ВИРОБНИЦТВО ЗЕРНА ПШЕНИЦІ В УКРАЇНІ
Розрізняють два види пшениці: м’яку і тверду. В Україні традиційно виробляється більше м’якої озимої пшениці. Класоутворювальними показниками якості м’якої пшениці є: натура, склоподібність, вологість, зернова домішка, сміттєва домішка, сажкове зерно, масова частка білка (в перерахунку на суху речовину), масова частка сирої клейковини, якість клейковини, число падіння. Для не класоутворювальних показників зерна пшениці м’якої рекомендовано відповідні для класів значення: пошкодження зерна клопом-черепашкою та сила борошна. Пошкодження зерна клопом-черепашкою має бути не більше ніж 1% – для зерна 1 класу, 2% – для зерна 2–3 класів, не обмежено – для 4 класу. Сила борошна в одиницях альвеографа не менша за 220 – для зерна 1 класу, 160 – для зерна 2 класу, 130 – для зерна 3 класу, не обмежено – для 4 класу.
У разі невідповідності граничній нормі якості зерна пшениці хоча б за одним показником її переводять у відповідний за якістю клас.
Україна користується на світовому ринку статусом країни-виробника переважно фуражного зерна нижчих класів. В окремі роки його частка у валовому виробництві досягає 80%. Натомість пшениця 2 класу і особливо 1 класу вважається штучним товаром. Становище у цій сфері може істотно покращитися із запровадженням інтенсивних технологій вирощування озимої пшениці та оптимізації мінерального живлення шляхом дробового підживлення азотом і використанням інгібіторів нітрифікації, що передбачає, зокрема, орієнтацію на отримання 1–2, чи принаймні 3 класу. Фермер, що виростив урожай пшениці 1 чи 2 класу, має набагато більше можливостей для отримання додаткового прибутку, аніж той, хто вирощує переважно фуражне зерно.
На вміст білка і клейковини істотно впливають чинники, які діють як у період вегетації, збирання, так і в післязбиральний період. Для того щоб рівень вмісту білка і клейковини в зерні був високим, рослини мають отримувати необхідну кількість азоту в критичні фази розвитку – кущіння, ріст стебла і безпосередньо перед колосінням.
Хвороби колоса (септоріоз, фузаріоз, сажкові хвороби) призводять до зниження вмісту білка та клейковини, зменшення натури і забруднення мікотоксинами. Ураження хворобами листя (плямистості, різні види іржі, борошниста роса) також знижує вміст білка та клейковини, зменшує натуру і вихід борошна. Вилягання призводить до проростання зерен, зменшення числа падіння і виходу борошна. За несприятливих погодних умов (чергування дощів і посухи безпосередньо перед збиранням) якість клейковини погіршується.
ЧИННИКИ ВПЛИВУ НА УРОЖАЙНІСТЬ І ЯКІСТЬ ЗЕРНА
В технології вирощування озимої пшениці багато чого залежить від якості, виду, способу та строків внесення азотних добрив, а також від ступеня їх засвоєння кореневою системою рослин.
Річ у тім, що для отримання зерна 1 класу в Лісостепу, на Поліссі потрібно вносити прикоренево не менше ніж 200 кг азоту в діючій речовині на 1 га. У фізичній вазі мінеральних добрив це приблизно дорівнює 600 кг/га аміачної селітри. Наприклад, внесення 3 центнерів (100 кг/га д.р.) аміачної селітри забезпечує отримання зерна щонайбільше 3 класу.
В Степу вносити більше ніж 100 кг/га азоту в д.р. прикореневим способом не можна через обмежене вологозабезпечення у фазах появи (кінця виходу в трубку) та росту прапорцевого листка (37–49), колосіння (50–59), цвітіння (60–69) і молочної стиглості (70–79), що лімітує формування високого урожаю 2, 3 класів якості. Проте за рахунок дробового 3–5-разового позакореневого підживлення озимої пшениці, особливо з 4 до 8 години ранку під час роси, коли пори на листках відкриті, у вигляді 10–30% розчину карбаміду в дозі N20–30 дає змогу підвищити урожайність в Степу на 50% (з 3 до 6 т/га) 1, 2, 3 класів, а в Лісостепу та на Поліссі – з 6 до 10 т/га 1, 2, 3 класів. Такий спосіб підживлення також уможливлює внесення в зоні Степу азоту більше ніж 100 кг/га в д.р., зниження у всіх кліматичних зонах втрат азоту від вимивання і денітрифікації нітратів, підвищення коефіцієнту використання рослинами азоту із добрив до 50% та дає 30–50% економії при застосуванні азотних добрив.
На формування білка в зерні також суттєво впливають погодні умови. У разі низької відносної вологості повітря та підвищеного температурного режиму в період колосіння, цвітіння, наливу зерна формується мілке та щупле зерно, що негативно впливає на як на врожай, так і на низку технологічних показників (клейковина, натура зерна, вихід борошна тощо).
Серед комплексу заходів, спрямованих на отримання якісного зерна пшениці озимої, важливе місце посідає організація максимально стислого в строках збирання цієї культури. Перестоювання пшениці на корені 10–12 діб призводить до істотного погіршення показників якості, склоподібності та маси 1000 зернин.
Ці показники різко погіршуються вже після випадання 1–2 дощів на посіви достиглої пшениці. А вже через 20 діб під впливом різних метеорологічних чинників шкідників і хвороб відбувається суттєве зниження таких показників, як масова частка білка та клейковини. За умов вологої погоди та перестоювання пшениці може спостерігатися поширення хвороб, які призводять до почорніння зародка, збільшення частки зараженого зерна та його проростання в колосі.
На полях, де передбачається отримання якісного зерна, перед збиранням масиву проводять обкоси та окремий обмолот. Насамперед у стислі строки слід збирати прямим комбайнуванням пшеницю, найбільш заселену клопом-черепашкою, уражену фузаріозом та іншими хворобами зерна.
На забур’янених площах і там, де спостерігається нерівномірне дозрівання пшениці, доцільно застосовувати десикацію рослин. Десикацію пшениці слід проводити за 10–15 днів до збирання врожаю із фази середини воскової стиглості ВВСН 85, при цьому культура має дозріти мінімум на 80%, а вологість становити не більше ніж 30%. Для визначення оптимального часу внесення препарату використовують дуже простий метод. Приблизно за 14 днів до звичайної дати жнив нігтем великого пальця визначають стан зерен у центральній частині колосу пшениці. Внаслідок натискання нігтем на поверхнi зернин мають залишатися вiдбитки. Якщо текстура насіння нагадує віск, а ніготь «ріже» поверхню, то поле можна обробляти гліфосатом. Зазвичай вологість такого зерна не перевищує 30–35%. Якщо зерна м’які, а їх вміст водянистий, то обробляти не слід (рис. 2).
Особливістю мінерального живлення пшениці озимої є те, що після завершення росту вегетативних органів до збирання врожаю вона має засвоїти близько 30% загальної кількості азоту, поглиненого за весь період вегетації, який переважно використовується на формування якості зерна. Вирощування зерна пшениці озимої з високим вмістом білка можливе лише в разі повної реутилізації азоту з вегетативних органів. Створити такі умови можна за допомогою сеникації. Цей прийом ефективний тільки за вмісту азоту в листках рослин пшениці озимої не менше ніж 2,5%. Зі збільшенням його вмісту ефективність сеникації підвищується.
Найкращим періодом для застосування сеникації є середина – кінець молочної стиглості ВВСН 75–80, початок воскової стиглості ВВСН 80–85 (вологість 45–50%). Обробку посівів проводять розчинами мінеральних добрив, в основному аміачної селітри різної концентрації (від 1 до 20% залежно від культури, для пшениці – більша концентрація), концентрованим робочим розчином 25–50 кг/га солей амонію (КАС, сульфат амонію, аміачна селітра). Найкращий час для обробки – вдень при похмурій погоді або у вечірні (за 1,5–2 год до заходу сонця) та ранішні години при мінімальному випаровуванні розчину.
Щоб отримати зерно пшениці найвищого класу, важливий кожен елемент ланцюжка – від поля до порту. Зокрема, це стосується достатнього азотного живлення, використання сучасних комбайнів із високоефективними системами сепарації, якості сушіння зерна та інших чинників.
Як видно із даних табл. 1, зі збільшенням азотного живлення відповідно зростає білок, клейковина, сила борошна, об’єм хліба, а якість зерна після 90–120 кг/га д.р. азоту збільшується меншими темпами і прибавка у якості зерна не покриває затрат на добрива.
Головним обмежувальним чинником, що регулює дози добрив під культури, вважаються опади. Дози внесення добрив під озиму пшеницю залежать від зональної кількості опадів у регіоні. В середньому для отримання 1 т зерна пшениці потрібно 100 мм опадів.
Зона нестійкого і недостатнього зволоження займає 50% території України, надмірного зволоження – 19 і лише 31% земель має сприятливі ґрунтово-кліматичні умови. На Поліссі випадає 510–610 мм опадів, у Лісостепу – 455–600, у північному Степу – 405–525, в південному Степу – 315–500 мм. Гідротермічний коефіцієнт на Поліссі дорівнює 1,2–1,5, в Лісостепу – 0,6–1, в південному Степу – 0,5–0,6. Від погодних умов урожайність залежить на 46%, від добрив – на 37,3, від правильної сівозміни – на 8,7 і від обробітку ґрунту – на 1,5%.
У степових районах основним лімітуючим чинником для формування урожаю є вологозабезпечення, на Поліссі – кислотність і низька родючість ґрунтів. Чорноземні ґрунти Лісостепу і Степу та каштанові ґрунти містять значну кількість доступного для рослин калію, але мають невеликий вміст доступного фосфору, близький до нейтрального рН ґрунту і кращі водно-фізичні та біологічні властивості. Дерново-підзолисті, сірі й темно-сірі лісові ґрунти Полісся характеризуються високою кислотністю і незадовільними фізико-хімічними властивостями, низьким вмістом рухомих сполук калію та мають середню кількість доступного фосфору. Калій у кислих ґрунтах легкого гранулометричного складу у значній кількості мігрує по профілю. У дерново-підзолистих ґрунтах рухомий фосфор більш доступний для рослин, ніж в чорноземних ґрунтах.
Ґрунти за підвищенням родючості можна розташувати у такій послідовності: дерново-підзолисті, сірі й темно-сірі лісові, чорноземи типові, чорноземи звичайні та південні, каштанові ґрунти.
Фосфорні добрива найефективніше застосовувати в умовах недостатнього зволоження на чорноземах звичайних і південних та на каштанових ґрунтах. Калійні добрива найліпше діють на торф’яних, дерново-підзолистих і сірих лісових ґрунтах. На легких за гранулометричним складом ґрунтах зазвичай ефективніші азотні, калійні та мікродобрива, на важких – фосфорні добрива.
На сьогодні дози добрив для вирощування озимої пшениці для Полісся зазвичай становлять N120-150Р30-40К30-40, Лісостепу – N90-120Р20-30К20-30, Степу – N60-90Р10-20К0-20. Такі дози фосфорно-калійних добрив не покривають винесення фосфору і калію з урожаєм зерна (табл. 2).
СИСТЕМА АЗОТНОГО ЖИВЛЕННЯ
У системі удобрення озимої пшениці важливо забезпечити оптимальне азотне живлення. Восени необхідно спочатку уникнути його надлишку, а навесні забезпечити інтенсивне азотне живлення рослин шляхом дробового його внесення в кілька прийомів або використовувати повільно розчинні добрива чи інгібітори нітрифікації. Це дає змогу знизити втрати азоту від вимивання та денітрифікації нітратів, підвищити коефіцієнт використання рослинами азоту із добрив і дає 30–50% економії.
Нітрати у ґрунті дуже мобільні, слабо в ньому фіксуються і на легких ґрунтах можуть бути легко вимиті з кореневого горизонту. Нітратний азот здатний губитися в газоподібному вигляді після проходження процесу денітрифікації. Амоній, на відміну від нітрату, здатний обмінно поглинатися та утримуватися ґрунтом. За сприятливих умов нітрифікація амонійного азоту починається через 2–3 дні після внесення добрива й у середньому займає 5–6 тижнів.
Втрати азоту ґрунту та добрив відбуваються внаслідок денітрифікації – процесу відновлення нітратного азоту до вільного молекулярного азоту (N2) або до газоподібного окису та закису азоту (NО і N2О) або його вимивання у нижні шари.
Втрати азоту при денітрифікації нітратів із ґрунту та добрив дуже суттєві. Втрати азоту амонійних добрив становлять 20%, а нітратних – до 30%. У ґрунту, що парує, вони можуть досягати 40–50%. У польових умовах рослини засвоюють із добрив лише 30–50% азоту. Важливим завданням є зменшення втрат нітратного азоту внаслідок денітрифікації та його промивання в нижні шари ґрунту.
Період максимального споживання азоту рослинами настає на початку фази інтенсивного росту і триває досить довго. Тому для забезпечення рослин азотом впродовж тривалого періоду та зменшення його втрат від денітрифікації та вимивання в нижні шари ґрунту часто використовують дробове внесення азотних добрив. Озима пшениця інтенсивно споживає азот та фосфор від фази весняного кущіння до початку колосіння, тобто в період інтенсивного росту вегетативних органів. До настання фази колосіння пшениця може поглинати до 78% азоту, 76% фосфору та 95% калію.
Підживлення озимої пшениці передбачає внесення азоту в 3–5 строків у зимово-весняний період:
- перше весняне азотне підживлення по мерзлоталому ґрунту або у фазу початку весняного кущіння ВВСН 20–25 (регенеративне) ;
- друге весняне азотне підживлення, що проводиться на стадії кінця весняного кущіння – початку виходу в трубку ВВСН 27–32 (1 продуктивне);
- третє азотне підживлення з появою верхівкового листка до початку колосіння ВВСН 37–49 (2 продуктивне);
- четверте азотне підживлення у період колосіння ВВСН 51–59 – на початку молочної стиглості зерна ВВСН 71–75 (якісне);
- п’яте азотне підживлення у фазу тістоподібного стану зерна: середина – кінець молочної стиглості ВВСН 75–80, початок – середина воскової стиглості ВВСН 80–85 (сеникація).
Часто друге весняне азотне підживлення (кінець весняного кущіння – початок виходу в трубку ВВСН 27–32) та третє азотне підживлення (поява верхівкового листка до початку колосіння ВВСН 37–49) об’єднують в одне друге весняне азотне підживлення, яке проводиться під час кінця весняного кущіння – початку виходу в трубку ВВСН 27–32.
Зазвичай виділяють чотири періоди внесення азотних добрив під пшеницю озиму: основне, ранньовесняні підживлення, у фазу початку виходу рослин у трубку, у фазу колосіння – на початку молочної стиглості зерна. Це пов’язано з тим, що пшениця чутлива до запасів рухомих сполук елементів живлення у ґрунті на початку вегетації восени та навесні, коли настають три максимуми потреби в посиленому азотному живленні: у початковій фазі весняного кущіння, у фазу виходу рослин у трубку, а також у фазу колосіння.
Проте часто для отримання урожайності від 60 ц/га і більше виділяють чотири весняно-літні максимуми потреби в посиленому азотному живленні: 1) фаза початку весняного кущіння ВВСН 20–25 (споживається рослиною до 20% N), 2) кінець весняного кущіння – початок виходу в трубку ВВСН 27–32 (поглинається до 30% N), 3) поява верхівкового листка – до початку колосіння ВВСН 37–49 (споживається до 30% N), 4) період колосіння ВВСН 51–59 – початок молочної стиглості зерна ВВСН 71–75 (поглинається до 20% N).
Проведення азотного підживлення у фазі початку весняного кущіння ВВСН 20–25 покращує ступінь кущіння і кількість стебел на 1 м (шт/м2), у фазу кінця весняного кущіння – початку виходу в трубку ВВСН 27–32 збільшує кількість колосків в колосі, у фазу появи верхівкового листка – до початку колосіння ВВСН 37–49 збільшує кількість зерен у колоску, а у період колосіння ВВСН 51–59 – початок молочної стиглості зерна ВВСН 71–75 покращує масу 1000 зернин і їх якість.
Читати по темі: Програми інсектицидного захисту озимої пшениці від шкідників
У період весняного кущіння – початку виходу рослин у трубку меристема верхівкових точок росту стебел рослин диференціює нові колоски, а наприкінці фази виходу рослин у трубку ці властивості втрачає. Після цього періоду число колосків у колосі вже не збільшується. Тому в разі нестачі азоту диференціація колоса передчасно закінчується, колос утворюється короткий, з невеликою кількістю колосків, зерно формується щуплим. Нестача азоту в цей період росту та розвитку рослин озимої пшениці призводить до значного зниження урожаю, яке не може бути компенсоване наступним його внесенням.
У фазу виходу в трубку інтенсивно наростає вегетативна маса та формуються генеративні органи рослин. Після переходу в фазу видовження стебла рослина спрямовує азот на формування не нових пагонів, а основного стебла і нових листків на існуючих пагонах.
Внесення азоту добрив наприкінці фази стеблування (за умови засвоєння його рослиною) може сприяти збільшенню кількості квіток у майбутньому колосі й, можливо, підвищенню вмісту білка в зерні. Однак це вже зазвичай не впливає на кількість колосків у колосі.
Поверхневе внесення азотних добрив наприкінці фази виходу в трубку вже не впливатиме на кількість колосків і квіток, але буде підвищувати вміст білка у зерні. Це за умови, що рослина засвоїть азот, спрямує його в стебло, а потім у колос. Дефіцит азоту в фазу виходу в трубку призводить до того, що частина сформованих пагонів зовсім не продуктивна, диференціація колосу закінчується передчасно і, як наслідок, він формується дрібний, з невеликою кількістю колосків. Внесення азотних добрив після початку виходу в трубку не змінює цю стресову ситуацію в живленні рослин, що спричинює значний недобір урожаю.
Азотні добрива, внесені на поверхню ґрунту після цвітіння пшениці, не впливають на вміст білка в зерні, тоді як листкові підживлення можуть підвищувати його вміст. Внесення азотних добрив під час цвітіння пшениці озимої в посушливих умовах ефекту не дає.
Необхідно зазначити, що за низької температури (до 10°С) у фазах виходу в трубку – цвітіння надходження азоту в рослини різко сповільнюється, що може викликати зменшення розмірів і пожовтіння листків у пізніші фази росту. Наслідком цього є значне зниження продуктивності рослин.
Якість врожаю озимої пшениці формується в період наливу зерна. Доведено, що білок у зерні нагромаджується за рахунок як надходження азоту із ґрунту, так і його надходження з вегетативної маси: 60–70% азоту в зерні накопичується за рахунок реутилізації його з вегетативної маси і 30–40% – за рахунок азоту ґрунту. Абсолютні показники нагромадження азоту в зерні за рахунок різних джерел залежить від багатьох чинників зовнішнього середовища, особливо від умов живлення та наявності вологи в ґрунті. Нестача азоту в ранньовесняний період призводить до зниження врожаю, а в період наливання зерна – до зниження якості зерна внаслідок малого нагромадження білка.
З метою одержання високої врожайності (50–70 ц/га) і якості зерна (вміст білка 13–14%, клейковини 27–30%) на кожну тонну зерна необхідно вносити орієнтовано 30 кг/га д.р.
ДРОБОВЕ ВНЕСЕННЯ АЗОТУ
У середині 1970-х років бельгійський учений Р. Лалу розробив систему удобрення пшениці озимої, яка передбачала внесення азоту в три строки: 1 – у фазу кущіння – 30 кг/га д.р. (у Бельгії – середина березня); 2 – на початку виходу в трубку – 80 кг/га д.р. (середина квітня); 3 – з появою верхівкового листка – 30 кг/га д.р. Це стало початком впровадження інтенсивних технологій вирощування пшениці в Європі.
За системою Шлезвіг-Гольштейн, розробленою для північно-західних районів Німеччини (середня температура в січні – лютому 0°С, родючі ґрунти, значна кількість опадів у період вегетації), перше підживлення азотними добривами проводять наприкінці січня – на початку лютого (90–130 кг/га д.р.), друге – на початку росту стебла (20–25 кг/га д.р.), третє – перед колосінням (60–80 кг/га д.р.).
За системою німецької фірми БАСФ перше підживлення пшениці озимої проводять у лютому – на початку березня (N80), друге – на початку видовження стебла (N20–30), третє – з появою верхівкового листка (N60).
У Великій Британії фірма АДАС розробила дві системи удобрення пшениці озимої. За маловитратною системою азотні добрива вносять один раз на ранніх стадіях росту (промацування другого вузла), за високовитратної – дози азотних добрив збільшують на 1/3. Основну їх кількість вносять у період появи першого вузла на стеблі.
За системою МБА, створеною фахівцями фірми БАСФ, як страховий захід проводять ранньовесняне підживлення, під час якого вносять, зокрема, N60–90, причому тим більше, чим густіший стеблостій і пізніший строк сівби. Друге підживлення проводять малими дозами, третє – дозою N60 до появи колосу, оскільки в цей період активно засвоюється азот (табл. 3).
В Україні розроблено систему підживлення озимої пшениці азотними добривами, яка залежить від строків відновлення вегетації, фази розвитку культури, густоти та стану рослин на час відновлення вегетації, вмісту мінерального азоту в ґрунті, генетичної продуктивності сорту.
Удобрення азотом озимої пшениці навесні може складатися з 2–3 основних прийомів, покликаних забезпечити рослинам надходження доступного азоту в кількості, яка відповідає потребі у відповідний період споживання. Під час встановлення норми внесення азоту весною за даними ґрунтової діагностики розрахунок ведеться так, щоб на момент другого підживлення в ґрунті був необхідний запасу мінерального азоту на заплановану урожайність.
Оскільки більшість азотних добрив є легкорозчинними, то невелику їх частину вносять восени до N10–30 (діамофоска 10:26:26 100 кг/га), а решту використовують під час підживлення: першу – по мерзлоталому ґрунту залежно від погоди приблизно наприкінці лютого N30–60, другу – в фазу кінця кущіння – початку виходу рослин у трубку (ВВСН 27–32) до N30–90, і третю – в період колосіння ВВСН 51–59 – початку молочної стиглості (ВВСН 70–75).
Перше (регенеративне) підживлення пришвидшує кущіння рослин, друге найбільш суттєво впливає на врожай зерна, а третє підвищує його якість. Критично важливим для озимої пшениці є перше і друге підживлення. Не бажано наприкінці зими (перше підживлення) розкидати по поверхні ґрунту карбамід через втрату азоту від 15 до 25%.
У Лісостеповій зоні відновлення весняної вегетації, як правило, настає у березні-квітні. Якщо відновлення настає до 1–6 квітня, то це рання весна, а коли після 1–6 квітня – то пізня. У роки з ранньою весною (коли вегетація відновлюється в середині березня) або на добре розвинених посівах озимої пшениці перше підживлення рекомендують проводити меншими нормами азотних добрив – до N30 (аміачна селітра 100 кг/га) від повної норми азоту. Водночас у роки з пізньою весною або на погано розвинених посівах озимої пшениці норму азоту в перше підживлення збільшують до N60 (аміачна селітра 180–200 кг/га). Причому якщо посіви зріджені (200–230 рослин на 1 м2), то під час першого підживлення вносять N50–60. За наявності 180–200 рослин на 1 м2 дозу азоту для першого підживлення збільшують до N60–80.
Норма добрив другого підживлення визначається першим підживленням. Якщо ранньої весни вносили N30 (100 кг/га аміачної селітри) від загальної норми азоту, то під час другого підживлення вносять близько N60–90 (карбамід 130–200 кг/га). Оптимальну норму добрив другого підживлення встановлюють за листковою діагностикою.
У зоні Степу перше (регенеративне) підживлення рекомендується проводити по мерзлоталому ґрунту зазвичай наприкінці лютого в дозі N30 (аміачна селітра 100 кг/га), а друге – з середини березня по 1 декаду квітня в фазі кущіння до початку виходу рослин у трубку в вологий ґрунт в нормі N30 (аміачна селітра 100 кг/га).
В Степу можливі випадки об’єднання двох підживлень в одне і внесення N60 (аміачна селітра 200 кг/га) по мерзлоталому ґрунту (на погано розвинених посівах) або в фазі кущіння до початку виходу рослин у трубку N60 (з пізньою весною або на добре розвинених посівах). Найкращий час для застосування азотних добрив у фазу кущіння – якщо ґрунт дозрів, але іще вологий, однак трактор вже не в’язне. При підсиханні верхнього шару ґрунту слід використовувати штригельні борони для загортання добрив.
В останні роки літня температура поступово підвищується, спекотних днів стає дедалі більше, а кількість дощів у літній період скорочується. Саме тому для збереження високої врожайності необхідно переглянути актуальні методики внесення добрив і розробити нові способи.
Один із таких способів – відмова від разового внесення великої порції мінеральних добрив у ґрунт. Перевагою дробового внесення добрив, серед інших, є можливість коригувати потенціал врожайності в особливо спекотну та посушливу погоду. В такому разі азот можна вносити не відразу, а поступово.
Щоб вберегти врожай пшениці від посушливої погоди, частину азотних добрив вносять в осінній період. Від актуального рівня вологості залежить, чи вноситиметься друга частина добрив. Особливою популярністю користується спосіб дробового внесення добрива на ділянках із піщаним ґрунтом, оскільки азотні та інші добрива практично не затримуються у верхніх шарах і швидко вимиваються. Дробове внесення дає змогу запобігти вимиванню навіть в умовах дощової весни.
Завдяки такому підходу фермери можуть економити кошти та знизити екологічну шкоду довкіллю, оскільки до уваги беруться насамперед актуальні погодні дані, на основі яких складається прогноз використання добрива впродовж актуального посівного сезону.
Дробове внесення також дає змогу врятувати врожай у разі надмірної кількості опадів. Постійні зливи та грози сприяють вимиванню добрива навіть із важкого ґрунту, тому виникає необхідність внесення добрива постфактум. Можливість реагувати на погодні зміни сприяє отриманню максимального урожаю незалежно від розмірів фермерського господарства.
Важливо розуміти, що ранньовесняне внесення (перше підживлення) потрібно починати з полів із гіршим розвитком для стимуляції кущіння, якщо активна вегетація не почалася. Краще розвинуті поля (кущіння) необхідно підживити до початку активного весняного кущіння. Не можна допускати дефіциту після початку активної вегетації. В перше підживлення краще використовувати аміачну селітру або КАС. Сульфат (де передбачено внесення) не варто розглядати як перше внесення, а сприймати як друге, додаткове. Внесення сульфату амонію за строками внесення має бути максимально ближчим до активної вегетації задля зменшення втрат сірки.
Залежно від терміну внесення і агрегатного стану добрив (рідка, гранульована), можна застосовувати, наприклад, такі алгоритми підживлення азотом озимої пшениці:
- Перша схема: перше підживлення – КАС-32 (мерзлоталий), сульфат амонію (мерзлоталий або ранньовесняне кущіння); друге підживлення – КАС-32 (кінець кущіння);
- Друга схема: перше підживлення – аміачна селітра (мерзлоталий), сульфат амонію (мерзлоталий або ранньовесняне кущіння); друге підживлення – КАС-32 (кінець кущіння);
- Третя схема: перше підживлення – аміачна селітра (мерзлоталий), сульфат амонію (мерзлоталий або ранньовесняне кущіння); друге підживлення – аміачна селітра (кінець кущіння);
- Четверта схема: перше підживлення – аміачна селітра (мерзлоталий), сульфат амонію (мерзлоталий або ранньовесняне кущіння); друге підживлення – карбамід (кінець кущіння).
Перше підживлення азотними добривами навесні проводять на початку відновлення активної вегетації рослин, коли середньодобова температура повітря перевищить +5°С і з’являться молоді (білі) корінці. Оптимальний час для проведення такого підживлення – коли стовпчик термометра перетинає позначку +5°С, а середньодобова температура становить +3…+4°С. Тому в багатьох регіонах її традиційно проводять уже наприкінці лютого – в березні. Завдяки такому підживленню озимі, що виходять з перезимівлі, швидше набирають енергію і краще розвиваються. Провести його треба у максимально стислий термін (не більше ніж за 10 днів), оскільки при пізніх термінах підживлення на бічних пагонах сформується укорочений колос, який не дасть повноцінного зерна або ж не встигне дозріти до початку збирання. Рекомендована доза азоту для першого ранньовесняного підживлення озимих зернових становить 60–70 кг/га.
Для першого підживлення найкращою формою добрив є КАС, яке вносять без розведення. КАС в цей час не проникає у листя рослин, тому що продихи і водяні пори закриті навіть при підвищених температурах. Переваги КАС проявляються в рівномірності внесення азоту, швидкості дії та можливості додавання сульфатних форм міді, марганцю на ослаблених посівах.
Друге підживлення проводять у стадію першого вузла (над поверхнею ґрунту починає промацуватися перший вузол, 31 стадія). У цю стадію закладається основний потенціал урожайності озимих зернових культур (довжина колоса, кількість зерен у колосі, маса зерна одного колоса). Рекомендована доза азоту для другого підживлення 35–40 кг/га. При плануванні середніх рівнів урожайності в цю фазу можна застосовувати розведену КАС у співвідношенні 1:3. Для другого підживлення краще використовувати тверді форми – аміачну селітру, карбамід. Листковий апарат в цей час активно функціонує, і можливі опіки листя КАС у спеку (відкриті продихи для додаткової транспірації з метою охолодження) і при підвищеній вологості, дощу (відкриті водяні пори). В цей час поверхня ґрунту прикрита листям від прямих сонячних променів, у вологому стані та з високою активністю уробактерій, бактерій-нітрифікаторів, які переводять амідну форму азоту в доступні для кореневого живлення форми.
Третє підживлення в стадію останнього (прапорцевого) листка планується для отримання високих урожаїв (понад 60 ц/га). Оптимальна доза азоту становить 20–25 кг/га. Форми добрив: аміачна селітра, сечовина, КАС (при використовуванні обприскувачів з волочильними шлангами).
Четверте підживлення проводиться на озимій пшениці на початку колосіння для покращення якості зерна. Рекомендована доза азоту становить 10–20 кг/га. У це підживлення найкраще використовувати 8–15% розчин сечовини, оскільки рослини вже не поглинають азот корінням, а через листок добре засвоюється саме амідна форма азоту. До розчину сечовини можна додавати сульфат амонію (5–10 кг/га). Сірка, що міститься в ньому, сприяє збільшенню кількості білка у зерні.
За сприятливих умов вміст білка та клейковини від позакореневого підживлення азотними добривами може збільшуватися відповідно на 1–3,5% та 2–4%. Водночас поліпшується якість клейковини.
Експериментально доведено, що дози азоту менше ніж 20 кг/га практично не впливають на підвищення якості зерна, а дози, що перевищують 60 кг/га, можуть призвести до опіків рослин, але багато залежить від форми азотних добрив і способу внесення (табл. 4).
Важливо пам’ятати, що від закінчення колосіння до достигання пшениця озима ще засвоює близько 80 кг/га азоту. Тому пізнє внесення азотних добрив має велике значення, тим більше, що високий вміст білка в зерні досягається лише таким шляхом.
Сергій Хаблак, агроном, д-р біол. наук, Інститут харчової біотехнології та геноміки
Опубліковано в журналі “Агроном”, 2023
