Якщо запитати сучасного українського аграрія, що таке полезахисні лісосмуги й навіщо вони потрібні, він, швидше за все, відповість так: «Це штучні лісові насадження у вигляді смуги навколо поля. Вони знижують швидкість вітру, покращують мікроклімат і розподіл снігу, регулюють вологість ґрунту, знижують вітрову та водну ерозію». Така відповідь буде правильною. Але, з огляду на сучасний стан довкілля, вона не зовсім повна.
Насамперед слід пригадати, що площа сільгоспугідь в Україні становить 70% всієї території. З цієї причини, а також внаслідок значного підвищення температури повітря, зростання агрохімічного навантаження й багатьох інших чинників, швидкими темпами відбувається опустелювання країни і передусім сільгоспугідь. Виявляється це також у катастрофічному зменшенні видового та кількісного складу живих організмів: рослин, тварин, грибів і мікроорганізмів. Одним із напрямів вирішення цієї проблеми є збереження та збільшення біорізноманіття – основи продовження життя на нашій планеті й сталого розвитку сільгоспвиробництва.
Для цього в рамках Плану успішного зростання Syngenta у 2018 році в Україні було розпочато роботу з вивчення і впровадження в сільгоспвиробництво заходів і методів збереження та відновлення біорізноманіття сільськогосподарських територій. В якості модельних груп організмів було обрано комах, що мають важливе господарське значення для сільгоспвиробників, хоча їх чисельність можна вважати критичною. Це дикі поодинокі бджоли-запилювачі (рис. 1) і хижі риючі оси-ентомофаги (рис. 2).
Дослідження проводились на базі ФГ «Широкоступ» (Кагарлицький район Київської області), Дослідної станції з селекції соняшнику ТОВ «Сингента Україна» (Дніпропетровська область) та ННВЦ «Дослідне поле» ХНАУ ім. В. В. Докучаєва (Харківська обл.). Варіанти досліду: полезахисні лісосмуги зі шлейфом природної квітучої трав’янистої рослинності (рис. 3) і без такого шлейфу (рис. 4). Також порівнювали стан диких бджіл і хижих ос на полях комахозапильних культур (соняшник, гречка) вздовж відповідних лісосмуг. Окремо отримані результати обліків порівняли з аналогічними обліками, які були проведені у 80–90-х роках ХХ століття в Лівобережній Україні (Харківська обл.; Філатов, 1997).
Кількісні результати проведених досліджень наведено у табл. 1.
Насамперед варто звернути увагу на те, що середня чисельність поодиноких бджіл у лісосмугах одного виду різних регіонів була майже однаковою: 8,0; 9,1; 8,7 екз./облік та 2,3; 1,0; 1,9 екз./облік відповідно. Незначна різниця між цими показниками спричинена тим, що в більш південних і східних зонах України чисельність екземплярів і видів поодиноких бджіл дещо вища, ніж на півночі та заході. Майже аналогічну ситуацію ми спостерігаємо і щодо риючих ос: 7,3; 6,2; 6,9 екз./облік та 2,0; 0,6; 1,7 екз./облік.
Водночас суттєву різницю ми помітимо, якщо порівняємо чисельність поодиноких бджіл і риючих ос у різних видах полезахисних лісосмуг: полезахисних лісосмугах із квітучим шлейфом трав’янистої рослинності та полезахисних лісосмуг без такого шлейфу, які розорані під самі крони або навіть стовбури. Різниця в чисельності поодиноких бджіл у лісосмугах в Київській області – 3,5 разу; в Харківській – 4,6 разу, в Дніпропетровській – 9,1 разу. Ця тенденція спостерігається із риючими осами: 3,7; 4,1; 10,3 разу. В середньому різниця в чисельності поодиноких бджіл і риючих ос у лісосмугах зі шлейфом і без нього становить 5,7 разу та 6,0 разів.
Яка причина цієї різниці? Щоб це з’ясувати, необхідно згадати біологічні особливості поодиноких бджіл і риючих ос. Усі вони ведуть поодинокий спосіб життя. Кожна запліднена самка будує для своїх личинок комірки, які розташовує у викопаних нірках у щільному, не зораному ґрунті (рис. 5). Частина видів використовує порожнини у стеблах трав’янистої або чагарникової рослинності, ходи комах-деревогризів (рис. 6).
У таких викопаних нірках і порожнинах не тільки ростуть личинки, а й зимують лялечки або дорослі комахи. Якщо розорати шлейф лісосмуги – ці нірки будуть знищені, крім того, на ріллі самки не будують гнізд. Плугом також буде знищено рослинність, де роблять гнізда стеблові види зазначених комах. Відсутність місць для гніздування в лісосмугах без шлейфу – перша причина низької чисельності або відсутності в них поодиноких бджіл і ос.
Друга, але не менш важлива причина – відсутність кормової бази для личинок і дорослих бджіл і дорослих ос. Самка поодинокої бджоли будує в нірках комірки для кожної личинки, які заповнює сумішшю нектару та пилку (так званий хлібець), на яку відкладає яйце. На відміну від медоносної бджоли, поодинокі бджоли не виробляють меду. І нектару вони збирають небагато. Квіти рослин вони відвідують переважно для збору пилку, перелітаючи із квітки на квітку й запилюючи рослини. Переоравши шлейф, фермер знищує доступну для комах кормову базу із квітучою трав’янистою рослинністю, яка забезпечує бджіл та ос пилком і нектаром із ранньої весни до пізньої осені. Крім того, поодинокі бджоли й оси не літають на кілометрові відстані за пилком та нектаром, як це роблять медоносні бджоли. Вони збирають корм поблизу своїх домівок. Відтак відсутність квітучої дикої трав’янистої рослинності є однією з основних причин зникнення диких поодиноких бджіл і риючих ос. А такі бджолозапильні культури, як ріпак і соняшник, що цвітуть 2 тижні навесні та 3 тижні в другій половині літа, не в змозі забезпечити цих комах і їхнє потомство їжею.
Читати по темі: Чому ми відстаємо з урожайністю? Наслідки посухи чи людський чинник
Третій важливий чинник, який значно зменшує чисельність і різноманіття поодиноких бджіл і риючих ос у полезахисних лісосмугах та на полях, які вони оточують, – це регулярне випалювання сухої трав’янистої рослинності навесні й восени. При цьому знищується суха трав’яниста рослинність, у стеблах якої роблять гнізда й зимують ці комахи. Полум’я також знищує зимуючі точки росту багатьох дводольних рослин, які забезпечують комах-запилювачів та ентомофагів пилком і нектаром. Пожежі знищують дикі види люцерни, конюшини, буркуну, шавлії й багатьох інших рослин, які становлять основу різнотрав’я – кормової бази корисної ентомофауни. Після такого випалювання рослини зможуть відновитися лише через багато років. Вигорілу ділянку добре видно за домінуванням у рослинності кореневищних злакових рослин, які слугують доброю кормовою базою після перезимівлі для хлібних клопів, жука-кузьки, попелиць і багатьох інших небезпечних шкідників сільськогосподарських рослин.
Сумісна дія перелічених вище чинників призводить не тільки до катастрофічного зниження різноманіття й чисельності бджіл і риючих ос, а й до того, що на полях, які оточують сучасні українські полезахисні лісосмуги, майже відсутні ці групи комах (табл. 2).
Як можна оцінити наведені в таблиці результати проведених обліків? Вони означають, що впродовж 10 хвилин на ділянці 100 на 2 метри (0,02 га) працюють поодинокі бджоли, кількість яких становить в середньому 0,5! Це 25 самок на 1 га.
А ще 30 років тому ці цифри були зовсім іншими (табл. 3).
Як видно з наведених результатів обстежень і порівняння їх з обстеженнями тридцятирічної давнини, чисельність поодиноких бджіл у полезахисних лісосмугах в кінці минулого століття була в 4,6 разу більшою. Відповідно, значно більшою була і їх чисельність на полях ентомофільних сільськогосподарських культур.
Все це, а також різке зниження чисельності медоносної бджоли внаслідок дії «колапсу медоносної бджоли» (КМП), суттєво знижує потенціал запилювачів у господарствах країни, що відповідним чином позначається на рівні запилення та врожайності бджолозапильних культур.
Проведений нами аналіз сучасного стану диких поодиноких бджіл і риючих ос в агроландшафті, а також порівняння його зі станом цих комах 30 років тому, свідчать:
- Полезахисні лісосмуги і їх трав’янисті шлейфи виконують основну функцію резерватів корисної ентомофауни та біорізноманіття у сільськогосподарських угіддях;
- Через недбале ставлення до лісосмуг і розорювання їхніх трав’янистих шлейфів поодинокі бджоли та риючі оси перестали виконувати свої функції запилювачів і ентомофагів внаслідок зниження чисельності до критично низького рівня.
Михайло Філатов, Ірина Леженіна, канд. біол. наук, Харківський національний аграрний університет ім. В. В. Докучаєва
Опубліковано в журналі “Агроном”, 2021
