Забур’янення посівів сої під впливом систем обробітку ґрунту та удобрення

Через сповільнений ріст на початкових етапах розвитку бур’яни сильно пригнічують рослини сої. Це обумовлює її низьку конкурентоспроможність порівняно з бур’янами, які конкурують із нею за елементи живлення, а саме: за вологу, світло та поживні речовини.

Забур’янення посівів сої значною мірою впливає на баланс азоту в ґрунті. Через високий ступінь забур’янення також зростає у 3–6 разів коефіцієнт водоспоживання. Втрати врожаю від шкідливості бур’янів можуть становити від 30 до 50%. Окрім того, бур’ян може стати притулком для шкідливих комах, які сприяють поширенню різних інфекційних хвороб.

Неглибоке проникнення коренів, мала висота рослин, слабке затінення поверхні ґрунту і повільний ріст на початку вегетації зумовлюють високу чутливість сої до бур’янів у період від сходів до гілкування (40–50 днів). Критичним періодом для контролю бур’янів є фаза з першого по третій справжній листки культури. Саме у цей період слід приділяти особливу увагу їх контролю у посівах. Окрім того, одним із важливих елементів у системі отримання високих урожаїв насіння є забезпечення обмеження шкідливості бур’янів до змикання міжрядь культури.

РЕАКЦІЯ ПОСІВІВ НА ОБРОБІТОК ҐРУНТУ ТА УДОБРЕННЯ

Сучасні технології вирощуван­ня сої потребують систем захисту від бур’янів, здатних своєчасно й надійно контролювати забур’яненість, особливо на ранніх етапах росту та розвитку культури. Системи обробітку ґрунту мають забезпечувати протибур’янову ефективність, підвищувати здатність агроценозів до саморегулювання щодо зниження частки бур’янового компонента. Вони визначають особливості розташування насіння бур’янів та органів їх вегетативного розмноження в орному шарі. Одним із найдавніших агротехнічних способів боротьби з бур’янами є механічний обробіток ґрунту. Раціональний обробіток ґрунту зменшує забур’яненість посівів на 50–60% і сприяє підвищенню конкурентоспроможності культурних рослин.

У посівах більшості сільськогосподарських культур застосування добрив обумовлює підвищення врожайності й може по­-різному впливати на забур’яненість полів, зменшуючи або збільшуючи частку шкідливих бур’янів. Вплив добрив на ріст і розвиток бур’янів у посівах польових культур неоднозначний. В одних випадках дослідники констатують, що за поліпшення умов мінерального живлення посилюється забур’яненість посівів, в інших – що на удобрених ділянках темпи росту культурних рослин вищі, ніж на не удобрених, що створює для них сприятливі умови у формуванні конкурентних відносин із бур’янами.

ПРОВЕДЕНІ ЕКСПЕРИМЕНТИ

Забур’янення агроценозу залеж­но від систем обробітку ґрунту та удобрення під час вирощування сої після кукурудзи вивчалась нами впродовж 2021–2022 рр. у стаціонарному польовому досліді в Інституті сільського господарства Західного Полісся НААН України у чотирипільній короткоротаційній сівозміні: пшениця озима – соя – кукурудза – соняшник.

Читати по темі: Сучасні зміни в технології вирощування сої

В досліді вивчали системи обробітку ґрунту (оранка на 20–22 см, дискування на 15–17 см, дискування на 10–12 см) та системи удобрення: 1) без побічної продукції; 2) побічна продукція; 3) побічна продукція + N₁₀ (аміачна селітра) на 1 т.

Оранку під сою проводили плугом ПЛН­-3­-5, дискування – дисковою бороною АГ-­2,4-20. Ґрунт дослідної ділянки темно-­сірий опідзолений із вмістом гумусу в шарі 0–20 см 1,9%, рухомих форм фосфору і калію (за Кірсановим) відповідно 254 і 110 мг/кг, азоту, що легко гідролізується (за Корнфільдом), – 87 мг/кг. Мінеральні добрива вносили у формі аміачної селітри, калій хлористий і амофос у дозі N₄₅Р₃₀К₅₀. Висівали сою сорту Сіверка.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ

За нашими дослідженнями, різні системи обробітку ґрунту та удобрення впливали на забур’яненість посівів сої. Найменшу чисельність бур’янів у посівах сої на початку вегетації зафіксовано за полицевої системи обробітку ґрунту – 109–134 шт./м² (рис. 1).

Зі збільшенням глибини дискування з 10–12 см до 15–17 см на початок вегетації сої забур’яненість зменшувалась відповідно з 308 до 199 шт./м². При застосуванні дискування на 15–17 см в сівозміні на початку вегетації сої чисельність бур’янів становила 199–229 шт./м², за дискування на 10–12 см – 269–308 шт./м². За безполицевого обробітку ґрунту чисельність бур’янів на початку вегетації сої збільшується в 1,5–2,0 рази порівняно з оранкою.

Наприкінці вегетації забур’яне­ність посівів сої за використання систем обробітку ґрунту та удобрення відносно початку вегетації була меншою, хоч вплив досліджуваних чинників на цей показник залишався таким самим, яким він був на початок вегетації культури. Тому істотно більше бур’янів було на фоні безполицевого обробітку на 10–12 см, і в середньому за два роки чисельність сегетальних рослин становила 106 шт./м², що перевищувало цей показник фітосанітарного стану посівів культури на фоні оранки. Від збільшення глибини дискування до 15–17 см забур’яненість посівів сої перед збиранням врожаю знижувалася до 75 шт./м².

Зростання забур’яненості посівів сої на початку вегетації відмічали у варіантах досліду, де застосовували системи удобрення з використанням побічної продукції та побічної продукції + N₁₀ за безполицевих систем обробітку до 228–308 шт./м².

Кількість бур’янів на кінець вегетації культур за використання побічної продукції за різних систем обробітку ґрунту відносно початку вегетації була меншою – 33–106 шт./м².

Що ж до формування сирої біомаси бур’янистої рослинності в агроценозі сої впродовж вегетації, то було встановлено збільшення її зі заміною традиційної оранки на безполицевий обробіток за різних систем удобрення до 156,1–239,5 г/м².

В середньому за два роки на варіанті оранка на 20–22 см була найменша як кількість, так і сира маса бур’янів, яка у досліді становила 58,3–64,9 г/м². Сира маса бур’янів за безполицевого обробітку на 10–12 см перевищує їх масу порівняно з оранкою в 2,1–2,6 раза.

Встановлено, що в посівах сої основний тип забур’яненості за різних систем обробітку ґрунту та удобрення був змішаним із переважанням в агроценозах сої одно­ та двосім’ядольних малорічних видів із незначною представленістю багаторічних коренепаросткових видів.

Із проведенням оранки найбільше поширювалися дводольні види бур’янів. За безполицевого обробітку дисковою бороною відбувається збільшення кількості малорічних однодольних і дводольних бур’янів, серед яких найбільш поширені лобода біла (Chenopodium album L.), мишій сизий (Setaria glauca L.), плоскуха звичайна (Echinochloa crus-­galli (L.) Roem. et Schult.), щириця загнута (Amaranthus retroflexus L.) та багаторічні види – осот польовий (Cirsium arvense (L.) Scop.) і пирій повзучий (Elytrigia repens (L.) Nevski).

ВПЛИВ НА ВРОЖАЙНІСТЬ

Отже, зниженню забур’яненості посівів сої сприяло використання оранки на 20–22 см та збільшення глибини дискування до 15–17 см за різних систем удобрення. Це, своєю чергою, відображалось і на продуктивності культури.

За даними таблиці, в середньому за два роки на варіанті оранка 20–22 см та дискування на 15–17 см врожайність сої за різних систем удобрення становила відповідно 2,64–2,90 т/га і 2,40–2,71 т/га, а зі зменшенням глибини дискування до 10–12 см встановлено істотне зниження врожайності культури – на 0,44–0,55 т/га.

ВИСНОВКИ

Системи безполицевого обробітку ґрунту за різного використання побічної продукції істотно підвищують рясність бур’янів. За оранки на 20–22 см була найменшою як кількість, так і сира маса бур’янів. На основі отриманих результатів досліджень можна стверджувати, що в умовах Західного Лісостепу величина врожаю насіння сої значною мірою залежала від системи обробітку ґрунту та удобрення. Найвищу врожайність насіння сої – 2,64–2,90 т/га та 2,40–2,71 т/га – отримали за оранки на 20–22 см і дискування на 15–17 см за різних систем удобрення.

Мирослава Фурманець, Юрій Фурманець, кандидати с.-г. наук, Інститут сільського господарства Західного Полісся НААН України

Опубліковано в журналі “Агроном”, 2023