Значення макроелементів у живленні ріпаку

Коли українським аграріям вдається отримати врожайність ріпаку в 5 т/га, це вже не надто дивує. Втім, біологічний потенціал культури значно вищий. Навіть при врожайності 5 т/га використовуються лише 25% квіток і стручків. У ріпаку сильно виражена конкуренція між вегетативними та генеративними органами рослини. Цим і пояснюється необхідність оптимізації насамперед мінерального живлення, особливо азотного. Розглянемо, що потрібно ріпаку для реалізації максимального потенціалу.

Для удобрення ріпаку ефективні як мінеральні добрива, так і органічні, а також покривні культури (насамперед суміші, що містять злакові компоненти). Органічні добрива зазвичай вносять під попередню культуру. Серед мінеральних добрив для підживлення найчастіше використовують азотні або сірчано-­азотні добрива. Всі інші елементи живлення вносять як основне добриво у ґрунт.

Озимий ріпак вирізняється підвищеним винесенням елементів живлення. При врожаї насіння 2,5 т/га залежно від умов вирощування він виносить із ґрунту, кг: N_{132 – 138}, P_{54 – 58} та K_{162 – 169}.

Дози мінеральних добрив розраховують балансовим методом з урахуванням планованого врожаю, вмісту вологи, елементів живлення у ґрунті та комплексу інших лімітуючих чинників.

Стандартна схема удобрення ріпаку за врожайності 4,5–5,0 т/га становить N_200–240Р_70–90К_160–240. Поглинання елементів живлення ріпаком залежить від здоров’я рослин, їх генетики, умов росту та дії комплексу обмежуючих чинників. Тому обстеження полів і виявлення всіх цих чинників має дуже важливе значення.

ВМІСТ ГУМУСУ ТА КИСЛОТНІСТЬ ҐРУНТУ

На чорноземних ґрунтах часто не вистачає тільки азоту. Гумус сприяє засвоєнню добрив і стимулює цей процес завдяки підвищеному вмісту гумінових кислот.

Під озимий ріпак придатні ґрунти зі слаболужною та нейтральною реакцією (рН 5,8–6,5). При підвищеній кислотності слід обов’язково внести вапно перед посівом попередника. Вапнування проводять з перевагою Mg-­вмісних вапняних добрив, розрахованих за гідролітичною кислотністю ґрунтів. Ріпак має глибоку кореневу систему (до 2 м і більше), тому вапнування кислого підґрунтя буде виправдано економічно.

ЗАСОЛЕННЯ ҐРУНТІВ

Ріпак – солестійка культура, він переносить помірний рівень засолення до 4–8 (dS/m, mS/cm, mmho/cm). Тим не менше, на засолених ґрунтах погіршується поглинання елементів живлення. Для поліпшення засолених содових ґрунтів використовують гіпсування.

Ріпак також не любить близького залягання ґрунтових вод, перезволоження та ущільненого ґрунту.

ПІСЛЯДІЯ ГЕРБІЦИДІВ

Післядія гербіцидів та хвороби кореневої системи призводять до порушень поглинання поживних речовин ріпаком. Найсильніше післядія проявляється у сухих умовах, на кислих, піщаних, кам’янистих і легких ґрунтах, при засоленні та лужній реакції ґрунтів.

АЗОТ (N)

Це один із найважливіших елементів для ріпаку. За даними компанії Yara, озимий ріпак використовує азот таким чином: восени – 25%, на початку відновлення вегетації – 35%, на початку цвітіння – 30%, наприкінці цвітіння – 10%.

На кожну тонну врожаю ріпаку потрібна така кількість азоту (залежно від умов та гібрида):

• озимий ріпак – до 60–80 кг/т;
• ярий ріпак – 45–60 кг/т у звичайних умовах і до 60–80 кг/т на зрошенні та за сприятливих умов.

Азот на ріпаку дають у підживлення дробовим внесенням:

• на озимому ріпаку – 0–15% при посіві та восени, 85–100% – навесні, у підживлення. Іноді вносять азотно­-фосфорно­-калійне комплексне добриво при посіві по зерновому попереднику або на бідних ґрунтах – до 1/6–1/10 частини азотних добрив. Решту – навесні у підживлення (в два-­три прийоми);
• на ярому ріпаку – 80% при посіві, залишок 20% – у підживлення (бажано у ґрунтове підживлення).

Перше азотне підживлення проводиться з настанням весняної вегетації при встановленні успішної перезимівлі за наявності не менше ніж 15 шт./м² живих добре розвинених рівномірно розміщених рослин. У перше підживлення вноситься основна доза азоту – 80–120 кг/га. Друге підживлення проводиться у фазі стеблування – початку бутонізації в нормі 40–80 кг/га. При внесенні понад 200 кг/га д. р. азоту проводять третє підживлення в нормі 30–60 кг/га.

Найкраща форма азотних добрив – аміачна селітра та карбамід. КАС і сульфат амонію вносять тільки в перше основне підживлення. З огляду на суттєве зростання вмісту глюкозинолатів у насінні не рекомендується друге підживлення проводити сульфатом амонію.

СІРКА (S)

Озимий ріпак позитивно реагує на внесення сірки. Слід брати до уваги, що сірка та азот працюють разом і не дають ефекту один без одного. На ріпаку дуже ефективне внесення азотно-­сірчаних добрив. У підживлення дають тільки розчинні сірчані добрива – сульфат амонію або тіосульфат амонію (рідкий). Всі інші сірчані добрива вносять лише у ґрунт.

Потреба в сірці зазвичай становить 10–15 кг/т врожаю ріпаку. Джерелами сірки є добрива: елементарна сірка, фосфогіпс (18–21% сірки), простий суперфосфат (9–13%), сульфат амонію (23–24%, N21S24), тіосульфат амонію (рідкий, N12S26), сульфат калію (17–18% сірки).

ФОСФОР (P)

Рослинам ріпаку потрібно близько 90 кг P₂О₅ при розрахунку на врожайність 3,5 т/га. Найінтенсивніше фосфор поглинається ріпаком у період між стеблуванням і цвітінням.

Читати по темі: Фунгіцидні системи захисту ріпаку озимого

Щоб принести максимальну користь, фосфор має бути у ґрунті якомога ближче до насіння та коріння. Рослини ріпаку продовжують поглинати фосфор зі збільшенням біомаси, але фосфорні добрива зазвичай приносять найбільшу економічну вигоду на початку сезону. Коли ґрунт прогрівається, конверсія фосфору в ґрунті збільшується і рослини можуть використовувати наявні запаси фосфору.

КАЛІЙ (K)

Із кінця зими й до початку цвітіння рослини ріпаку поглинають велику кількість калію. Найбільшу потребу в калії вони відчувають у перших 4–5 тижнів після сходів – 30% (приблизно 80 кг К₂О/га). Ріпак відноситься до рослин, які дуже люблять калій.

КАЛЬЦІЙ (CA)

Кальцій помітно покращує стійкість ріпаку до кили. Нестача кальцію найчастіше проявляється на кислих ґрунтах. Дефіцит елементу призводить до гнилей і деформації пагонів.

МАГНІЙ (MG)

Магній і калій працюють разом, тому дають дуже гарний ефект на ріпаку при одночасному застосуванні. Магній вносять лише у ґрунт, зазвичай як основне добриво. Дефіцит Mg часто може бути пов’язаний із низьким вмістом фосфору в рослині. Після підживлення 5% розчином сульфату магнію пошкоджені взимку рослини ріпаку швидко відновлюються. Mg сприяє засвоєнню інших елементів. Впродовж осені озимий ріпак засвоює 15% магнію від загальної потреби.

Для отримання високого врожаю ріпаку недостатньо забезпечити рослини середньою нормою добрив. Водночас, як і на соняшнику, підвищені норми, особливо азоту, посилюють ураження рослин білою гниллю (склеротиніозом) та іншими хворобами. Тому поряд із достатнім удобренням слід приділяти увагу ефективному інтегрованому захисту рослин.

Олексій Орлов, канд. с.-г. наук

Опубліковано в журналі “Агроном”, 2024