ДОСЬЄ
Назва: ТОВ «СП «ПАЕК»
Місцезнаходження: Миколаївська та Одеська області
Спеціалізація: вирощування і реалізація зернових, бобових, олійних, нішевих, плодоовочевих та баштанних культур, тваринництво, рибництво та інше
Елеваторне виробництво компанії
включає 7 елеваторів у Миколаївській
та Одеській областях для зберігання та доробки більш як 12 видів культур. Загальна потужність одночасного зберігання – 300 тис. т
Група компаній «ПАЕК» є одним із найбільших виробників соняшникової олії, шроту та лушпиння гранульованого в Україні. Постачає цю продукцію до Китаю, Туреччини та Болгарії
Компанія «ПАЕК» є потужним перевізником півдня України. Якісні логістичні послуги надаються для перевезення зернових і олійних культур, шроту, продукції овочівництва та багатьох інших товарів. Автопарк підприємства налічує понад 100 одиниць техніки
Площа земель: 50 000 гектарів (з них в обробітку в 2024 році 43 000 гектарів)
Група компаній «ПАЕК» – провідне підприємство українського Півдня, продукція якого іде на переробку по усій території України, а також відправляється до країн Європейського Союзу. В 2024 р. «ПАЕК», незважаючи на тяжкі випробування у зв’язку з російським повномасштабним вторгненням, повернувся до експортних показників довоєнного часу. Завдяки чому компанії вдалося вистояти і як у «ПАЕК» повертають життя на деокуповані землі та в села – у нашій розмові з засновником компанії ТОВ «СП «ПАЕК» Юрієм Кормишкіним.
Агроном: Якою буде структура посівних площ у «ПАЕК» в 2025 році?
Юрій Кормишкін: У структурі посівних площ на 2025 р. левову частку – 60% земельного банку відведено під зернову групу: пшеницю та ячмінь. Залишається у структурі й соняшник, це класична для нашої компанії культура. Її переробляємо самостійно в Україні та експортуємо уже готову продукцію – олію, шрот та лушпиння гранульоване.
У 2024 р. вперше було зібрано врожай сої. З огляду на непоганий результат також прийнято рішення сіяти її і в 2025 р. Уже традиційними на 2025 р. будуть нішеві культури: коріандр, просо та льон. У нас повністю відпрацьований цикл під них – від посіву до збирання, зберігання, доробки. Під коріандр окремо відведено елеваторні потужності. Здебільшого ця сільгосппродукція іде на експорт до країн ЄС для подальшої переробки в галузях харчової промисловості, медицини, косметології. Наразі ми уже завершили посівну озимих культур, таких як ріпак, пшениця та ячмінь.
Що ж до овочевих культур, то загальна їх площа не буде збільшена, натомість ми хочемо закріпити та вдосконалити уже напрацьовані напрями. Наразі під власною ТМ «СМАКОТА» ми вирощуємо картоплю, столові буряки, моркву, капусту, цибулю, гарбузи, кавуни та дині, огірки, помідори, кабачки, салатний перець і баклажани. Висаджуємо сорти з різним терміном дозрівання, щоб максимально забезпечити довготривалу реалізацію свіжої плодоовочевої продукції. Додали також часник, висадили його в першій декаді жовтня під урожай 2025 р.
А.: Якщо говорити про овочівництво, чому вирішили посилити цей напрям?
Ю. К.: У 2022 р. під окупацією опинилося понад 50% земельного банку компанії, це 29 тис. га. Наші підприємства було знищено та пошкоджено, виведено з ладу елеватор, вкрадено та понівечено техніку. Впродовж року ми не мали можливості працювати повною мірою. У листопаді 2022 р. південь Миколаївщини було звільнено від окупантів. Ми почали розміновувати поля. Це була тяжка зима. Не припинялись обстріли, ще не було відпрацьовано процедуру розмінування на рівні держави. Практично усе довелось робити власноруч.
Навесні 2023 р. ми частково почали обробляти наші землі на деокупованих територіях. Саме тоді було прийнято рішення посилити напрям овочівництва. У 2023 р. ми збільшили площі під овочами з 64 до 350 га, а уже в 2024 р. – до 2000 га. Країна втратила Херсонщину, частково Запорізьку область, десятки підприємств, які займались цим напрямом, – знищено. Потрібно було вирівнювати ситуацію, щоб не допустити кризи всередині країни.
А.: З чого почали?
Ю. К.: З будівництва тепличного комплексу восени 2023 р. Уже в лютому 2024 р. зібрали свій перший врожай редиски. Станом на жовтень 2024 р. наше тепличне господарство виростило понад 4 млн шт. розсади для вирощування нашими господарствами плодоовочевої продукції відкритого та захищеного ґрунту. Водночас у теплицях вирощували помідори та огірки. У серпні 2024 р. почали розбудовувати тепличний комплекс у Вознесенському районі: до 10 наявних теплиць розміром 10х 50 м додали ще 7 теплиць (5 теплиць розміром 10х30 м та 2 теплиці 10х50 м). Ще дві теплиці будуємо в одному з господарств Баштанського району (південь Миколаївщини, деокупована територія). Загалом одна теплиця може забезпечити розсадою близько 5–6 гектарів – залежно від культури.
А.: З якими проблемами стикнулися?
Ю. К.: Людський ресурс. Овочівництво потребує великої кількості людей для виконання операцій з вирощування, догляду та збору врожаю. Наші господарства представлені в сільській місцевості, люди з початком повномасштабного російського вторгнення виїхали в більш безпечні регіони, багато чоловіків пішли на фронт.
А.: Як ви вирішували це питання?
Ю. К.: Допомогли механізація та автоматизація виробництва. Менше ніж за рік ми повністю налагодили процес висадки розсади за допомогою спеціального навісного обладнання, збір урожаю таких овочів, як, наприклад, цибуля, картопля, буряк і морква у нас також відбувається за допомогою техніки. Відвантаження у склади, контейнери, сортування в сітки, калібрування – все це також здійснюється на спеціальних лініях.
А.: Чи рентабельне сьогодні овочівництво?
Ю. К.: З ринком збуту проблем немає. Є питання ціни – продукція з поля майже вдвічі дешевша за роздрібну ціну. Щодо деяких культур рентабельності досягти вкрай важко, особливо зважаючи на те, що через спеку було недоотримано врожаїв у межах 30% по країні, а по окремих культурах цей показник може досягати і 50%.
Важливо не тільки посадити, виростити, а ще й зберегти. Досвідчені овочівники знають, що необхідний повний цикл. Овочесховища, холодильники – це необхідність для збереження вирощеного врожаю та довготривалої реалізації, якщо ми говоримо про великі площі.
Але в сучасних реаліях для рентабельності й цього мало. Необхідно розширювати напрями. Ми пішли шляхом переробки власної продукції за допомогою заморозки та квашення. Паралельно відкриваємо власну мережу мінімаркетів для роздрібної торгівлі. Разом з тим, дуже важливо вирощувати якісну овочеву продукцію для подальшого вирощування під контракти з великими оптовими покупцями та торговими мережами.
А.: Чи вдалося по овочевій групі вийти на заплановані показники врожайності?
Ю. К.: Планові показники врожайності виконані по тепличному огіркові в повному обсязі, по решті овочевої групи маємо певний недобір врожаю через спеку. Це той чинник ризику, на який ми не могли вплинути. Такі реалії агросезону-2024.
А.: Якщо деталізувати урожайність овочів у теплиці, наскільки вона вища?
Ю. К.: Тепличні овочі в асортименті нашої плодоовочевої продукції ТМ «СМАКОТА» цього року з’явилися вперше. Першочергова мета будівництва тепличної бази була пов’язана з комплексним забезпеченням усіх господарств групи компаній «ПАЕК» власною розсадою. Враховуючи обсяги виробництва, теплиць довелось будувати багато. Сезон вирощування розсади має чітко визначені терміни й не триває цілий рік.
Для максимально ефективного використання наявних потужностей та швидшої окупності вкладених інвестицій було прийнято рішення вирощувати овочі закритого (захищеного) ґрунту. Першим овочем була редиска, але вона популярна також у певний сезон, далі ми висадили тепличні огірки та томати різних сортів (більш екзотичні). Саме тепличні огірки станом на сьогодні дали найвищу рентабельність, що пов’язано, в тому числі, з високою ціною на цей овоч у 2024 році. Попит перевищував обсяги виробництва. Впродовж року ми зібрали три врожаї огірків. Що ж до врожайності, то в теплицях вона вища у середньому в 4–5 разів.
А.: Які ще переваги має вирощування огірків у теплиці?
Ю. К.: Перевагою є також зниження частоти поширеності хвороб, ураження шкідниками. Для вирощування тепличних огірків, якщо ми говоримо про промислові обсяги, потрібна насамперед відповідна база, теплиці мають бути оснащені терморегуляторами, опаленням, авто
матизованим поливом, датчиками вологи тощо. Виростити гарні та смачні огірки не так уже й легко.
Коли готова база, переходимо до посівмату. Для захищеного ґрунту краще брати партенокарпічні гібриди. Такі рослини здатні формувати плоди без запилення. Особлива увага до вирощування розсади. Контролюємо температуру, щоб рослина не потягнулась сильно вгору, більше уваги приділяємо формуванню кореневої системи, стежимо, щоб не було надлишку вологи, але й не пересушуємо, оскільки огірки люблять вологу. Готуємо основу під висадку в теплицях, закуповуємо спеціальну суміш для вирощування огірків. Далі використовуємо уже відпрацьовану технологію вирощування з чітким дотриманням вимог до температури, живлення і захисту.
А.: Яка технологія обробітку ґрунту застосовується під овочеві культури у відкритому ґрунті та під баштанними культурами?
Ю. К.: Тут немає особливої технології. Ми використовуємо глибоке рихлення в межах 50 см. Це сприяє кращому приживленню рослин, а також запобігає накопиченню зайвої вологи, яка потенційно може спровокувати появу гнилі чи різних хвороб. Оранку не використовуємо, оскільки ця технологія обробітку ґрунту залишає плужну підошву. Працювати потім дуже важко.
У нас овочева група та баштанні повністю під зрошенням. Більшість культур на одному з кластерів висаджуємо на спеціально нарізані гряди. Так, коли садиш у грядку, потрібно давати більше вологи, але водночас ми захищаємо рослини від ймовірного підтоплення. У нас є поля, де висока ймовірність підтоплення через високе залягання ґрунтових вод, тому в технології вирощування овочів зважаємо на такий чинник ризику.
А.: Скільки насосних станцій у вас працює, щоб забезпечити полив овочевої групи?
Ю. К.: За 2023–2024 рр. ми запустили в роботу 16 насосних станцій для краплинного зрошення та поливу шляхом використання дощувальних кругових машин. Без інвестицій у полив овочами займатись неможливо. Наша система поливу повністю автоматизована. Контроль вологи здійснюється постійно. Це південь, тут боротьба за вологу ведеться щодня, опадів у нас вкрай мало. Додатково використовуємо уже відпрацьовані агротехнології для максимального збереження вологи.
Під час відключень світла інколи доводиться використовувати генератори, що додає фінансового навантаження, але краще так, аніж втратити врожай через збій у системі поливу. Це літо, наприклад, було вкрай важким для нас. Температура повітря перевищувала 42–45 градусів, ґрунт прогрівався до 60–70 градусів. Поливали виключно вночі, але швидкість випаровування була настільки великою, що для деяких культур ми все ж не змогли забезпечити достатній рівень вологи. Сонце усе «спалювало». Але це природний чинник – на нього вплинути вкрай важко. Коротше кажучи, зона ризикованого землеробства. Щоправда, ризиковане воно тепер по всій країні. В одних регіонах спека, в інших повені та град. У когось сонце усе спалює, а інші втрачають врожай через ранні приморозки. І до всього цього ще й війна.
А.: На яких ґрунтах працюєте? Ваші ґрунти є обмежуючим чинником для отримання запланованих врожаїв чи, навпаки, сприяють цьому?
Ю. К.: Ретельний аналіз ґрунту – це завдання номер один для кожного сільгоспвиробника. У нас цим займається цілий департамент. Із ґрунтами, я вважаю, нам пощастило. Рівень pH, якщо брати середній показник по усіх кластерах, у межах 6–7 (нейтральні). Землі зосереджені в різних районах області, але переважають у нас чорноземи звичайні на лесових породах, де вміст органічної речовини в перерахунку на гумус становить 3,2% (середній).
Якщо говорити про вирощування овочів та баштанних культур, то наші південні ґрунти їм до вподоби. Але, проводячи аналіз ґрунту, також потрібно зважати й на інші показники: масову частку рухомого фосфору, калію, сірки, вуглецю та легкогідролізного азоту. Технологію вирощування та систему живлення овочевих культур у нас відпрацьовують фахівці, які потім надають свої рекомендації для кожного кластеру.
А.: Чи маєте власні «фішки», щоб не піти в мінус з овочевою групою?
Ю. К.: Насамперед, це якісний посівний матеріал. В Україні не бракує як вітчизняного, так і імпортного, обрати є з чого. Далі – вирощуємо самостійно розсаду. По-перше, купувати її дорого, а, по-друге, ми відповідаємо за якість власної розсади, адаптуємо її саме під наші кліматичні умови та температурні показники. Дуже важливо контролювати ріст і розвиток розсади, не дати їй витягнутися, а натомість забезпечити якомога кращий розвиток кореневої системи – від цього залежить, наскільки швидко вона приживиться у відкритому ґрунті.
Висаджуємо насіння в теплиці за місяць до висадки у відкритий ґрунт – тут у кожному регіоні свої терміни. Ми висаджували розсаду у відкритий ґрунт в першій декаді квітня. Перш ніж висаджувати в поле, потрібно обов’язково провести так зване загартування, адаптувати розсаду до температурних показників навколишнього середовища. В теплицях впродовж тижня системно знижується температура. Висаджуємо вже готову розсаду одразу під мульчувальну плівку з відповідним маркуванням приблизно на відстані 70 см в шаховому порядку.
Це класичні рекомендації для забезпечення необхідної площі живлення рослин. Одразу закладається арматура (дуги) та натягується зверху прозора плівка для створення своєрідного «термоса». Такий метод висадки дає можливість регулювати температуру та забезпечити максимальне приживлення рослин, а також знизити стреси на перших стадіях активного розвитку.
Різниця в температурі всередині «термоса» і навколишнього середовища коливається в межах 8–12 градусів під час фази активного сонця, а в фазі затемнення вона нижча на 3–4 градуси.
А.: Розкажіть детальніше про досвід вирощування кавунів. Як вдалося отримати якісний і ранній кавун?
Ю. К.: У 2024 році ми вперше вирощували ультраранній кавун. Попередником був пар. В наступному році розглядаємо можливість вирощування баштанних після озимих культур. Намагаємось покращити сівозміну шляхом поєднання усіх вирощуваних культур в агрохолдингу.
Що стосується системи живлення та захисту рослин, то тут потрібно дивитись індивідуально, спираючись на результати дослідження ґрунту та наявних у ньому поживних елементів. В нашому випадку ми отримали екологічно чисті кавуни за рахунок ефективно відпрацьованої системи поливу та завдяки нашому південному сонцю, яке нам дало тепло ще в лютому. Але така закономірність не усюди спрацьовує. Наприклад, висаджені в більш пізній термін кавуни не вдалось виростити настільки якісно. Ми втратили частину врожаю через аномальну спеку. Хоч і був полив, але сонце попекло баштанні культури. Таку продукцію ми залишили на полі. Отож все дуже індивідуально.
А.: Які чинники відіграють ключову роль у вирощуванні якісної овочевої продукції, зокрема, цибулі й капусти?
Ю. К.: Як я вже говорив, починаємо завжди з головного: аналіз ґрунту і його обробіток, підготовка землі під сівбу. Що стосується насіннєвого матеріалу, то тут кожен агровиробник індивідуально підходить до вибору сорту, беручи до уваги якість ґрунтів, клімат, природні чинники, а також бажаний результат щодо врожайності.
Якщо говорити про цибулю, то ми в компанії обираємо гібриди, які мають середню та високу врожайність, але ключовим чинником є можливість довготривалого зберігання та подальшого транспортування без втрати товарного виду і якісних показників. Цього року на деяких кластерах нам вдалося отримати врожайність до 1100 центнерів з гектара. Але щоб досягти таких результатів, потрібно бути особливо уважним до основних можливих захворювань цибулі та шкідників, які знищують культуру. Обробки ЗЗР краще проводити профілактичні, щоб не допустити цих моментів.
Читати по темі: Степан Андрушко: якісне збирання попередника ріпаку закладає урожайність культури
Для новачків – ворогами цибулі є трипси та цибулева муха. Якщо ці шкідники уже появились у вас на полі, вивести їх буде вкрай важко. Вони починають згори псувати цибулю, що призводить до появи гнилі, урожай втрачає товарність, його важче збирати, а найголовніше – така продукція псується при зберіганні у сховищах. Щодо застосування ЗЗР обов’язково проконсультуйтесь із фахівцями. Також важливо чергувати діючі речовини, щоб не було резистентності.
Така сама ситуація і з капустою. Її потрібно вберегти від білокрилки та трипси. Ці шкідники з’являються найчастіше при високих температурах та підвищеній вологості. Потрібно контролювати ці моменти. А для отримання гарного врожаю важливо дотримуватись технологій вирощування саме тих сортів, які ви взяли собі на озброєння. І тоді усе вийде.
Що стосується попередників, то в овочевій групі набагато легше вибудувати сівозміну, аніж, наприклад, у зерновій. Якщо взяти до уваги, що наша компанія вирощує більше ніж 14 видів овочевої продукції і баштанних культур, то з цим проблем немає. Ми обираємо найкращі попередники, плюс наші поля самі себе збагачують рослинними рештками.
А.: Чи є проблема зі зберіганням овочів? Як вирішуєте це питання?
Ю. К.: Коли у нас було до 100 га під овочами – питання овочесховищ не стояло. Уся продукція дуже швидко реалізовувалась із поля. Проте коли було прийнято рішення дещо диверсифікувати активи та посилити цей напрям, довелося щось вирішувати й зі сховищами. Сьогодні власні потужності й ті, які ми винаймаємо, можуть зберігати одночасно понад 12 тис. т овочів. Це і склади, і холодильники. На зберігання закладаємо цибулю, моркву, буряк, капусту, гарбузи та картоплю.
Але є інша проблема – забезпечення електроенергією. Це неконтрольований процес, який потрібно перекрити альтернативним джерелом живлення. Наразі ми використовуємо дизельні генератори. Це було найбільш оптимальне рішення для забезпечення належного зберігання овочів у цьому сезоні. А далі буде видно.
А.: Як реалізовуєте врожай?
Ю. К.: Минулого року частина нашої продукції йшла на експорт. У цьому році такої необхідності не було, оскільки вітчизняний ринок не був перенасичений плодоовочевою продукцією. Щодо деяких культур навіть відчувалося недовиробництво.
Зазвичай ми продаємо врожай оптовим покупцям, реалізуємо через торгові мережі, маємо власні точки роздрібної торгівлі. Також займаємось солінням і відправляємо на заморозку.
Якщо продукція якісна – проблем із реалізацією немає. Завжди є покупець, адже овочі – це основне джерело вітамінів у харчуванні кожної людини. Питання в ціні. Але наразі воно риторичне. В умовах нестабільної економіки, яка постійно перебуває у стані турбулентності через війну, говорити про стабільний розвиток бізнесу чи регульовані ціни на певну групу товарів поки не на часі. Сільське господарство залишається ризикованим бізнесом, але вкрай необхідним для продовольчої безпеки країни. Працювати на рідній землі – уже велике щастя. Тож закотили рукави і працюємо далі. Разом.
Опубліковано в журналі “Агроном”, 2024
