Серед зернових культур в Україні важливе місце займає жито озиме, потенціал якого на сьогодні в умовах зони Степу недостатньо реалізований. Одним зі шляхів підвищення врожайності цієї культури та збільшення валових зборів зерна є оптимізація технології вирощування. Це дасть змогу краще забезпечити дедалі більший попит на зернову продукцію, і Україна зможе зайняти провідне місце серед експортерів зерна на світовому ринку.
Жито озиме, як важлива і цінна зернова сільськогосподарська культура, має в степовій зоні України значний потенціал, розкриття якого пов’язане з необхідністю впровадження у виробництво інноваційних розробок, перспективних високопродуктивних сортів і технологій вирощування, які останніми роками на фоні суттєвих кліматичних змін у зоні Степу практично не проводилося. В зв’язку з цим визначення комплексного впливу попередників, строків сівби і добрив на формування урожайності сучасних сортів жита озимого, що передбачає якнайповніше використання біологічного потенціалу рослин, є актуальною проблемою в рослинництві.
За результатами досліджень, проведених у різних ґрунтово-кліматичних зонах України, кращими попередниками під озимину є чорний і зайнятий пар. Проте збільшення у структурі посівних площ частки під зерновими колосовими культурами та соняшником і низка інших об’єктивних чинників унеможливлюють розміщення посівів жита озимого на такому високому агрофоні, тим більше що ця культура може забезпечити високу врожайність при її вирощуванні і після непарових попередників.
Як відомо, збалансоване мінеральне живлення жита озимого позитивно впливає на його врожайність і якість зернової продукції. Тому метою проведених досліджень було вивчення зернової продуктивності сучасних сортів жита озимого (Пам’ять Худоєрка та Стоір) залежно від попередників, строків сівби та рівня мінерального живлення. Згідно зі схемою досліду, підживлення озимини азотом (N45) здійснювали по мерзлоталому ґрунту (МТГ).
Досліди проводились впродовж 2019–2021 рр. в дослідному господарстві «Дніпро» Інституту зернових культур (Дніпропетровська область). Ґрунтовий покрив дослідних ділянок представлений чорноземом звичайним малогумусним слабоеродованим. Вміст гумусу в орному шарі ґрунту становить 3,1–3,3%, нітратного азоту – 18,8–29,0 мг/кг, рухомого фосфору – 125–144 мг/кг, обмінного калію – 69–118 мг/кг абсолютно сухого ґрунту (за Чириковим).
Після збирання попередників (ячменю ярого та соняшнику) здійснювали якісне подрібнення пожнивних решток із частковим загортанням їх у ґрунт дисковими лущильниками або важкими дисковими боронами. Досліди було закладено на рекомендованому фоні удобрення.
Під передпосівну культивацію вносили мінеральні добрива, доза яких після соняшнику та ячменю ярого становила N60P60K60. Сівбу жита озимого проводили у різні строки: ранній (5–10 вересня), оптимальний (20–25 вересня) та пізній (5–10 жовтня). Спосіб сівби – суцільний рядковий, глибина загортання насіння – 5–6 см. Облік урожаю проводили методом суцільного обмолоту всієї площі облікової ділянки комбайном Sampo-500 (пряме комбайнування) за повної стиглості зерна. Технологія вирощування озимини, крім поставлених на вивчення елементів технології, була загальноприйнятою для північної частини Степу України.
РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ
Погодно-кліматичні умови вегетаційного періоду характеризувалися доволі високою мінливістю. Середня багаторічна сума опадів становить 514 мм. За період з вересня по липень у 2018/2019 вегетаційному році (в. р.) сума опадів становила 107,7% середньої багаторічної норми, у 2019/2020 в. р. – 90,5%, у 2020/2021 в. р. – 123,3% відповідно. Однак розподіл опадів за місяцями і періодами року був досить нерівномірним. Так, наприклад, у 2021 р. кількість опадів в окремі місяці істотно перевищувала середні багаторічні значення, особливо у квітні, травні, червні та липні – 66,7; 62,1; 142,4 та 73,2 мм відповідно. З одного боку, це позитивно позначилося на ростових процесах у рослин, але з іншого – призвело до затримки збирання врожаю, яке було завершене майже на місяць пізніше від середніх багаторічних строків.
Впродовж досліджень випадання різної кількості опадів, перш за все, спричиняло формування у рослин неоднакового за величиною врожаю зерна.
Урожайність жита озимого є результатом росту і розвитку рослин впродовж усього онтогенезу, починаючи з появи сходів і закінчуючи повною стиглістю зерна. Її кількісна величина зумовлюється реалізацією адаптивного і продуктивного потенціалів сортів, які, в свою чергу, визначаються поєднанням прийомів технології вирощування культури та погодних умов під час вегетації озимини.
Читати по темі: Особливості сучасної технології вирощування гібридного жита
Формування урожаю жита озимого відбувається в результаті комплексної взаємодії елементів продуктивності. Головними з них є кількість продуктивних стебел на одиниці площі, маса зерна з колоса, озерненість колоса та маса 1000 зернин. У проведених дослідженнях чітко простежувалась мінливість у формуванні величини вказаних показників рослин різних сортів жита озимого під впливом погодних умов, попередників, строків сівби та рівня мінерального живлення.
Встановлено, що найбільший вплив на урожайність зерна сортів, що вивчалися в дослідах, мала взаємодія елементів продуктивності жита озимого, зокрема, густоти продуктивного стеблостою та продуктивності колоса. Водночас окрема дія кожного з зазначених елементів на врожайність була менш вагомою.
Проведені дослідження переконливо свідчать про залежність кількості сформованого продуктивного стеблостою від умов вирощування різних сортів жита озимого (табл. 1).
Насамперед слід зазначити, що підживлення посівів озимини азотом (N45) по мерзлоталому ґрунту сприяло формуванню більшої кількості продуктивних стебел у рослин на одиниці площі. Так, максимальну кількість продуктивних стебел (520 шт./м2) відмічали на посівах озимини після ячменю ярого у варіанті, де проводилося азотне підживлення рослин сорту Стоір, сівба яких проводилася 20–25 вересня. Порівняно з цим строком сівби у рослин даного сорту, які висівалися дещо раніше, 5–10 вересня, кількість продуктивних стебел знижувалась на 2,7%, за сівби в більш пізні строки – 5–10 жовтня – на 11,9%.
Аналогічну тенденцію спостерігали також на ділянках, де жито озиме вирощувалося після соняшнику. Найбільшу кількість продуктивних стебел також формували рослини сорту Стоір при їх сівбі у другій декаді вересня – 438 шт./м2. При сівбі 5–10 вересня їх кількість була меншою на 8,7%, 5–10 жовтня – на 11,0%.
На варіантах, де азотного підживлення рослин навесні не проводили (контроль), кількість продуктивних стебел була найменшою і, залежно від сорту, при вирощуванні після ячменю ярого становила 452–503 шт./м2, після соняшнику – 296–340 шт./м2.
Серед елементів продуктивності колоса чи не найбільш вагомим показником є маса зерна з колоса. У проведених дослідах значення цієї ознаки залежали не тільки від сортових особливостей, попередників та строків сівби, а й від проведених азотних підживлень рослин перед початком активної вегетації жита озимого (табл. 2).
В результаті проведених досліджень встановлено, що найбільшу масу зерна з колоса було отримано на варіантах досліду, які передбачали внесення фонового добрива з подальшим підживленням посівів азотом (N45) по мерзлоталому ґрунту. Зокрема, при вирощуванні жита озимого після ячменю ярого значення цього показника у сорту Стоір становило 1,25 г, у сорту Пам’ять Худоєрка – 1,23 г. За сівби після соняшнику маса зерна з колоса в зазначених сортів становила відповідно 1,15 та 1,12 г. До цього слід додати, що більш ваговитим колос був на ділянках, де сівба проводилася переважно 20–25 вересня. Це стосується посівів як після ячменю ярого, так і після соняшнику.
Найменшу масу зерна з колоса відмічали на контрольному варіанті досліду, де азотне підживлення рослин жита озимого не проводилося. В середньому за роки досліджень при вирощуванні після ячменю ярого значення цього показника залежно від сорту було в межах 1,11–1,16 г, після соняшнику – 1,01–1,06 г.
Серед сортів меншою масою зерна з колоса характеризувався сорт Пам’ять Худоєрка, який поступався за цим показником сорту Стоір.
ВПЛИВ НА УРОЖАЙНІСТЬ
Урожайність сортів жита озимого за період проведення досліджень залежала від взаємодії багатьох чинників, зокрема, біологічних особливостей рослин, попередників, строків сівби, рівня мінерального живлення та погодних умов впродовж вегетації.
За результатами досліджень встановлено, що підживлення рослин азотом (N45) ранньою весною по мерзлоталому ґрунту порівняно з ділянками, де добрива не вносилися, сприяло збільшенню приросту врожайності зерна жита озимого за вирощування після ячменю ярого на 0,11–1,05 т/га, після соняшнику – на 1,15–1,43 т/га (табл. 3).
Серед сортів максимальною зерновою продуктивністю вирізнявся сорт Стоір за сівби в період з 20 по 25 вересня. При цьому в середньому за роки досліджень найбільшу врожайність відмічали у варіантах із проведенням азотного підживлення рослин по мерзлоталому ґрунту: на посівах після ячменю ярого – 6,47 т/га, після соняшнику – 5,03 т/га. Сорт Пам’ять Худоєрка найвищий рівень врожайності також забезпечував у зазначених варіантах досліду – 6,17 та 4,72 т/га відповідно.
Ефективність проведеного підживлення посівів жита озимого при оптимальному терміні сівби (20–25.09) підтверджується наявністю 11,2% приросту врожайності при вирощуванні після ячменю ярого та 39,7% – після соняшнику, якщо порівнювати з варіантами, де підживлення рослин ранньою весною не проводилося, а вносилося лише фонове добриво, що було передбачено схемою досліду.
Вагомим чинником, який впливав на зернову продуктивність жита озимого, був строк сівби. Так, при проведенні азотного підживлення (N45) врожайність сорту Стоір на ділянках після соняшнику, де сівба озимини проводилася в другій декаді вересня, була вищою відповідно на 11,0 та 18,4% порівняно з ділянками, де сівба проводилася 5–10 вересня та 5–10 жовтня. Після ячменю ярого в аналогічних умовах ця різниця становила 4,5 і 17,0% відповідно.
По ячменю різке зниження врожайності при пізніх строках сівби пояснюється одержанням пізніх сходів, а тому рослини розпочинали зимівлю в порівняно слабкому стані, в результаті поступалися у рості й розвитку рослинам ранніх і оптимальних строків сівби, що врешті-решт позначалося на врожайності жита озимого.
Врожайність жита по соняшнику була більш пластичною і більш рівномірною залежно від строків сівби. Це пояснюється тим, що сходи жита по цьому попереднику переважно з’явилися одночасно, незалежно від терміну сівби. Лише після дощів була можливість отримати одночасні сходи озимини різних строків сівби, що і вплинуло надалі на формування врожайності жита озимого по цьому попереднику.
ВИСНОВКИ
Отже, за результатами проведених досліджень встановлено, що максимальний рівень урожайності жита озимого було отримано у варіантах, де передбачалося підживлення рослин азотом ранньою весною по мерзлоталому ґрунту із розрахунку 45 кг/га д. р.
При сівбі після ячменю ярого та соняшнику в найбільш оптимальні строки, 20–25 вересня, застосування мінеральних добрив перед початком активної весняної вегетації забезпечувало формування найвищої врожайності у сорту Стоір, яка становила відповідно 6,47 і 5,03 т/га.
Ю. В. Безсусідня, Інститут зернових культур НААН
Опубліковано в журналі “Агроном”, 2024
