Останніми роками сільгоспвиробники досить обережно ставляться до запровадження чистих парів. Це пояснюється уразливістю їх до ерозії, надмірним розвитком процесів мінералізації органічної речовини і втратами гумусу, ризиками переущільнення ґрунту, економічною недоцільністю тощо. Однак реалії воєнного часу спонукають аграріїв переглянути набір вирощуваних культур, структуру посівів і сівозмін.
Може виникати ситуація, коли окремі масиви вони змушені будуть залишити під чистий пар. Доцільність такого рішення залежить від низки чинників, головним із яких є безпечність господарювання, екологічна складова та економічний зиск. З погляду рентабельності виробництва паруванню першочергово підлягають такі землі.
По-перше, соняшникові поля, зневоднені чи з мінімальною кількістю продуктивної вологи у ґрунті на час стійкого похолодання. За даними Інституту зернових культур, відновлення її запасів впродовж зими не перевищує на рівнині 60, на схилах 50% від граничної польової вологоємності. Ймовірність недоотримання урожаю наступної культури у Степу зростає у разі неглибокого (менше ніж 100 см) промочування ґрунтової товщі та за відсутності агрономічно корисних дощів у травні (для гороху, ячменю, вівса) або у липні (для кукурудзи, соняшнику, сорго). Досить витратною є боротьба з падалицею. Додаткові проблеми виникають за вирощування соняшнику, стійкого до гербіцидів. Знищення цих рослин потребує універсальних, часто більш дорогих препаратів.
По-друге, площі після кукурудзи на зерно, збирання якої відбувалось на високому зрізі або за схемою відбору одних качанів, відтак залишився стеблостій. Собівартість майбутньої вирощеної продукції буде зростати за рахунок збільшення кількості технологічних операцій в системі основного (зяблевого) і допосівного (весняного) обробітку ріллі.
По-третє, ділянки, дуже засмічені осотами, березкою, хвощем, пирієм, ваточником, боротьба із якими у посівах витратна, надскладна, а інколи й малоефективна. Одним із дієвих способів викорінення цих багаторічних бур’янів вважається парування, де є змога розумно поєднати механічні прийоми (виснаження, вичісування, викопування) та гербіциди.
Тимчасово припинити вирощування сільськогосподарських культур можливо на виснажених малородючих ґрунтах, що потребують корінного поліпшення (глибоке розущільнення, осушення, вапнування, гіпсування), а також на еродованих схилових землях із вмістом гумусу 1–2% та низьким урожайним потенціалом.
Нарешті, пар може бути альтернативою у випадках, коли існує загроза втрати товарної продукції або вирощування певної культури стає збитковим через проблеми з логістикою, надвисокі ціни на пальне, добрива, насіння, техніку та хімікати.
Технологічна система основного обробітку парового поля може проводитися за схемою чорного (восени), раннього (навесні) та комбінованого пару (осінь + весна), а також поєднуватись із внесенням гербіцидів чи вирощуванням післяжнивної (проміжної, покривної) культури. Кожна зі схем має свої переваги та вади, вибір її залежить від попередника, рясності бур’янів, типу ґрунту, рельєфу місцевості, наявності необхідних засобів виробництва.
ЧОРНІ ПАРИ
Відомо, що на кожен сантиметр поглиблення обробітку чорнозему витрачається додатково приблизно 1 л пального, відтак економічно недоцільною буде глибока оранка пару, особливо звичайними плугами, які утворюють звальні гребені та розвальні борозни, погіршуючи якість роботи машино-тракторних агрегатів, збільшують опір знарядь, сприяють розвитку водної ерозії на схилах. За посушливих умов полицевий обробіток призводить до надмірної брилуватості скиби, що у поєднанні з сильними вітрами зумовлює значне видування вологи. Натомість на перезволоженому агрофоні залипають полиці плуга, формується плужна підошва. Не покращує водовбирну спроможність оранки у цьому разі навіть значна площа поглинаючої поверхні ріллі й гофрованість нанорельєфу.
Із погляду заощадження енергоресурсів після стерньових попередників на рівнині можна обмежитись мілким пошаровим обробітком ґрунту на глибину від 8–10 до 12–14 см дисковими, плоскорізальними або диско-лаповими знаряддями. У зоні Степу за посушливої погоди в період від збирання врожаю до стійкого похолодання потрібно дві, за вологої – три операції для знищення падалиці та бур’янів.
На заосочених масивах глибина останнього обробітку збільшується до 20–22 см з метою підрізання підземної частини стебла багаторічника нижче місця з’єднання з коренем. В іншому випадку він формує горизонтальні відгалуження ближче до поверхні й витрачає менше розчинних вуглеводів для відновлення надземних органів, утворюючи щільні осередки шкодочинних рослин. За високої забур’яненості поля доцільно поєднувати механічні та хімічні методи боротьби. Так, внесення гліфосату по стерні ячменю ярого (серпень) повністю убезпечило ділянку від осоту рожевого та березки польової і суттєво знизило потенційну засміченість ґрунту. Кількість пророслих однорічних особин під час догляду за паром протягом травня-вересня тут була на рівні зяблевої оранки і становила 163 шт./м2 проти 389 шт./м2 у варіанті без гербіцидів.
У посівах соняшнику влітку, завдяки затіненню поверхні листям, динамічно і в ощадному режимі відбувається зволоження – висушування, нагрівання – охолодження ґрунту. Листковий апарат надійно запобігає замуленню шпар, водночас добре розвинута коренева система олійної культури сукупно з продуктами обміну та автолізу ґрунтових мікроорганізмів, задіяних у процесах розкладання рослинних решток, поліпшують структурно-агрегатний стан чорнозему. У підсумку на час проведення основного обробітку верхній (0–15 см) шар його у більшості випадків має порівняно невисоку щільність і твердість. Водночас нижня частина орного шару часто зневоднена до позначки 10–12 %. За цих умов прийнятним рішенням на рівнині можна вважати дискування на глибину 12–15 см. За поглиблення обробітку різко зростають питомий опір і витрати пального, швидко зношуються та виходять з ладу робочі органи знарядь. На соняшникових полях перевагу мають тандемні дискові борони з регульованим кутом атаки, на передній батареї яких установлені диски типу «ромашка», на задній – суцільні диски, що дає змогу агрегату працювати на задану глибину за великої кількості післяжнивних решток.
Верхній шар ґрунту після збирання кукурудзи, як правило, більш ущільнений, ніж після соняшнику. Її стебла належать до категорії неламких (жорстких), вони гірше подрібнюються і загортаються углиб. Тому кращі результати забезпечують дискові борони, здатні розвивати високу робочу швидкість (понад 10 км/год), що мають достатнє навантаження на один диск (понад 100 кг) і зміцнений центральний брус.
Досить часто після зернової кукурудзи залишаються великі обсяги рослинних решток, подрібнення і загортання яких потребує кількох проходів лущильника чи борони. У цій ситуації на рівнинних площах менш витратною може бути оранка висококліренсним плугом без попереднього дискування агрофону. Якість заорювання вегетативної маси покращується, коли напрямок руху агрегату збігається з напрямком руху комбайна, що сформував певний нахил рослин під час збирання урожаю.
Слід пам’ятати, що багаторазове дискування ґрунту після зернових колосових за використання важких тракторів ущільнює прошарок на глибині 10–20 см, який гальмує швидкість інфільтрації опадів у 1,5–2 рази, зменшує горизонтальне промочування товщі чорнозему до позначки 100–120 см і скорочує діапазон активної вологи на
20–25%. На еродованих схилових землях мілкооброблений верхній шар ґрунту швидко переповнюється талою або дощовою водою і її лишки втрачаються на стік.
Внаслідок негативних явищ тривалий мінімальний основний обробіток чорного пару в дослідах обумовив нестабільний весняний рівень запасів продуктивної вологи у рік парування (шар 0–150 см), який у середньому дорівнював 110,6 мм, що на 35,3 мм менше, ніж за стрічкового чизелювання. Крім того, мілке розпушування ґрунту після збирання пшениці озимої провокує проростання падалиці, яка має бути знищена наступним обробітком або гербіцидом. Падалиця, залишена в зиму, укорінюється з відповідними негативними наслідками для господарства у наступному році.
На схилових землях одним із найкращих способів підйому зябу після всіх попередників вважається консервуючий обробіток помірної глибини (20–25 см) фронтальними диско-чизельними агрегатами різних модифікацій. За сукупністю базових технічних характеристик можна виокремити знаряддя, що працюють у режимі недорізування скиби по ширині захвату робочих органів і залишають гребенисту поверхню поля.
Завдяки строкатості нанорельєфу, наявності рослинних решток, неглибокому промерзанню і швидкому відтаюванню ґрунту навесні такий обробіток істотно уповільнює стоково-міграційні процеси і забезпечує додаткове накопичення 190–230 м3/га продуктивної вологи, яка зосереджена переважно в нижній частині коренеактивного шару (100–150 см), що має важливе значення для парової пшениці в степовій зоні.
Агроприйом позитивно впливає на основні властивості чорнозему, підтримує набутий репродуктивний потенціал ґрунту впродовж тривалого часу (8–10 місяців), тому вважається заходом пролонгованої дії. Універсальність, мобільність і широкозахватність чизельних машин забезпечують економію часу, палива (5–7 л/га) та коштів (20–32%).
РАННІ ПАРИ
Класичний ранній пар після стерньових культур передбачає використання гербіцидів у літньо-осінній (післязбиральний) період чи систематичне скошування бур’янів та падалиці до настання морозів. Таке утримання ділянки буває економічно та екологічно обґрунтованим за посушливої погоди у серпні-вересні, коли насіння засмічувачів погано проростає і можна обмежитись однократним внесенням хімікатів; на крутих вітроломних схилах, де існує велика небезпека розвитку водної і вітрової ерозії; за відсутності достатніх ресурсів і можливостей для обробітку за схемою чорного або комбінованого пару.
Ранній пар після соняшнику зазвичай уособлює повну відмову від осіннього обробітку ґрунту, відтак на полі залишають листя та стебла, щоб унеможливити руйнування орного шару під час весняного сніготанення і накопичити додаткову вологу.
У разі запровадження раннього пару після кукурудзи доречним є застосування котків-подрібнювачів або мульчерів із вертикальною віссю обертання, які стало працюють за різної висоти зрізу стерні. Мульчування, крім поліпшення якості весняного обробітку, підсилює антиерозійну стійкість агрофону, покращує засвоєння атмосферних опадів змішаної фази, що надходять восени та взимку.
Читати по темі: Родючість ґрунту і живлення рослин
Навесні на ранніх парах доцільно закрити вологу дискаторами, ротаційними боронами чи турбоколтерами, призначеними для прорізування ґрунту без інтенсивного перемішування його шарів. Запізнення з проведенням агроприйому на 10–12 днів за підвищеної температури повітря зумовлює висушування чорнозему звичайного в шарі 0–10 см до рівня вологості в’янення рослин (10–12 %), у шарі 10–30 см – до рівня вологості розриву капілярів (17–18%). При виконанні цієї операції дотримуються таких нормативів і режимів роботи: оптимальна вологість ґрунту – 18–20%, глибина спушування – 7–10 см, ступінь подрібнення листкостеблової маси – відрізки розміром 5–10 см, швидкість руху агрегату 10–15
км/год. У разі дотримання вимог агротехніки перший обробіток раннього пару може проводитися комбінованими машинами, здатними якісно спушити ґрунт, а також належним чином контролювати рослинні рештки та бур’яни.
З огляду на специфіку агрофону (тривалий допосівний період, подовжений строк біологічного життя ґрунту), парова пшениця досить слабо реагує на глибину основного весняного обробітку. Тому надмірне його поглиблення буде нераціональним, перш за все, із погляду зайвих витрат часу та коштів. За результатами досліджень в умовах ерозійно-спокійного ландшафту оптимальним є розпушування на 14–16 см безполицевими знаряддями модельного ряду дискових борін, важких культиваторів, диско-лапових або диско-чизельних агрегатів. При виборі знарядь для основного обробітку раннього пару на схилах в усіх випадках пріоритет мають технічні засоби, які мінімально руйнують мульчувальний екран і функціонально пристосовані для роботи в умовах хвилястого рельєфу. Варто зазначити, що занадто мілко спушений (до 10–12 см) еродований ґрунт швидко ущільнюється та запливає, тому не здатний акумулювати вологу опадів, а в разі підняття стікаючою водою із дна борозни може площинно або струмково (локально) змиватись на всю глибину обробітку.
КОМБІНОВАНІ ПАРИ
Базою комбінованого пару є двофазний обробіток поля. До прикладу: з осені проводиться поверхневе дискування або стрічкове щілювання ґрунту, а навесні – безполицеве розпушування його на глибину до 16 см. Слабким місцем дискування вважається низька протидія водній ерозії, відтак агроприйом рекомендується до застосування виключно на рівнинних землях, де він сприяє кращій трансформації подрібнених решток і дає змогу відтермінувати початок весняних польових робіт у наступному році. Щілювання має сенс на схилах як ефективний стокорегулюючий захід, який дає можливість затримати 200–400 м3/га талої та 70–110 м3/га дощової води, а також зменшити обсяги відчуженого (змитого) дрібнозему до екологічно безпечної межі 1,5 т/га за рік.
Після ярих зернових колосових значно послабити ерозійні процеси можливо за рахунок вирощування в літньо-осінній період падалишньої або сіяної післяжнивної культури до певної фази розвитку, який припиняється дією десиканту чи морозу. У цьому випадку формується рослинно-стерньовий біологічний екран, тобто відбувається одночасно мульчування і залуження поля до початку травня наступного року. Ґрунтозахисна роль агрофону обумовлюється розвиненою дією кореневої системи проміжної культури, яка оструктурює і скріплює ґрунт, та надземної частини вегетуючих або відмерлих рослин, що гасить енергію дощу та вітру.
Покривні посіви суттєво підвищують очисну здатність парового поля. Восени, внаслідок загострення конкурентних відносин в агрофітоценозі, переважна більшість однорічних бур’янів неспроможна сформувати велику біомасу і життєздатне насіння. Навесні суцільне затінення поверхні ґрунту невегетуючими рослинами створює режим енергетичного дискомфорту для дикої флори та стримує її активний розвиток упродовж 25–30 днів від початку польових робіт. У середньому за роки досліджень на час проведення першої культивації на 1 м2 комбінованого пару (після ячменю) налічувалось 40 шт. бур’янів, проти 43 на оранці і 175 шт. на ділянках зі стоячою стернею (без гербіцидів).
У більшості років яра післяжнивна культура сприяла покращенню водного режиму ґрунту. Накопичення снігу і додаткове засвоєння вологи відбувається за умов, коли рослини до настання морозів досягають фази трубкування, а проективність становить на менше ніж 50%. Позитивні властивості екранованого пару, як водовбирної системи, втрачалися за відсутності продуктивних опадів шаром понад 10 мм у липні-серпні (отримання сходів проміжної культури після 20 вересня) та пізньому (грудень) припиненні вегетації ярого ячменю (витрати води на підтримання життєдіяльності рослин упродовж тривалого часу).
ЕКОНОМІКА ПАРУ
Формування продуктивності рослин у дослідах залежало від погодних умов та агроприйомів (вид пару, обробіток ґрунту, сівозміна, удобрення). Так, за розміщення озимини по соняшниковому пару варіанти оранки і мілкого весняного розпушення скиби за урожайністю зерна виявились рівноцінними (6,31–6,60 та 6,30–6,66 т/га).
На стерньовому фоні серед різних способів утримання чистого пару кращим виявився варіант із екрануванням ґрунту рослинами ярої проміжної культури, де середній урожай становив 6,36–6,58
т/га. На ділянці зі внесенням гліфосату по ранньому пару урожайність була в межах 6,22–6,47 т/га. Стерньовий ранній пар без гербіцидів поступався контролю (оранка) в окремі роки на 0,5–0,6 т/га, що пояснюється головним чином негативним впливом бур’янів і кореневих гнилей.
Ефективність різновидів пару після кукурудзи значною мірою залежала від удобреності агрофону. На майданчиках без застосування туків перевагу за продуктивним потенціалом мав глибокий зяблевий полицевий обробіток ґрунту. Водночас при внесенні мінеральних добрив (N60P30K30) після раннього пару одержано урожай зерна на рівні контрольного варіанту (відповідно 5,53 та 5,50 т/га).
За результатами обчислень найкращих економічних показників досягнуто при вирощуванні пшениці озимої на фоні мілкого мульчувального весняного обробітку (соняшниковий, кукурудзяний ранній пар), який поєднують із вирощуванням покривної культури після ранньозібраних попередників (стерньовий пар) та внесенням помірних доз мінеральних добрив. Застосування інших технологічних схем утримання і обробітку парового поля призводить до подорожчання кінцевої продукції і меншої прибутковості 1 га ріллі. Це зумовлено додатковими витратами на паливо-мастильні матеріали (оранка – чорний пар) та гербіциди (хімічний пар) або зниженням продуктивності рослин (безгербіцидний ранній пар після ячменю).
Таким чином, запровадження чистого пару передбачає агротехнічну, екологічну та економічну оцінку доцільності цього заходу з урахуванням його позитивних сторін і можливих ризиків для господарства.
Андрій Горбатенко, Володимир Судак, Володимир Чабан, кандидати с.-г. наук; Сергій Семенов, Інститут зернових культур НААН України
Опубліковано в журналі “Агроном”, 2025
