Внесення добрив при вирощуванні жита

ВИНЕСЕННЯ АЗОТУ РОСЛИНАМИ ЖИТА

Порівняно з іншими зерновими культурами жито менш вимогливе до ґрунту, а саме: до його поглинальної здатності, вмісту вапна та поживних речовин. Завдяки потужній кореневій системі жито добре використовує вологу, що залишилася після зими, і може переносити тривалу посуху.

Щоб повністю розкрити потенціал врожайності жита, необхідно забезпечити запас поживних речовин за рахунок цілеспрямованого внесення добрив. Розраховувати необхідну кількість добрив слід на підставі винесення поживних речовин із ґрунту рослинами.

АЗОТНІ ДОБРИВА

Азот (N) сприяє росту рослин і безпосередньо впливає на їхні якісні характеристики (маса тисячі насінин, кількість зернин у колосі). Для покращення певних параметрів урожайності азот слід вносити на початку конкретних фаз розвитку рослин. Надходження достатньої кількості поживних речовин дає змогу зберігати пагони, що формуються, коли починається період їх природного відмирання. Надлишок азоту викликає вилягання жита. Крім того, він призводить до надмірного розростання зеленої маси та повільнішого підсихання зібраних рослин.

Залежно від запланованої величини врожаю та частки мінерального азоту в ґрунті потреба жита в азоті, включаючи його мінеральну форму, варіюється від 130 до 170 кг N на гектар. Наприклад, для отримання планованого врожаю 70 ц/га рекомендується вносити 170 кг N на гектар з урахуванням частки мінерального азоту в ґрунті. При цьому необхідно брати до уваги коригування у більший чи менший бік, наприклад, у разі багаторічного використання органічних добрив.

ВНЕСЕННЯ АЗОТНИХ ДОБРИВ

ПЕРШЕ ВНЕСЕННЯ АЗОТУ

Оскільки жито починає рости рано, відкладати перше внесення добрив не варто. Перше внесення азоту відбувається у фазу кущіння (BBCH 21–25), безпосередньо впливаючи на густоту посівів і розвиток частин рослини, що формують урожай. За допомогою коригування доз добрив можна стимулювати утворення додаткових бічних пагонів і таким чином підготувати посіви до сезону.

Занадто велика кількість азоту при першому внесенні може негативно вплинути на стійкість рослин. Щоб уникнути надлишку азоту, дуже важливо проводити оцінку вмісту його мінеральної форми в ґрунті з урахуванням стану рослин.

У період кущіння лише для слаборозвинених сходів (менше ніж два сильні пагони на рослину) потрібно використовувати понад 30% від загальної кількості необхідного азоту.

ДРУГЕ ВНЕСЕННЯ АЗОТУ (В ФАЗІ ВИХОДУ В ТРУБКУ)

Другий раз азот вносять у фазі виходу трубку (BBCH 29–32). Таке підживлення впливає на кількість колосоносних стебел і зерен у колосі. Нестача азоту і води в цю фазу розвитку призводить до значного скорочення кількості пагонів і колосків при їх формуванні. З цієї причини в зазначений період дуже важливо забезпечити постійне надходження азоту, що дасть змогу підвищити і підтримати на потрібному рівні показники врожайності. Отже, до початку формування важливих органів і в період природного відмирання пагонів у рослин має бути доступ до азоту.

Читати по темі: Основні хвороби жита озимого та заходи щодо їх контролю

При високій густоті посівів у фазі BBCH 30 друге внесення добрив проводять не раніше настання фази BBCH 32, до початку якої відмирання вихідних бічних пагонів уже завершиться. Якщо густота посівів у фазі BBCH 30 невелика, добрива вносять на початку виходу в трубку, щоб зберегти достатню кількість пагонів.

• Кількість добрив, які використовуються у фазі виходу в трубку, має бути не вищою за 50% від загального необхідного обсягу.
• На ділянках із легким ґрунтом, для яких характерна весняна посуха, можна поєднати добрива, що вносяться у фазі виходу в трубку та у фазі колосіння. В цьому випадку необхідно стежити, щоб частка нітратів не перевищувала 20 кг на гектар.

ТРЕТЄ ВНЕСЕННЯ АЗОТУ (В ФАЗІ КОЛОСІННЯ)

На ділянках із достатньою кількістю вологи третє й останнє підживлення азотом (у фазі BBCH 39–49) може вплинути на формування в зерні клітин, що виконують функцію сховища поживних речовин. У цей час рекомендується використовувати амонійні добрива.

НАДХОДЖЕННЯ МАКРО- І МІКРОЕЛЕМЕНТІВ

Важливу роль в енергетичному обміні рослини відіграє фосфор. При нестачі фосфорних сполук відбувається уповільнення росту й затримка цвітіння та дозрівання. На доступність фосфору суттєво впливає рівень pH. Найбільша рухливість фосфору спостерігається при рівні pH, що дорівнює 5,5–7,0. Відхилення від цього значення в більшу або меншу сторону знижує доступність фосфору. Як і решта зернових культур, жито забезпечує 70% своєї потреби у фосфорі в період з початку березня до кінця травня.

У регіонах, які на початку літа схильні до посухи, рослини мають бути забезпечені достатньою кількістю калію. Для цього найкраще використовувати NPK-добрива (40–70 кг K₂O/га). Калій регулює тургор рослинних клітин і підвищує посухостійкість рослин.

Сірка є важливим структурним елементом деяких амінокислот і ферментів. Із середини 1980-х років обсяг викидів сірки в атмосферу значно скоротився, внаслідок чого рослинам стало бракувати сполук сірки, що містяться в повітрі. Брак сірки слід поповнювати за рахунок мінеральної форми елемента у ґрунті. На ділянках зі слабо розвиненими посівами 20–30 кг сірки на гектар необхідно вносити разом із першим підживленням азотом, щоб покращити ефект останнього. При великій густоті посівів сірку слід використовувати на початку виходу рослин у трубку.

Дефіцит магнію спостерігається, як правило, на легких делювіальних ґрунтах. При внесенні добрив дуже важливо пам’ятати про антагонізм іонів NH4⁺ і K⁺ з одного боку і Mg²+ – з іншого.

Використання високих доз амонію або калію гальмує засвоєння магнію рослиною. Нітратні добрива, навпаки, стимулюють засвоєння елемента. У зв’язку з цим внесення калійних добрив слід завжди співвідносити з магнієвими добривами. Співвідношення калію та магнію у ґрунті має становити 2:1. Більша частина магнію необхідна рослині в період кущіння і виходу в трубку. Дефіцит магнію негативно впливає на кількість зернин у колосі.

Якщо жито вирощують на піщаних, багатих на гумус ґрунтах (зміст гумусу понад 4%), в осінній період необхідно вносити підкормки, що містять мідь. Дефіцит міді призводить до формування вразливих/слабких тканин, підвищуючи ймовірність зараження борошнистою росою та вилягання рослин. Крім того, брак міді може спричинити стерильність пилку.

Дефіцит марганцю часто спостерігається на піщаних ґрунтах із високим вмістом вапна або на дуже пухких ґрунтах, оскільки при підвищеному рівні pH марганець окислюється до нерозчинного MnO. На житі через брак марганцю може поширитися ринхоспороз.

Стабільне запилення багато в чому залежить від бору. Якщо рівень бору становить менше ніж 0,2 ppm, у фазі утворення прапорцевого листка рекомендується листкове підживлення (30–50 г/га). Для жита оптимальний рівень рН становить від 5,0 до 6,5.

За матеріалами компанії KWS

Опубліковано в журналі “Агроном”, 2023