно від строків сівби і норм висіву насіння (2017-2019 рр.)Найбільша виживаність рослин спостерігалась за сівби 30 вересня та 10 жовтня і становила 95 і 93% відповідно. Аналогічна тенденція простежувалась і щодо кількості збережених пагонів – відповідно 93 та 91%. За сівби 20 вересня виживаність рослин знижувалась на 3%, а 20 жовтня – на 6% порівняно з терміном сівби 30 вересня.

Отже, з’ясовано, що за ранніх строків сівби рослини ячменю озимого переростають, погано загартовуються, наслідком чого є зниження рівня зимостійкості. У разі пізньої сівби рослини входять у зиму в слаборозвиненому стані, що призводить також до зниження їх зимостійкості. Завдяки помірним за температурним режимом зимам і сніговому покриву в рослин формується відносно висока зимостійкість.

Н. О. Завалипіч, Інститут зернових культур НААН України

Опубліковано в журналі “Агроном”, 2020

Найсвіжіші матеріали читайте в журналі «Агроном». Слідкуйте за головними агрономічними новинами на нашій сторінці у Facebook та каналі в Telegram

СТАТТІ ПО ТЕМІ

Пивоварний ячмінь: все, що потрібно знати про захист колосу

ЧОМУ ЯКІСТЬ ВИЗНАЧАЮТЬ ФУНГІЦИДИ? У період колосіння – цвітіння...

Застосування позакореневого підживлення в технології вирощування пивоварного ячменю

Позакореневе підживлення сільськогосподарських культур обґрунтовується низкою умов,...

Основи технології вирощування пивоварного ячменю

Потенціальні можливості України з виробництва зерна пивоварного...

Погода

Kyiv
рвані хмари
7.6 ° C
8.7 °
5.2 °
76 %
0.9kmh
75 %
Нд
7 °
Пн
8 °
Вт
11 °
Ср
11 °
Чт
14 °