Соняшник на українських полях посідає лідерські позиції, а його посівні площі в останні роки стабільно сягають понад 5 млн гектарів. Основні його посіви розміщені в зонах Степу та Лісостепу, однак завдяки потеплінню клімату останнім часом він набуває дедалі більшого поширення в зоні Полісся.
НОВИЙ ГРАВЕЦЬ
За останні роки пояс соняшнику змістився з Центрального та Південного регіонів у бік Західного та Північного. Лідерами із приросту валових зборів соняшнику є західні та північні області – Івано-Франківська, Хмельницька, Волинська, Київська та Рівненська.
У зв’язку зі змінами клімату тепла на заході та півночі країни вистачає для достигання соняшнику. Якщо на Херсонщині та Одещині потенціал цієї культури рідко перевищує 1,5–2,0 т/га, то у північних областях за нормального зволоження впродовж вегетаційного періоду урожайність може сягати 3,0 т/га і більше.
На підтвердження цього можна навести результати досліджень, проведених ТОВ «Західагропром» на півночі Рівненської області (зона Західного Полісся), де у виробничих умовах в 2019–2021 рр. урожайність деяких гібридів соняшнику на дерново-підзолистих ґрунтах становила понад 3,5 т/га,
а окремі гібриди навіть долали рубіж у 4 т/га. Водночас дослідження показали, що урожайність соняшнику в зоні Полісся суттєво варіювала в розрізі гібридів. Це дає підстави стверджувати, що підбір найбільш урожайних і адаптованих гібридів у зоні Полісся відіграє ключову роль, що обумовлено специфічними ґрунтово-кліматичними умовами.
Для зони Полісся соняшник є, без перебільшення, новою культурою, яку тут почали вирощувати лише останніми роками. Він є однією з найбільш прибуткових і високоліквідних культур, площі якої за останніх 10 років у Поліському регіоні збільшилися майже у 4 рази. Ключовим чинником, що дає можливість вирощувати соняшник у зоні Полісся, є достатня вологозабезпеченість регіону, що на фоні потепління клімату створює сприятливі умови для його росту та розвитку. Також тут наразі відсутній основний шкідник – бур’ян вовчок соняшниковий. Однак при вирощуванні соняшнику в зоні Полісся існує низка обмежуючих чинників та нюансів технології, без урахування яких отримати високий урожай буде проблематично.
ОБМЕЖУЮЧІ ЧИННИКИ
В зоні Полісся основним обмежуючим чинником вирощування соняшнику є значно біднішій, порівняно з Лісостепом і Степом, ґрунтовий покрив, який більше ніж наполовину представлений дерново-підзолистими ґрунтами та їх відмінами. В переважній більшості це малогумусні ґрунти із вмістом гумусу до 1,5%, слабо забезпечені азотом, фосфором і калієм, які зазвичай мають кислу реакцію ґрунтового розчину, тому отримати економічно прийнятну урожайність соняшнику в цих умовах проблематично.
Такі ґрунти потребують проведення певних агротехнічних і агромеліоративних заходів: вапнування з метою зниження кислотності та застосування альтернативно-відновлювальних систем удобрення з використанням зеленої маси сидеральних культур, нетоварної продукції на добриво у поєднанні з мінеральними добривами, фосфор- і каліймобілізуючими препаратами та мікробними інокулянтами азотфіксуючої дії, стимуляторами росту, рістрегулюючими препаратами біологічного походження.
Ще частина ґрунтів Полісся – це низинні торфові ґрунти різної потужності, які становлять близько 30% ґрунтового покриву цієї зони. Такий тип ґрунту має специфічні агрохімічні та водно-фізичні властивості, а також мікрокліматичні особливості.
Торфові ґрунти добре забезпечені вологою та азотом. Однак вони здебільшого слабо забезпечені фосфором і, особливо, калієм, а також такими мікроелементами, як мідь, сірка, магній. Потенційно вони придатні для вирощування соняшнику, що доводять польові дослідження, але потребують проведення певних агротехнічних і агромеліоративних заходів. Передусім необхідне зниження кислотності ґрунтового середовища, регулювання водного режиму ґрунту та інтенсивне фосфорно-калійне живлення і, звісно, внесення мікроелементів.
Водночас слід зазначити, що переважна більшість досліджень вирощування соняшнику в зоні Полісся проводилась на дерново-підзолистих ґрунтах та їх відмінах, а торфові ґрунти у цьому плані ще мало вивчені. Однак дослідження останніх років дають можливість стверджувати, що осушувані торфовища перспективні для вирощування соняшнику насамперед через достатній вміст вологи. Так, у метровому шарі торфу запаси вологи у найбільш посушливі роки становлять понад 350 мм, чого цілком достатньо для нормального росту та розвитку сільськогосподарських культур.
Мікрокліматичні особливості торфовищ – високий вміст вологи та низька теплопровідність, тому вони належать до холодних ґрунтів. Торфовища пізніше, ніж прилеглі дерново-підзолисті ґрунти, прогріваються навесні й швидко вихолоджуються після заходу сонця, що є причиною частих заморозків у весняний період – це іноді буває в середині травня, а в окремі роки й пізніше.
Читати по темі: Вплив гербіцидів на урожайність соняшнику
Ще одним важливим нюансом на торфовищах є їх природно висока засміченість насінням однорічних дводольних бур’янів. Тому, як показує практика, на торфових ґрунтах краще вирощувати соняшник за технологією Еxpress або Clearfield®, за яких, порівняно із класичною технологією, можна краще контролювати дводольну забур’яненість.
На дерново-підзолистих ґрунтах можна вирощувати гібриди соняшнику за класичною технологією, оскільки забур’яненість на них нижча порівняно з торфовими.
БРАТИ ДО УВАГИ ТЕМПЕРАТУРУ ҐРУНТУ
Зміни клімату, які спостерігаються в останнє десятиліття, формують нові умови вирощування сільськогосподарських культур. Зокрема, строки сівби навесні настають на 10–14 днів раніше порівняно із загальноприйнятими.
Соняшник – культура порівняно раннього строку сівби, його висівають раніше, ніж кукурудзу та сою. Набубнявіле і наклюнуте насіння у ґрунті задовільно переносить зниження температури до –8…10°С. Молоді сходи витримують весняні приморозки до –4…6°С, що є важливою біологічною ознакою для зони Полісся, де навіть у середині травня можуть бути заморозки як у повітрі, так і на ґрунті, особливо на торфових ґрунтах.
Основний критерій настання оптимальних строків сівби для соняшнику – прогрівання 0–10 см шару ґрунту до 10–12°С. Так, у дослідах станції при висіві соняшнику при температурі ґрунту на глибині 10 см 7–8°С сходи з’явились лише на 16–18-й день і були зрідженими; насіння, висіяне при температурі 10–12°С, зійшло на 12–14-й день, а при температурі 14°С дало сходи на 8-й день.
Велика кількість незагорнутих рослинних решток значно сповільнює прогрівання ґрунту. Крім того, в дослідах різниця в температурі ґрунту між площами зі значною кількістю рослинних решток і тими, де вони були якісно подрібнені й загорнуті, становила 5–6°С, що є дуже суттєвим показником.
При визначенні оптимальних строків сівби соняшнику слід орієнтуватись на температуру ґрунту на глибині 10 см. Як свідчать дані температурного режиму ґрунту (метеопост Сарненської ДС) впродовж останніх 5 років, температура у 0–10 см шарі на торфових ґрунтах досягає 10…12°С на початку травня. На прилеглих мінеральних ґрунтах сівбу соняшнику можна починати на 6–7 днів раніше, оскільки вони прогріваються швидше, ніж торфові (рис. 1).
Ранні строки посіву соняшнику сприяють ефективному використанню зимових запасів вологи, а цвітіння рослин не припадає на критичний температурний період. Пізні строки посіву сповільнюють період достигання на 17–20 днів.
Дослідженнями станції встановлено суттєвий вплив строків висіву на урожайність соняшнику. Так, у польових дослідах урожайність гібридів, висіяних 6 травня, була в межах 3,79–4,27 т/га, в той час як висіяних 27 травня – 2,07–2,77
т/га. На прикладі гібрида Р64LE138 встановлено, що урожайність на дослідній ділянці, де соняшник висіяли в оптимальні строки (8 травня), становила 4,27 т/га, а на ділянці, засіяній через 19 днів (27 травня), – 2,77 т/га. Отже, зниження урожайності через запізнення з сівбою на 19 діб становило 1,50 т/га. В цілому запізнення з сівбою на 1 день призводило до зниження урожайності соняшнику на 0,08 т/га.
ПІДБІР ГРУПИ СТИГЛОСТІ
Слід пам’ятати, що соняшник – теплолюбна культура, тому особливо зважено слід підходити до вибору групи стиглості гібридів у зоні Полісся, де теплові ресурси обмежені. Зважаючи на це, оптимально для зони Полісся вирощувати гібриди соняшнику з тривалістю вегетаційного періоду 90–110 днів, плануючи збір урожаю в першу половину вересня. В пізніший період у зоні Полісся зазвичай встановлюється волога дощова погода з частими туманами, що може значно погіршити якість урожаю та збільшити затрати на сушку насіння.
СИСТЕМА ЗАХИСТУ СОНЯШНИКУ ВІД БУР’ЯНІВ
Як відомо, існують три системи вирощування соняшнику: класична, технологія «Експрес» (або СУМО), Clearfield® (КЛ), або Clearfield® Plus (КЛП). Гербіциди за технологією Clearfield® та Експрес є селективними й уражують практично усі широколистяні бур’яни. Імідазолінони стійкі у ґрунті до 36 місяців, а трибенурон деградує від 10 днів. Вони легко пересуваються по ксилемі та флоемі й загибель рослин відбувається повільно. Імідазолінони – нестабільні у лужному середовищі, тоді як трибенурон-метил піддається гідролізу, він нестабільний у кислому середовищі.
Технологія «Експрес» має свої переваги. Гнучкі терміни застосування гербіциду – в період від 2 до 8 справжніх листків у соняшнику. Можна вносити гербіцид із різними нормами витрати або у два етапи, відповідно до засміченості поля чи з огляду на конкретну ситуацію. Обмеження щодо висіву наступної культури сівозміни відсутні. Порівняно з гербіцидами ґрунтової дії, ефективність знищення бур’янів за технологією «Експрес» менше залежить від наявності ґрунтової вологи, структури ґрунту та інших чинників.
Норма витрати препарату з д.р. трибенурон-метил, 750 г/л за технологією «Експрес» у кожному конкретному випадку залежатиме від рівня стійкості конкретного гібрида соняшнику до цього гербіциду.
Зазвичай внесення трибенурон-метилу відбувається у два етапи з нормами 15+15 г/га. Стійкі гібриди витримують одноразову норму трибенурон-метилу 20-30 г/га. Внесення відбувається у два етапи з нормами 20+30 г/га або 30+20 г/га. Високостійкі гібриди витримують одноразову норму трибенурон-метилу до 50 г/га. Дані дослідів свідчать, що окремі гібриди витримують і вищі норми внесення, однак робити це ризиковано, тим більше на ґрунтах із підвищеною кислотністю. Перевищення одноразової норми витрати препарату може призводити до деформації генеративних органів рослин та зниження їх продуктивності.
на дерново-підзолистих ґрунтах
Технологія Clearfield® в останні роки добре себе зарекомендувала в зоні Полісся, вона користується особливою популярністю в агрономів, оскільки дає можливість застосовувати її на соняшнику, а також на гороху та ріпаку.
Безперечною перевагою гербіцидів групи імідазолінонів є їх здатність прибирати широкий спектр бур’янів, які досить складно знищити за допомогою інших гербіцидів (навіть при використанні їх у бакових сумішах), як-от амброзія, хвощ, осот, дурман, нетреба та ін. До того ж вони ефективні у боротьбі з таким паразитом як вовчок. Гербіциди групи імідазолінонів належать до того невеликого переліку гербіцидів, які діють як на дводольні, так і на злакові бур’яни. На сьогодні в Україні зареєстровано 3 діючі речовини з групи імідазолінонів: імазамокс, імазапір, імазетапір. Кожна підходить для тих чи інших культур.
При застосуванні гербіцидів із вмістом цих активних речовин важливо пам’ятати, що їх післядія на окремі види культур може становити до 2–3-х років. Крім того, післядія на наступну культуру на ґрунтах із підвищеною кислотністю вища, ніж на нейтральних чи лужних.
НЕЙТРАЛІЗУВАТИ КИСЛОТНІСТЬ
Одним зі стримуючих чинників, що обмежує вирощування багатьох сільськогосподарських культур в зоні Полісся, є підвищена кислотність ґрунтового розчину. У багатьох випадках на Поліссі кислотність ґрунтового розвину рН становить нижче 4,5, а іноді навіть нижче 4,0. За таких умов різко знижується ефективність мінеральних добрив. При такій кислотності з внесених мінеральних добрив засвоюється лише 30% азоту, 23% фосфору та 30–35% калію. Тому, плануючи вирощування соняшнику на площах, де є підвищена кислотність, слід провести вапнування в рекомендованих нормах. Ефективність від проведеного вапнування зберігається 4–5 років.
Дослідними даними встановлено, що на дерново-підзолистих ґрунтах з рН 4,0–4,4 вирощувати соняшник не варто, оскільки загальне зниження урожайності може становити до 60–70%. За рН 4,4–4,7 можливі втрати врожаю можуть становити 30–50%. Допустимою величиною кислотності, за якої можна вирощувати соняшник, є рН 4,7–5,0; можливі втрати врожаю при цьому становлять 10–30%. Найкраще вирощувати соняшник на ґрунтах із кислотністю рНсол > 5,0, однак у зоні Полісся ґрунтів з таким рівнем кислотності обмаль. Разом з тим, якщо порівняти соняшник із такими культурами, як озимий ріпак чи соя, то для нього критичні значення кислотності ґрунту нижчі. Тому можна зробити висновок, що соняшник є найкращим вибором за наявності кислих ґрунтів для використання в сівозмінах з озимими зерновими культурами – пшеницею, тритикале або озимим житом, оскільки критичні значення рН для нього менші, ніж у згаданих вище сільськогосподарських культур.
З метою зниження негативної дії кислотності на таких ґрунтах слід проводити вапнування, що є одним із найефективніших агромеліоративних заходів. Вапно діє досить повільно, зазвичай через кілька місяців. Тому, щоб отримати бажаний ефект, вапно потрібно вносити у ґрунт завчасно – оптимально під зяблеву оранку. Рівень кислотності ґрунту має вже бути прийнятним на момент висіву, щоб отримати дружні сходи, оскільки продуктивність рослин соняшнику закладається на початкових стадіях розвитку рослин.
Дослідженнями станції встановлено, що соняшник добре реагує на вапнування. Орієнтовні норми внесення вапна наведено в табл. 2.
Щоб встановити потребу ґрунту у вапнуванні, слід визначити тип і підтип торфового ґрунту, що потребує проведення складних аналізів. Також не слід брати за основу дані кислотності, за якою встановлюють норми вапна, як це прийнято для мінеральних ґрунтів. Внесення вапна за гідролітичною кислотністю на торфових ґрунтах призводить до непотрібного збільшення її норми та підвищення собівартості сільськогосподарської продукції. Німецькими вченими Бременської дослідної станції встановлено, що оптимальна кислотність для сільськогосподарських культур на торфових ґрунтах значно нижча, ніж на мінеральних (табл. 3).
Тому непоодинокі випадки, коли такі культури, як соняшник і кукурудза, добре ростуть і розвиваються при рН 4,4–4,6 в той час як на дерново-підзолистих ґрунтах це призводить до суттєвих втрат урожаю.
Якщо для визначення потреби у вапнуванні на дерново-підзолистих ґрунтах використовують величини рН і гідролітичну кислотність, то на торфових ґрунтах ще слід орієнтуватись на величину ступеня насичення основами (табл. 4).
ВАЖЛИВА ВОЛОГА
Полісся традиційно вважається зоною достатнього зволоження, однак в окремі роки тут відчувається дефіцит вологи. Так, за даними фахівців Інституту водних проблем і меліорації НААН, що вивчають зону Полісся, останнім часом з імовірністю 20–40% спостерігаються перезволожені роки і в 20–30% випадків – недостатні умови зволоження. Лише у 5% випадків можливе формування посушливих явищ, коли для вирощування соняшнику складаються несприятливі умови.
Науковцями Інституту сільського господарства Полісся встановлено, що на фоні загального потепління клімату протягом останніх років у зоні Правобережного Полісся постійно спостерігаються сильні та дуже сильні посухи у період критичного розвитку сільськогосподарських культур (травень – серпень). Названі зміни призводять до збільшення посушливості кліматичних умов. Таким чином, внаслідок суттєвого зростання температурного режиму, незважаючи на порівняно відносну сталість атмосферних опадів, комплексні гідротермічні показники зазнали суттєвих змін у бік погіршення. Тож найбільш ймовірно, що в найближчий період кількість посушливих років зростатиме, а інтенсивність посух посилюватиметься.
З огляду на це окремі господарства, розташовані в зоні Полісся, уже задумуються про можливість відновлення працездатності осушувально-зволожувальних систем або взагалі розглядають можливість організації зрошення полів у найближчій перспективі.
Основна проблема при вирощуванні соняшнику в традиційних його зонах – це нестача вологи. Соняшник дуже висушує ґрунт, і у зв’язку з істотним зменшенням кількості опадів у зонах Лісостепу та Степу його вирощування стає проблематичним. Полісся на сьогодні, попри тенденції до збільшення посушливості клімату, все ж є зоною достатнього вологозабезпечення, тому соняшник у найближчому майбутньому буде однією з основних культур у структурі посівних площ.
Соняшник дуже чутливий до водного режиму ґрунту, тому його регулювання є одним із головних елементів технологій вирощування сільськогосподарських культур на осушуваних землях. Основними прийомами управління водним режимом на меліоративних системах є своєчасне відкриття і закриття щитів підпірних гідротехнічних споруд (шлюзів). Шлюзування попереджає нераціональний скид тієї частини ґрунтових запасів вологи, яка в першій половині вегетаційного періоду буде використана культурами для росту та розвитку.
У практичних розрахунках мінімально допустимі вологозапаси в кореневмісному (0–50 см) шарі ґрунту становлять:
- для торфових ґрунтів із потужністю торфу до 0,25 м – 150–200 мм;
- для торфових ґрунтів із потужністю торфу від 0,25 до 0,50 м – 180–200 мм;
- для торфових ґрунтів із потужністю торфу більше ніж 0,5 м – 250–300 мм;
- для мінеральних (дерново-підзолистих) ґрунтів – 100–150 мм.
На торфових ґрунтах запаси продуктивної вологи до 40–50 мм в орному шарі ґрунту під час сівби не забезпечують сходів, при запасах 60–90 мм сходи з’являються, однак невдовзі починають частково засихати і дуже зріджуються. При запасах 100–150 мм умови для появи сходів задовільні, а при 160 мм і більше завжди з’являються дружні сходи.
На мінеральних ґрунтах запаси продуктивної вологи до 5 мм в орному шарі ґрунту під час сівби не забезпечують сходів, при запасах 10 мм сходи з’являються, однак вони починають частково засихати і дуже зріджуються. При запасах 11–20 мм умови для появи сходів задовільні, а запаси понад 20 мм завжди забезпечують дружні сходи.
Спираючись на експериментальні дослідження Сарненської дослідної станції ІВПіМ НААН, встановлено, що при вирощуванні соняшнику на осушуваних торфових ґрунтах у період сходів рівні ґрунтових вод (РГВ) мають бути на глибині 60–70 см від поверхні ґрунту, що забезпечує безперешкодну роботу ґрунтообробної та посівної техніки. За таких показників РГВ завдяки капілярному підйому волога швидко надходить до верхнього шару ґрунту, що і гарантує дружні сходи сільськогосподарських культур.
В період активної вегетації соняшнику рівні ґрунтових вод мають бути на глибині 80–90 см від поверхні ґрунту. Вологість в орному шарі ґрунту має становити близько 70–75% від повної вологоємкості (ПВ).
Дослідженнями, проведеними на станції у 2021–2024 рр., встановлено, що соняшник дуже негативно реагує на перезволоження. Тому рівні ґрунтових вод як на дерново-підзолистих, так і торфових ґрунтах не повинні підніматись до 40–50 см від поверхні ґрунту. За такої глибини залягання РГВ соняшник дуже пригнічується, що призводить до суттєвого зниження урожайності.
НЮАНСИ УДОБРЕННЯ
Ґрунтовий покрив зони Полісся утворюють 2 різні за агрохімічними і водно-фізичними властивостями типи ґрунтів: мінеральні та органогенні.
Мінеральні ґрунти в основному представлені дерново-підзолистими ґрунтами та їх відмінами, які в переважній більшості є малогумусними і слабо забезпечені азотом, фосфором і калієм. Органогенні ґрунти здебільшого представлені низинними торфовими ґрунтами різної потужності, які, на відміну від дерново-підзолистих, добре забезпечені азотом і вологою, яка є критично важливою при вирощуванні соняшнику, однак мають низьку забезпеченість фосфором, калієм та мікроелементами (мідь, магній, сірка, марганець). З огляду на викладене вище, при вирощуванні соняшнику в зоні Полісся особливу увагу слід приділити удобренню.
МІНЕРАЛЬНІ ҐРУНТИ
У соняшнику період засвоєння поживних речовин розтягнутий, тому він потребує їх значно більше (особливо калію), ніж зернові культури. З урожайністю 2 т з 1 га соняшник виносить з ґрунту 120 кг азоту, 45 кг фосфору і 235 кг калію. Тому при плануванні урожайності вище 2 т/га норма внесення мінеральних добрив становить N 60-90 Р 60-90К120-150.
В зоні Полісся особлива роль належить кальцію, який тут в дефіциті, що призводить до зростання втрат гумусу і як результат – до погіршення фізичних, фізико-хімічних, біологічних властивостей ґрунтів. Цим пояснюється висока ефективність кальцієвої селітри в технологіях вирощування сільськогосподарських культур та в збереженні родючості ґрунту. На відміну від амонійної та амідної форм азоту, нітратний азот, який міститься в кальцієвій селітрі, сприяє надходженню в рослини кальцію й інших елементів мінерального живлення. Тому кальцієва селітра – це азотне фізіологічно-лужне добриво, яке здатне вирішити проблеми ґрунтової родючості: покращити структуру, фізико-хімічні властивості, мікробіологічну активність ґрунту та забезпечити рослини доступними формами азоту і кальцію.
ОРГАНОГЕННІ ҐРУНТИ
Система удобрення соняшнику на торфових ґрунтах базується на застосуванні підвищених норм фосфорно-калійних добрив. Тому при плануванні урожайності соняшнику вище 2 т/га норма внесення фосфорно-калійних добрив становить Р60-90К140-180. Торфові ґрунти через мікрокліматичні особливості і високий вміст вологи належать до холодних ґрунтів, що сповільнює засвоєння рослинами поживних речовин, особливо фосфору. Тому дуже доцільним на торфовищах є внесення стартових фосфорних добрив у рядки (10–20 кг/га амонізованого суперфосфату).
Високу ефективність на торфових ґрунтах забезпечує внесення доломіту навіть у 2–3 ц/га, оскільки в ньому містяться магній і кальцій. Ефективним є внесення калімагнезії, в якій міститься 6–8% магнію і 28% калію. Складні добрива (нітроамофоска тощо) найбільш ефективні при внесенні навесні під культивацію за 10–14 днів перед сівбою і ретельному вимішуванні гранул добрив із ґрунтом.
ФОСФОРМОБІЛІЗАТОР НА ДОПОМОГУ
Проблему нестачі фосфору, особливо на ранніх етапах росту та розвитку, допоможуть вирішити фосформобілізучі препарати, створені на основі бактерій Bacillus amyloliquefacies, які здатні розщеплювати фосфор із важкорозчинних сполук і робити його доступним для рослин.
Зокрема, у польових дослідах 2021–2024 рр. застосування фосформобілізуючого препарату на посівах соняшнику довело свою ефективність. Ділянки, де застосовували фосформобілізуючий препарат, продемонстрували швидкий потужний старт, а приріст урожайності становив 0,35–0,44 т/га. Поєднання фосформобілізуючого препарату і стартового удобрення гарантовано забезпечить рослинам соняшнику потужний старт і захист від стресових ситуацій, що виникають при несприятливих умовах вирощування.
ЩО У ПІДСУМКУ
Зважаючи на високий рівень рентабельності вирощування та стабільний попит на насіння соняшнику, що спостерігається в останні роки, можна стверджувати, що в зоні Полісся соняшник і надалі займатиме чільне місце у структурі посівних площ. Однак до його вирощування в зоні Полісся слід підходити дуже зважено, пам’ятаючи про специфічні агрокліматичні особливості регіону.
Микола Зосимчук, канд. с.-г. наук, заступник директора з наукової роботи, Сарненська дослідна станція ІВПіМ НААН, Оксана Зосимчук, канд. с.-г. наук, Олег Данилицький
Опубліковано в журналі “Агроном”, 2025
